Любі друзі, якщо ми розважатимемо наше існування тут, на землі, й нашу повноякісну залежність від Господа Бога, то точніше треба б про нас сказати, що Господь вміщує нас у собі, радше, ніж ми маємо Його в нас. Застановімось лише так на хвилину. Господь Бог, який сотворив усю вселенну з усім багатством, що в ній, тобто з усіма сотворіннями в ній, мусить те все постійно вдержувати в існуванні й у житті. Це означає, що Він мусить бути всюди, де одне з його сотворінь знаходиться, щоб удержувати його в житті й існуванні. Тому що сонця, планети й інші небесні світила не стоять непорушно, але постійно порушуються в небесних просторах всесвіту, Господь тому мусить бути все з ними, хоч Він непорушний, з причини своєї безмежности, завжди при них, щоб їх у існуванні підтримувати, воднораз же, щоб їх у тих просторах порушувати. Тому що ми разом із нашою землею порушуємося та й тому, що тої самої підтримки, як і інші сотворіння Божі, постійно потребуємо. Господь мусить бути постійно із нами, щоб нас також підтримувати, ми можемо згідно з правдою сказати, що Господь існує й живе в кожному з нас. Про те повчає нас Святе Письмо, кажучи: "Він створив з одного ввесь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи й границі їхнього поселення, щоб вони шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть Його, - хоч Він від кожного з нас недалеко. У Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо" /Ді. 17, 26-28/.
Подібно, правильніше говорячи, можна сказати, що душа наша вміщує наше тіло, ніж тіло душу, так само треба сказати, що Господь вмішує нас, а не, що ми маємо в собі Господа Бога, "бо в Ньому ми живемо, рухаємося й існуємо" /Ді. 17, 28/. Подібну гадку маємо в словах Спасителя про наше співіснування в Ньому: "У мені перебувайте - а я в вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я - виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете" /Ів. 15, 4-5/. В тому випадку Спаситель говорить про наше надприродне життя, життя нашої душі, відносно якого ми мусимо дати дещо від нас, тобто нашу співпрацю до життєдайної сили Ісуса Христа, тобто з Його життєдайною ласкою. Відносно того Спаситель приходить до нас зі своєю ласкою, після того, як у Святому Причастю прийде до нашої душі й зостається в ній зі своїм Божим Тілом і душею, тобто зі своєю Божою й людською природою. Крім своєї Євхаристичної присутности в нашій душі, Він остається в ній зі своєю освячуючою й діючою ласкою, як довго ми залишаємося в стані ласки Божої, тобто без важкого гріха на душі. Про те Він говорить: "Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме, і злюбить його мій Отець, і ми прийдемо до нього, і в ньому закладемо житло" /Ів. 14, 23/.
Існує велика різниця між тілом і душею, між матеріяльними й духовними речами. Людину можна замкнути у в'язниці, чи звіра замкнути в стайні, бо вони мають тіла, що складаються з матерії. Але дух, як наша душа, чи ангели, чи найчистіший Божий Дух, не можна обняти чи замкнути найсильнішими чи найбільш субтельними огорожами. Про ті прикмети духа говорить Ісус у своїй розмові з Нікодимом: "Що народжується від тіла - тіло, а що народжується від Духа - дух... Треба вам уродитися з висоти. Вітер віє куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить. Так бо із кожним, що народжується від Духа" /Ів. З, 6-8/.
Розважмо:
Осмислюючи Божу силу, що нас підтримує, можемо сказати, що ми до певної міри окутані кругом Господа Бога, нас проходить Його Божество й нас повсякчас удержує Божа сила, що наповняє все, й усе переходить. Господь виповняє всесвіт, як у літі світло сонця виповняє кімнату. Він усюди у вселенній, як атмосфера кругом землі, чи як простір, що оточує чи заповнює все, що в ньому існує. Він є всюди у вселенній, як наша душа є всюди в нашому тілі. А там, де Його не було б, не існувало б ніщо.
Молитва:
Мій Небесний Отче, всемогутній і всюдиприявний Боже. Ти є всюди і все удержуєш в існуванні й у житті. Ти створив мене, мене в житті й існуванні підтримуєш, мене повністю проникаєш. Будь у мені також своєю Божою ласкою, допоможи, щоб я підкорився Твоїм Божим Заповідям, щоб Ти міг бути також у моїй душі, тобто даючи мені Твоє Боже, надприродне життя, як про те розказує нам Твій Єдинородний Син: "Той, у кого мої Заповіді, й хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об'явлю себе... Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме, і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло" /Ів. 14, 21; 23/. Амінь.