Любі друзі, сотворіння є дійсно до певної міри подібні до Господа, але Бог не є подібним до сотворінь! Як зрозуміти це Таїнство? Бо ж Святе Письмо каже виразно: "Сказав Бог: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі". І сотворив Бог людину, на свій образ сотворив її, чоловіком і жінкою сотворив їх" /Бут. 1, 26-27/. Виходить із того, що ми подібні до Господа Бога, хоч Бог не є таким, як ми. Щось подібного, як людина є, як її статуя, хоч статуя не є, як людина. Ми спотикаємося чи затинаємося, коли стараємося висказати досконалості Бога, але хоч наші уста спотикаються, ми все-таки прославляємо чи оспівуємо хвальні діла Господні. Навіть остання досконалість у найнижчому сотворінні світу каже нам дещо про Господа Бога, тому що всі досконалості вселенної є певним способом у Бога Творця, від якого вони вийшли. Хоч Об'явлення Божої величі є постійним і сяючим, воно для нас не більше, ніж темне, закрите й недостатнє; скінченна тінь Об'явлення безмежної істотности - субстанції, що нею є Божа природа.
Господь Бог є самою добротою, джерелом і причиною всякої доброти, яка існує у всесвіті. Ці слова нагадують нам безграничну Божу щедрість та повноту Його дарів, якими Він нас осипає. Думаючи про всі сотворіння, які Він кинув зі світу можливостей у світ дійсний - реальний, від початку життя аж до безконечної вічности, ми пізнаємо дещо з Його Божої доброти. Ті сотворіння, дар Божий для нас, звіщають нам Його любов, милосердя й ласкаве провидіння. Ця доброта, однак, не приводить сердець до нас, але радше забирає їх від нас. Безконечно досконалий Господь Бог є так могутньо гарний кожному розумному сотворінню, якого красі може опертися лише той, хто Його не бачить. Його безмежна привабливість возноситься понад найбільш надзвичайні побажання, понад найвищі уяви людини. Його всепориваюча краса захоплює серця людей. Проте, коли Його вірний слуга Мойсей прохав Господа: "Покажи мені, благаю, Твою славу!" І (Господь) відповів: "Я появлю перед тобою всю мою доброту і виголошу перед тобою ім'я Господа, і милуватиму і милосердитимусь, над ким буду милосердитись. Лиця ж мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити мене й жити". Далі Господь сказав: "Ось місце коло мене, стань на цій скелі, я поставлю тебе в щілині скелі й моєю долонею прикрию тебе. Потім я заберу мою руку, й ти побачиш мої плечі; лиця ж мого бачити не можна" /Вих. 33,18-23/.
Розважмо:
Чому Господь Бог не може показати людині своєї слави, краси й доброти ще за її життя? Причина в тому, що людина на вид безмежної краси й доброти Божої не могла б перенести тиску того щастя, що таке видіння давало б їй, і з надміру щастя мусіла б умерти, спалахнула б, наче свічка, й умерла б. Так стається з людьми, яких у житті зустріне якесь надмірне щастя, смуток чи страх; вони такого великого тиску того враження перенести не можуть і умирають, як то деколи кажуть, від розриву серця. Подібно як людина, яку зустріне якесь щастя, то тоді, щоб його осягнути, для неї подорож не буде задовгою, труднощі до поборення завеликими, небезпека застрашною, щоб її перемогти й осягнути те щастя, яке перед нею! Про ті всі жертви, що до них піднімається людина заради якоїсь дорогоцінної речі, розказує Спаситель в одній із своїх притч, кажучи: "Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає й, радіючи з того, іде й продає все, що має, а купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел, Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, й купує її" /Мт. 13, 44-46/. Очевидно, що сотворена краса перлини чи дорогоцінність скарбу є нічим у порівнянні з красою, добротою й славою Божою, однак, люди готові жертвувати все, щоб осягнути красу чи дорогоцінність сотвореної речі. Проте будь-яка людина, виставлена на ділання Божої безмежної краси й доброти, не витримала б тиску того щастя, але тріснула б, наче мильна бульбашка, й умерла б із того надміру щастя.
Молитва:
Мій Господи Боже, Ти прищепив у моє серце бажання й тугу за Тобою. Від тої хвилини, помимо моїх розшуків за щастям, я ніяк не можу знайти спокою і спочити. Св. Августин пояснює той неспокій людини в погоні за всеобнімаючим щастям, словами: "Ти створив мене для себе, Господи, й неспокійне моє серце, аж доки не спочине в Тобі!" Це тому що Ти, Господи, прищепив у моє серце бажання й тугу за безконечним, досконалим, безмежним та вічним щастям, і тому ніщо не може його заспокоїти й тої спраги загасити. Переслідуваний тою спрагою і старанням її втамувати, стараюсь якось заспокоїти її різними добрами цієї землі, тим способом відвертаючись від Тебе й звертаючись до сотворінь, але все це даремне. Бо тим бажанням безмежного щастя й добра Ти провадиш мене до себе, й тому ніщо в світі не може мене здержати від Тебе, бо не може заспокоїти того бажання за Тобою. Тому, Господи, зверни мене до себе, щоб я часом, шукаючи за щастям, не задержався при якійсь сотвореній речі, думаючи, що в ній я знайшов повне щастя, цілковитий спокій, якого в ній у дійсності немає. Просвіти мій розум, даючи мені зрозуміти, що ті обіцянки щастя — це лише спокуси, які ставлять на пробу мою любов до Тебе. Я знаю, що Ти бажаєш, щоб я прийшов до Тебе й у Тобі знайшов моє щастя. Тож допоможи мені Твоїми ласками, щоб я не пропав, але щоб справді дійшов до Тебе, моєї мети, й щоб злучився з Тобою в Твоєму Небесному Царстві. Амінь.