Любі друзі, Господь Бог, що такий покірний у нашій любові, є маєстатичним нашим Богом та незмінним Господом і Любов'ю. Господь Бог сказав: "Я прийду до вас близько, щоб суд судити, і буду скоріш свідком: проти чарівників, перелюбників, кривоприсяжників, та проти тих, що утискають наймита з його заробітком, удову та сироту, і що приходня позбавляють права і мене не бояться, - говорить Господь сил" /Мал. З, 5/. Це є якість безмірно досконалої істоти єдиної й незмінної. Якже ж Він міг би змінитися? Він не може нічого скористати, бо Він безмежно досконалий. Він не може нічого втратити, бо все належить до Нього силою Його Божої безмежно досконалої природи. Він є найвищим паном і Господом, все від Нього походить рішенням Його всемогутньої волі Вона бо рішає, заки сотворіння заіснують, що вони мають бути-прийти до існування. В своїй Божій природі Він бачить всі можливі сотворіння, бо Він бачить, якими способами вони можуть віддзеркалювати Його Божу природу, безмежно досконалу саму в собі. Від самого початку Бог рішив, кого вибрати, а своєю силою, що дає існування й життя, Бог наче кинув їх із світу можливих сотворінь у світ дійсний, реальний. Як це досі зробив. так буде покликати до життя й існування все, що існувало, існує тепер і буде існувати чи жити аж до кінця часів.
Тією самою, життя й існування даючою силою, Господь Бог, найвища й найдосконаліша істота, означує границі всіх існуючих сотворінь, рішаючи, коли ті, що зараз існують, мають перестати існувати. Псалмоспівець описує цю Божу силу словами: "Усі вони (сотворені істоти) від Тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коми даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш Твою руку, вони насичуються благом. Вони бентежаться, коли ховаєш вид Твій; як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються в свій порох. Зішлеш дух Твій, вони оживають, і Ти відновлюєш лице землі" /Пс. 104, 27-30/. Господнім рішенням усе, що Він сотворив, має свій кінець; повертає в нічевість, з якої його було вибрано й поставлено в існуванні й житті. Та той сам Господь, який рішив про кінець існування й життя свого сотворіння, може його назад привернути до існування й до життя, як про те той самий псалмоспівець говорить: "Зішлеш Твій дух, - вони оживають, і Ти відновлюєш лице землі" /Пс. 104, ЗО/. Життя, його кінець при смерті й новий поворот до життя й існування залежить від тієї самої всемогутньої сили Бога Творця - єдиної, незмінної Божої істоти.
Розважмо:
Коли Господь Бог є так дуже досконалим, що не змінюється ані не може змінитись, тоді яка сила у вселенній може Йому будь-що диктувати; коли в Нього є найвища сила, на якій усе полягає - все залежить? Будь-що змінюється у вселенній, - воно змінюється лише в сотвореному світі, у сотворіннях. Вони всі є недосконалими, отже, можуть прийняти більше речей, яких не мають, і стати досконалішими. Та вони також можуть утратити частину з тих речей, що мають, і стати менше досконалими. Наприклад: людина може набути більше знання й під тим оглядом стати досконалішою, або навіть може утратити дещо зі свого знання й стати менш досконалою. Вона може втратити багато речей з тих, що має, як пам'ять, частину свого тіла, або навіть своє життя, й тим способом стати менше досконалою. Або, наприклад, людина, підкоряючись Заповідям Божим, може поступати в любові Бога й тим способом стати досконалішою, приходячи до джерела й причини усіх досконалостей - до Господа Бога. Так також, переступаючи Заповіді Божі, противлячись Божій волі, людина стає гіршою, менш досконалою. Бо вона, відвертаючись від Господа, свого Творця й джерела всякого добра й досконалости, та віддаляючись від Нього, стає менше доброю-досконалою. Виходить із того, що зміна завжди являється й проходить у нас, як ми гріємось у теплі Його любови або нерозумно зударяємо наші тіла об стіну Його могутности, бунтуючись у непослусі проти Нього, Дателя всяких ласк і добродійств.
Молитва:
Господи - мій всемогутній Отче Небесний. Ти створив усе для себе самого, а особливо Твої розумні творіння, з яких я сам є одним. Ти призначив, щоб ми всі колись повернули до Тебе й участкували в Твоєму Божому житті, яким Ти сам живеш, і в Твоєму безграничному щасті, яким від віків втішаєшся. Та щоб ми могли осягнути ту мету, до якої Ти нас призначив, ми мусимо любити Тебе понад усе, як Ти цього вимагаєш у Твоїй першій і найважливішій Заповіді: "Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю. Оці слова, що їх я заповідаю тобі сьогодні, мусять бути в твоєму серці" /Вт. 6, 4-6; 10, 12; Мт. 22, 37; Мк. 12, ЗО; Лк. 10, 27/. Та скільки разів я забував цю Твою святу Заповідь і ображав Тебе якраз проти тієї найпершої й найважливішої Заповіді, відвертаючись від Тебе й звертаючись до Твоїх сотворінь. З них робив я свого власного бога, щоби тільки заспокоїти моє бажання за щастям, бачачи в них відблиск Твоєї досконалости. Хоч я часто знав, що то лише сповидне добро й краса, а не Твої Божі досконалі атрибути. Хоч дуже часто я переконувався, що ті сотворені добра не можуть заспокоїти моєї спраги за правдивим щастям, дати мені справний спокій і повне задоволення, я дуже часто повертався до них. Я не хотів слухати мого досвіду, що в сотворених, скінченних та недосконалих речах не знайти мені повного спокою й щастя; та помимо всього я часто до них повертав: "Як пес повертається до своєї блювотини, так дурень повторює свою дурноту" /Пр. 26,11/ Подібно й св. Петро висловлює подібну гадку, говорячи про тих, що повертають до своїх гріхів: "Ліпше було б їм дороги справедливости не спізнати, аніж, спізнавши, відвернутись від переданої їм Святої Заповіді. З ними трапляється те, про що приповідка влучно каже: "Пес повернувся до своєї блювотини", або "Свиня, вимита, качається в грязюці" /II Пт. 2, 21-22/. Св. Августин, здається з власного досвіду спізнав цю правду, й тому повчає нас, чому воно так є, кажучи: "Ти, Господи, створив мене для себе й неспокійне моє серце, аж доки не спочине в Тобі". Тож допоможи мені пізнати повністю цю правду, що тільки в Тобі єдиному я зможу знайти моє щастя й повний спокій, за яким шукає моє ненаситне серце, щоб я вже більше його поза Тобою не шукав. Допоможи мені уникати всього, що перешкоджає мені в дорозі до Тебе, Господи! А дай мені силу прямувати дорогою Твоїх Святих Заповідей, бо тільки на ній дійду до моєї остаточної мети, про що повчає мене Твій Єдинородний Син словами: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19, 17/. Чому? Бо, "Той, у кого мої Заповіді, й хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 21/. А найпершою й найважливішою заповіддю є любов Бога! Амінь!