Любі друзі, ми ділимо собі поняття про Господа Бога, говорячи про Його життя, Його Божество, всемогутність тощо, розділюючи на частини велич Його безмежної досконалости. Ми вчимося з речей, що були разом злучені з Божим генієм і силою. Й ми говоримо й думаємо про Господа на спосіб частин, злучених разом, щоб створити цілість. Все в цьому світі є зложене з частин, і ми пізнаємо їх частину за частиною. Так, наприклад, ми пізнаємо іншу людину, вивчаючи її ріст, колір волосся, її очі, голос, розум, силу тіла тощо. Так-то пізнавши, наскільки воно нам можливе, все про неї, чи знаючи складові її частини, ми їх лучимо разом і так творимо образ у нашому розумі й пам'яті, дістаючи повний образ, пізнаючи дану людину таким способом. Очевидно, що людина є єдністю, а не сумою тих частин, з яких ми її зложили при помочі нашого ума, які ми частинно пізнавали. Через те наше поняття про неї ніколи не буде досконалим, не тим самим, чим людина є в дійсности. Той сам спосіб пізнавання ми застосовуємо в нашому пізнаванні Господа Бога. Але в нашому випадку виникає трудність: ми ніколи не бачили Господа, й як довго живемо тут, на землі, Його ніколи не побачимо, бо Він є невидимим Духом. Й тому ми мусимо пізнавати Його зі слідів, які Він тут нам залишив, зі сотворінь, які Він сотворив. Та тому що кожне сотворіння віддзеркалює лише дуже недосконало, обмеженим способом, безмежні досконалості Бога, наше таке складене поняття про Нього є дуже недосконалим і недостатнім. Св. Апостол Павло пояснює, чом наше поняття про Господа є таким недосконалим, кажучи: "Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж - обличчям в обличчя. Тепер спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний" /І Кор. 13, 12/.
Чому ж перед досконалою красою і її простотою хитається наш людський розум? Нічого дивного, бо ця Божа краса, що є безмежною, воднораз же проста й розсипана серед безмежних числом Божих сотворінь. Тому й образ Божества, що ми собі про Нього творимо, є, безумовно, недосконалим, бо він є лише відтворенням оригіналу, досконалого взірця всіх сотворінь. Вони віддзеркалюють Господа Бога, наскільки Його можна віддзеркалити, а представлення простоти Божества, відображеної в сотвореному світі, побільшує ту скомплікованість з причини всіх Божих досконалостей. Господь Бог - це саме життя, джерело й початок усякого життя та причина всякого буття, що існує в світі. Ми самі маємо також дещо з того Божого життя, очевидно, недосконало, деяке наслідування Божої досконалости, очевидно, обмежене. Ми кажемо дальше, що Господь Бог - це сама доброта, Він - сама правда, й ті атрибути Божі є розділені між усіма Його сотворіннями, але дуже недосконало. Причиною того є те, що матерія і матеріяльні речі можуть абсорбувати - сприйняти певну міру - ступінь тих Божих досконалостей. Подібно як і ми, Божі розумні сотворіння, сприймаємо Божу доброту й правду кожного дня й сягаємо по ще більше тої Божої правди й доброти.
Розважмо:
Немає мірила для Господа Бога, ані Бог не є мірилом для сотворінь, в тому сенсі, що ми можемо називати досконале мірило мірою для якоїсь недосконалої речі. Під тим оглядом Господь є мірилом для речей і людини, наскільки вони наближаються до Бога, чи, інакшими словами, наскільки більше є в них наслідування Божої досконалости. Так, наприклад, людина є самостійною істотою й має в собі свої цілі й досконалості й завдяки їм є недосконалим наслідуванням, віддзеркаленням свого Творця. Чим ближче людина доходить своїми досконалостями до Божого віддзеркалення в ній, тим досконалішою вона стає. Все-таки ті якості не кажуть нам про досконалого Бога, вони лише свідчать про Божі досконалості, які віддзеркалюються в нас, в нашій людській природі. Людина стає більше людиною, наближаючись до Господа Бога, стає більш богоподібною, наскільки більше вдосконалить свою людську природу. Тим способом вона наближається ближче до Божих досконалостей, які вона сама віддзеркалює.
Молитва:
Господи мій і мій Творче, дозволь мені пізнати Тебе чимраз то краще кожного дня! Ти є силою, але не створеною зі слабих речей. Ти є світлом, але не створеним із темних речей. В мені, Твоєму недосконалому сотворінні, досконалість осягається дуже поволі й дуже важко, з великими труднощами. Скріплені сили й постійна співпраця з Божою ласкою надають сотвореному образові дещо з абсолютної простоти, що є Божим багатством. Сотворена організація, в якій усі частини стремлять до тієї самої мети, є найкращим віддзеркаленням Твоєї Божої єдности. Так, добрий Господи, навіть хоч і прагну, я не можу Тебе зрозуміти й пізнати таким, як Ти є, бо ж ніхто обняти Тебе не може, тому що Ти безмежний, а ми всі тільки скінченні й недосконалі Твої сотворіння. Допоможи мені, Господи, славити Твою доброту й милосердя супроти мене, твого грішного сотворіння.