Любі друзі, Бог, як безмежно досконала істота, воднораз же всесвята й всемогутня, виключає всякі зміни. Бо як знаємо. Господь не може зискати якоїсь нової досконалости, тому що Він має всі, й то кожну безмежно досконалу. З другого боку. Господь не може жодної зі своїх досконалостей втратити, тому що все, що тільки Він має, тим Він і є. Як, наприклад, Господь Бог має найдосконаліше життя, тож ми кажемо: Він є самим життям! З другого боку, людська істота, сотворіння, підлягає різним змінам. Вони можуть бути двоякого роду: перший рід зміни - правильний - це набути якусь нову прикмету-досконалість, наслідуючи безмежні в собі досконалості Господа Бога. Людина, однак, може змінюватися іншим способом, тобто втрачаючи добрі якості, так звані чесноти, та додаючи до свого характеру вади - блуди, що не є нічим іншим, як браком досконалостей, які людина повинна б мати. Таким способом, людина, замість віддзеркалювати Божі досконалості, викривляє й затемнює їх.
Для нас, людей, зоставатись незмінними, було б справжнім нещастям у нашому туземному житті, бо недосяжні висоти завжди простягаються перед нашими лінивими ногами. А крім того, Господь Бог, створюючи нас, призначив нас до дії, до поступу, вдосконалення, що мало б нам заслуговувати вічне щастя в небі. Ісус Христос запрошує нас до такого поступу, заповідаючи нам ніколи недосяжний ідеал, свого Небесного Отця: "Будьте, отже, досконалі, як Отець ваш Небесний - досконалий" /Мт. 5, 48/. В своїй промові, в якій викладає свою програму, за якою нам треба слідувати, каже: "Блаженні вбогі духом (покірні), бо їхнє Царство Небесне" /Мт. 5, 3/. Це означає що люди по його серці - це не багаті чи горді, які завжди хваляться своїм майном, вислідами своєї праці чи прикметами, але ті, що чинять добро, не хвалячись тим, не бажають слави серед людей чи від них нагороди, але очікують її від Господа Бога. Спаситель повчає нас, як належить давати милостиню: "Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі. Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права; щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі" /Мт. 6, 1-4/.
"Блаженні тихі, бо вони успадкують землю" /Мт. 5, 4/. Згідно з нашими гадками, воно здається неможливим, бо ми думаємо, що тільки насильники, тобто ті, що вживають силу, можуть осягнути перемогу. Та Господь любить тих, які дозволяють іншим зискати перемоги, самі ж вдоволяються своїми втратами. Пояснюючи цю. нам незрозумілу правду, Господь вказує нам, як її треба в житті пристосовувати, кажучи: "Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу. Хто хоче позиватися з тобою і взяти в тебе одежу, лиши йому й плащ. І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві. Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся" /Мт. 5,39-42/. Або як св. Павло повчає нас: "Нікому злом за зло не віддавайте; дбайте перед усіма людьми про добро. Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма людьми в мирі. Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо: "Мені належить помста, я відплачу", - говорить Господь. Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу, напій його, бо, роблячи це, ти нагромаджуєш йому на голову розпалене вугілля. Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром" /Рм. 12,17-21/. Тим способом зможемо наслідувати нашого Отця Небесного й приходити якомога ближче до Нього: "Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних" /Мт. 5, 43-45/.
Розважмо:
Нам навіть важко подумати, щоб ми оставалися незмінними, бо ми конечно занурені в пливучому часі, в хвилинах, почавши від учора до сьогодні й від сьогодні до завтра. Господь поклав нас на оцій землі, щоб ми крокували до Нього, йдучи завжди вперед, ніколи не задержуючись у дорозі, ані не відвертаючись від нашої мети - від Господа Бога, тому що наше життя на землі є мандрівкою до нашого Небесного Отця. Кожна наша затримка на дорозі до Бога є втратою нашого призначення, як про те повчає нас Спаситель: "Хто не зо мною, той проти мене; і хто зо мною не збирає, той розсипає" /Лк. 11, 23/. Нашим завданням у туземному житті є творити добро, тобто віддзеркалювати досконалості нашого Небесного Отця, щоб люди, бачачи наші добрі вчинки, прославляли Господа Бога: "І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічнику, і воно світить усім у хаті, Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі" /Мт. 5, 15-16/.
Молитва:
Господи Боже наш, Ти єдиний незмінний, бо Твоя вічність виключає початок і кінець. Ти не живеш у змінливому часі, де минуле чергується з майбутнім, а Ти живеш у вічному тепер - незмінній вічності. А вічність - це ніщо інше, як повсякчасне, незмінне тепер. Твоя вічність - це плащ, що обнімає всі часи, сама ж остає завжди та сама - незмінна. Ти тепер є тим самим, що був перед тим, і таким будеш завжди, повік, як про те звіщає нам Лист до Євреїв: "Ісус Христос учора й сьогодні - той самий навіки" /Євр. 13, 8/. Ти, Господи, є все таким самим, яким був учора, таким самим Ти є сьогодні й таким самим будеш по віки вічні... Я також сподіваюсь, що колись, після відходу з цього світу - тобто після моєї смерти, перейду до Твоєї вічности, де вже не буде жодних змін, але царюватиме вічне, незмінне тепер. У тій вічності, мій Отче Небесний, злучившись із Тобою у безмежному щасті, я вже не буду боятись, що воно може змінитися чи скінчитись, бо буду певний, що, живучи в незмінній вічності, того щастя ані втратити не зможу, ані воно не може змінитися, але оставатиметься завжди таким самим безмежно щасливим, і то таким буде без кінця - повіки. Там буду втішатись видінням Твого Божого лиця, як про те запевняє нас св. Апостол Павло, кажучи: "Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж - обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний" /І Кор. 13, 12/. Пізнаватимемо все так досконало, як сам Бог Творець усе пізнає, а з таким досконалим пізнанням буде йти в парі й безмежне щастя, якого шукало моє ненаситне серце протягом цілого мого життя тут, на землі. Амінь.