Любі друзі, святі угодники Божі, віддаючись повністю Божій любові, знаходили досконалу приязнь із кожною найменшою й найбільшою істотою в світі, з кожним найменшим і найбільшим ближнім, як Господь домагається від нас у другій Заповіді любови: "А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві Заповіді весь Закон і пророки спираються" /Мт. 22, 39-40/. Люблячи їх, вони їх розуміють і стають близькими для них. злучені з ними в любові Господа, який є їхнім джерелом і зразком, згідно з яким вони були створені, до якого вони стреміли, й який був їхньою метою, яку вони після туземного праведного життя осягнули. А вони самі є близькими світові й нашим ближнім, бо їхні серця були надалі віддані Богові. Люблячи Бога, вони воднораз же любили й свого ближнього, тому що без любови ближнього неможливо любити й Господа Бога, як це нам пояснює св. Апостол Іван: "Ми любимо (Бога), бо Він перший полюбив нас. Коли хтось каже: "Я люблю Бога", а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми Заповідь одержали від Нього: "Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого" /І Ів. 4,19-21/. А ми знаємо. як дуже Ісус Христос підкреслює конечність братньої любови, кажучи: "Нову Заповідь даю вам, щоб ви любили один одного!.. З того усі спізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати" /Ів. 13, 34/.
Лише ненависть деяких людей зосереджується на спотворюванні й каліцтві образу й подоби Божої, щоб закрити перед людьми безмежну красу Божества. Ті спотворення Божої краси спричинили непослух і переступлення Заповідей Божих. Гріх є єдиним спотворенням краси Бога в туземному світі. Кожне сотворіння, що віддзеркалює безконечну красу Творця, має в собі особливішу красу Божу, яку віддзеркалює. Чим більше воно поступає - вдосконалюється в тому напрямі, призначеному йому Богом, тим краще воно стає. З тої причини, бо прямуючи напрямними, які наміряє Господь Бог, наближається до Господа Бога, до Його безконечної краси й доброти, тим краще й досконаліше віддзеркалює Божу красу. А з другого боку, чим дальше людина або інше сотворіння відходить від Господа, віддаляється від свого призначення, тим слабше віддзеркалює Його несотворенну красу та тим менше досконалою стає.
Ми самі свідчимо про безконечні багатства Божества при помочі контрасту й подібности. Контрастом до Бога ми не є дуже вдоволені з причини великої віддалі від Нього. Бо чим дальше ми віддаляємося від Нього, тим менше ми відчуваємо тепло Його любови й доброти. Позбавлені близькості Господа, ми нещасливі, бо нам конечною є Його Божа любов. З нами діється те саме, що з блудним сином в Христовій притчі: "Він, опам'ятавшись, сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду гину. Встану та й піду до батька мого й скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти Тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів" /Лк. 15, 17-19/. Єдина річ здержує нас від розпуки-розпачу, а саме відповідь Господа Бога, який запевняє нас про своє вибачення словами: "Життям моїм клянусь, - слово Господа Бога, - я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки й жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?" /Єз. 33, 11/.
Розважмо:
Господь Бог не лише обіцяє простити грішникам їхні гріхи й провини, але при помочі свого Єдинородного Сина запевняє їх про свою ніколи не проминаючу любов. В притчі про загублену й знайдену вівцю Господь запевняє грішників: "Коли хтось має сто овець, і одна з них заблудить, чи він не кине дев'ятдесят дев'ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала? І коли пощастить знайти її, істинно кажу вам, що радіє нею більше, ніж дев'ятдесят дев'ятьма, що не заблукали. Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих" /Мт. 18,12-14/. "Отак кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев'ятдесят дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння" /Лк. 15, 7/. На іншому місці говориться про любов Бога Отця до грішного світу: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним світ спасти" /Ів. З, 6-17/.
Молитва:
Всемогутній Отче, Ти завжди дивуєш мене Твоїм Божим поступуванням відносно грішників, а особливо відносно мене грішного! Замість проклясти мене за мої гріхи та проступки, Ти обіцяєш простити й забути про них, якщо я жалуватиму, що Тебе, Бога, образив і постановлю твердо поправитися й більше не грішити. Без огляду, скільки разів я переступав Твій закон і скільки гріхів я зробив, запевняєш устами Твого пророка Ісаї повне прощення: "Ходіть же й розсудітесь, - говорить Господь - Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть білі, як вовна. Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни. А як затнетеся й бунтуватиметесь, то меч пожере вас, бо уста Господні так говорять" /Іс. 1, 18-20/. Чому Ти, Господи, такий ласкавий для нас, грішників? Може, тому, що ми, грішники, потребуємо Тебе більше ніж праведники, які Тебе ніколи не покинули, але завжди остались вірнішії Тобі? Я бажав би повернутись до Твого стада, та Ти, Господи, знаєш добре, яким слабким я є й як легко забуваю про свої обіцянки, що їх даю Тобі Допоможи мені Твоєю всемогутньою силою, захоронюй мене від усіх спокус, дай мені силу відкидати всякі підшепти злого духа й оставатись вірним Тобі. Амінь.