Любі друзі, здається, найкращий вияв відношення між добротою і повнотою та злом і порожнечею можна знайти в людському серці. Між красою і дійсністю, з одного боку, а з другого, - між марнотою і спустошенням мірилом є також серце людини, яке хтось годує тільки мріями. Наш розум не творить дійсности-реальности, він їх лише признає. Єдино всемогутній розум Творця Господа та Його всесильна воля є в спромозі творити дійсність. Ми є в спромозі лише знати й признавати її. Мрії, однак, є нашим власним продуктом, а не Бога Творця всесвіту й усіх сотворінь, що в ньому. Жити в мнимому, недійсному, уявленому світі - це намагання чи спроба зайняти наш розум чимось не існуючим поза нами, жалюгідними тінями, що їх ми самі можемо створити в світі нашої власної продукції. Це зло є знищенням дійсного, реального, а затим всього красного-приємного; а світ тіней чи мрій є униканням дійсности, а затим - усього, що красне й добре. Про таких людей - мрійників, які не участкують у житті дійсного світу, але замикаються в шкаралупі лінивства, говорить Спаситель наш у притчі про лінивого слугу, який закопав гроші свого пана в землі: "Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і збираю, де не розсипав. Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками.., а нікчемного слугу того киньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів" /Мт. 25, 26-30/.
Доброта Господа Бога обертає колеса цього всесвіту. Та сама доброта Божа або викривлений образ тієї доброти, що її людина бачить у сотворіннях Божих, достачають людині силу продовжувати своє життя. Бог Творець нарікає відносно того викривленого образу Божої доброти словами пророка Єремії: "Здивуйся ж на те небо, вжахнися страшно, збентежся вельми, - слово Господнє! Подвійний бо злочин учинив народ мій: покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі копанки діраві, що води не вдержать" /Єр. 2, 12-13/. Приневолена бажанням щастя, що його Господь прищепив у серце й душу людини, щоб її змусити шукати за собою й остаточно прийти до Нього, бо Він є метою й призначенням усіх розумних сотворінь, людина звернулась до найближчого, сповидного джерела щастя, до сотворінь! Вони, будучи наслідуванням Божої безмежної краси й доброти, мають в собі дещо тої краси, хоч не мають її повністю, що могло б заспокоїти спрагу серця людини, яке шукає за щастям повним, безмежним і вічним, тобто за самим Творцем. Бо то сам Творець прищепив у її душу бажання за вічним, безмежним добром, тобто за Собою самим. Ми всі ступаємо на цю дорогу, тому що в її кінці є доброта; ми держимо наші руки й очі на наших справах, бо за добре виповнення наших бажань жде нас участкування в Божому добрі. Наш розум розглядає кожен куток вселенної, шукаючи за тою красою і добротою Бога, бо наше серце прагне її знайти, а з нею й нашого Творця. Ми слухаємо слів Бога й узгоджуємо наше життя з Його високими домаганнями, тому що ті слова є основним камінням на дорозі до спасіння, незмінної доброти Творця й до вічного щастя в Ньому й із Ним; доброти, бо мнимий її зовнішній вигляд є єдиною причиною недбалої діяльности, робить людське життя лінивим і його поглинає. Ми були створені до діяльности, подібно як наші серця створені до доброти, очі до краси, а вуха до звуків.
Розважмо:
То що ж зводить нас із тої дороги до Бога й не дає осягнути Його доброту? Це, в першу чергу, наш брак терпеливости. Бо ми бажали б мати цю доброту відразу, не чекаючи на неї. Подібно як і наші прародичі в раю: вони не хотіли ждати на обоження, до якого Господь їх призначив, згідно з Його волею. Вони бажали бути, як Бог, негайно, й тому, коли диявол пообіцяв їм те, якщо скуштують овочу з заказаного дерева, вони пішли за ним. Помимо того, що в раї, де Господь поставив їх, вони мали все, що лиш їхнє серце забажало, того їм не вистачало. То правда, що Творець обіцяв їм зробити їх своїми прибраними дітьми, як сповнять Його волю, тобто не будуть їсти овочу, вони не встоялися в послусі Богові. Вони не хотіли ждати, коли Господь уділить остаточне щастя, тобто участкування в Його Божому житті й безмежному щасті, бо вони хотіли його мати невідкладно! Як тільки диявол спокушував Єву, намовляючи її до скуштування овочу з забороненого дерева: "Побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був із нею, і він теж скуштував" /Бут. З, 6/. Ця сповидна доброта, що її Адам і Єва бачили в заказаному овочі, спричинила те, що вони забули про приказ Творця, і спонукала їх переступити Божу Заповідь.
Молитва:
Мій Боже й Творче мій. Скільки-то разів ця сповидна доброта, обмежене наслідування Твоєї безмежної доброти, спонукала мене переступити Твою Божу Заповідь! Скільки то разів я, помимо того, що знав добре Твою волю, її переступав, щоб осягнути мниме - сповидне щастя, заборонену щасливість, та задержався в дорозі до правдивого щастя, яке єдине є в спромозі повністю заспокоїти моє, за щастям шукаюче серце! Лише скуштувавши його, я, подібно як і наші прародичі, пізнав, що воно мене омануло. Воно не заспокоїло моєї спраги за щастям; воднораз же я пізнав, що переступив Твою Заповідь і образив Тебе, мого Творця! Мені дуже прикро, що я Тебе, Господи, мого Бога і Добродія, зневажив! Я жалую за мої гріхи, мені прикро, я ненавиджу мою неміч, несталість у моїх постановах і брак довір'я до Тебе, мій Господи. Прости мені, добрий Небесний Отче, поверни мене до Твого вірного стада; не дозволь, щоб більше Тебе ображав, відвертаючись від Тебе. Я довіряю Твоєму Божому прощенню, про що Ти так торжественно нас усіх запевняєш словами пророка Єзекиїла: "Життям моїм клянусь - слово Господа - я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї лихої поведінки й жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля" /Єз. 33, 11/. Я знаю, що Ти безмежно добрий і ласкавий супроти нас, грішників, тож хочу на майбутнє забути про все, що мене манить до себе, щоб оставатись вірним Тобі, єдиному правдивому Богові. Амінь.