Любі друзі, краса є для ока, не для серця. Вона приваблює серце не заради блиску чи прегарного порядку, але заради досконалости, тобто доброти, яка є коренем тої незвичайної краси. Краса є гіркою, застрашуючою, як гріх у святилищі, коли виявиться фантазією, яка буде спокусливою для серця, коли воно завдяки їй має обняти порожнечу або зло. Загальнознаною є правда, що чеснота ніколи не показується, тобто не виставляється на показ, але радше старається ховатись, оставатися незнаною, як її описує св. Апостол Павло. Він каже: "Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить" /І Кор. 13, 4-7/. Притягання доброти - це ушляхетнююче запрошення, бо воно основно є обіцянкою, що ми можемо стати улюбленою річчю, або вона може стати частиною нас самих. Доброта Божа притягає кожне розумне сотворіння і є його обітницею участкували в Божому житті, даючи нам тим способом Його власні радощі й щастя. Доброта є лише в єдиному Господі Богові, як Ісус це підкреслює, відповідаючи на комплімент молодця: "Чому питаєш мене про те, що добре? Добрий є один тільки Бог" /Мт. 19, 17/. Правдою є, що єдине правдиве досконале добро - Господь Бог. Інші добра в світі - це лише частинні, обмежені й дуже недосконалі добра, наслідування безмежної та досконалої доброти Божої. Завдяки тому недосконалому наслідуванню всесовершенної Божої Доброти, всі сотворіння мають силу захоплювати й притягати до себе людей і якийсь час до певної міри дають їм забувати про їхню мету. Захоплена красою того наслідування Божої краси в сотворінні, людина забуває про її призначення і свою мету - Господа Бога, до якої Творець її призначив, і на часок при ньому задержується, забуваючи правдиве добро - єдиного Бога, який людину призначив для себе, вложивши в її душу бажання за собою. І тому людина не може бути щасливою, зазнати спокою, аж доки до Бога не дійде. Як про те ясно пише св. Августин: "Сотворив Ти мене для себе, й неспокійне моє серце, аж доки не спочине в Тобі, Боже!" Коли будь-яке сотворіння є в спромозі відвернути людину від Бога, остаточної мети кожного розумного сотворіння, воно стає фальшивим богом для тієї людини. Тому що любов силою свого притягання наче змушує її уподібнюватись. Притягання, що його якесь сотворіння має на людину, полягає якраз в обітниці, що вона зможе стати подібною до тої улюбленої речі чи особи, й якраз у тому полягає сила притягання даної особи чи речі. Господь Бог є найвищим джерелом, з якого походить усяка можлива доброта, безконечним джерелом усього, що є бажаним. Він включає й перевищує все, що є красним, у будь-якій особі чи речі. З того виходить, що Він єдиний може бути метою й ціллю всіх сотворених розумних сотворінь, тому що Він єдино є джерелом і причиною всього добра в світі й у сотворіннях. Коли ж хтось приляже до тих сотворінь заради їхньої сповидної доброти, що є нічим іншим, як обмеженим наслідуванням Божої найвищої доброти, то він ображає Господа. Бо він захоплюється сотворінням заради чогось, чого воно не має, будучи лише скінченним і обмеженим віддзеркаленням досконалостей Бога. Тому й не диво, чому Бог Творець заявляє: "Я - Господь: це моє ім'я! Я другому не поступлюся славою моєю, ані моєю честю - різьбленим божищам" /Іс. 42, 8/. Він бо Творець вселенної, й несправедливим було б, щоб люди почитали Його сотворіння заради того, чого вони самі не мають, а лише віддзеркалюють те, що є Божим. Отже, Він єдиний має все, заради чого люди несправедливо почитають сотворені речі, чого вони дійсно не мають у собі. "Так говорить Бог, Господь, який сотворив небеса і розпростер їх, який створив землю з усім, що вона родить; Він, який дає на ній дихання людям, дух тим, що по ній ходять. Я, Господь, покликав тебе для перемоги, держатиму тебе за руку, я берегтиму тебе, у завіт люду, світло народам" /Іс. 42. 5-6/.
Розважмо:
Тепер, коли Господь Бог створив усі ті речі та покликав нас до існування, захоронюючи нас від усього, що могло б нам пошкодити, тоді наше почитання й слава належить Господеві Богові єдиному й нікому іншому. Коли ж ми відвертаємося від Нього й віддаємо сотвореним речам честь і почитання, яке належить єдиному Богові, ми поповняємо несправедливість. Тим то кожен гріх, відвертаючи нас від Господа й прямуючи до сотворінь, наносить шкоду Божій славі. Бо воно є крадіжкою чогось, що виключно належить до Нього й до нікого іншого. Адже любити Господа Бога - це бути схопленим обітницею безконечного прагнення, стати, як Бог і проходити в Його образі - подобі перед очима людей. Подоба Бога перевищує всі зображення, створені прерізною красою й добротою цілої вселенної
Молитва:
Господи мій Ісусе, Єдинородний Сину Божий. Ти кажеш нам наслідувати Твого Небесного Отця, люблячи всіх людей, навіть наших ворогів: "Ви чули, що було сказано: Люби ближнього твого й ненавидь ворога твого. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних" /Мт. 5, 43-45/. Ти, Господи, бажаєш, щоб я старався наслідувати доброту, яку має Твій Небесний Отець, кажучи: "Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий" /Мт. 5, 48/. Тими словами заохочуєш мене любити Твого Отця любов'ю, що її від нас вимагає Божа перша й найважлива Заповідь любови Бога: "Люби Господа Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша Заповідь" /Мт. 22, 37-38; Вих. 6, 4/. Бо люблячи Господа такою любов'ю, ми осягнемо Його, а з ним і в Ньому вічне щастя в небі. Амінь.