Любі друзі, хоча й Господь Бог є близьким до всіх своїх сотворінь, а передусім розумові й серцю людини, все-таки Він є понад усіх і понад усе. Прірва, яка існує між Творцем і Його сотворіннями, між істотами сотвореними, обмеженими й Божою безмежною, досконалою Особою - безгранична. Цю прірву між собою й сотворінням може тільки Господь Бог заповнити, чи перекинути міст через неї, не вносячи жодної зміни в своїй Божій природі. Та різниця між Богом і людиною є такою великою, що навіть Господь Бог у своїй безмежній любові до людей та своїй безграничній поблажливості до них вирівняти її не може. Він бо сам є безмежним, безграничним, найдосконалішим, відвічним; а ми, з другого боку, є лише під кожним оглядом обмеженими сотворіннями. І під оглядом наших якостей, нашого тіла, місця, що його займаємо, часу, в якому живемо, й з причини багатьох інших речей, що обмежують нашу людську природу.
Ті обмеженості Його сотворінь не здержують Господа від Його поблажливости (зіступлення), щоб стати як один із нас. Ми знаємо, що Єдинородний Син Божий став людиною, прийняв наше тіло й душу, як про те звітує св. Іван Богослов, кажучи: "На початку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього. І Слово стало тілом, і оселилось між нами..." /Ів. 1,1-3; 14/. Приймаючи нашу людську природу, Він безмежний, досконалий, відвічний Бог, обмежив себе іншою людською природою, стаючи людиною, як кожен із нас. Він називає себе Сином Чоловічим - людиною, кажучи: "Син Чоловічий прийшов не для того, щоб Йому служили, але - послужити й дати життя своє на викуп за багатьох" /Мт. 20,28/. Причиною того безмежного впокорення Божого Сина була безкрайня любов Бога Отця до людського роду: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним - світ спасти" /Ів. З, 16-17/.
У безмежному впокоренні Божого Сина, Бог Отець найкраще виявив свою любов до нас, як св. Іван Богослов це підкреслює: "Цим виявилась до нас любов Божа, що Бог свого Єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через нього. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина свого - примирення за гріхи наші" /І Ів. 4, 9-Ю/. Чому Господь Бог це вчинив заради нас? Св. Іван відповідає: "Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити" /І Ів. 4, 11/. Тим виявом своєї Божої любови до нас Господь бажає наблизити нас до себе. "Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог - любов" Я Ів. 4, 7-8/. В той спосіб досконалий та незрівняний Бог приходить до нас і підносить нас до свого рівня, як це виходить зі слів св. Івана Богослова: "Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і Його любов у нас досконала" /І Ів. 4,.12/.
Розважмо:
Зі слів Святого Письма виходить, що єдина дорога якою ми, сотворіння можемо наблизитися до Господа Бога, - це люблячи один одного. Тому що ми не можемо бачити Боґа й, як довго живемо на землі, Його не побачимо, тому не можемо бути певними в нашій любові до Нього. Бог дає нам заступника, до якого можемо звернути нашу любов, а тим заступником є наш ближній. Він є сотворінням Божим, створеним на образ і подобу Божу, і, як такий, має нам про Господа пригадувати, тому Господь бажає, щоб ми Його любили. В тій цілі Господь дав нам другу Заповідь любови: "А друга заповідь подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого /Мт. 22,39; Мк. 12,31; Лк. 10,27/. Це заступництво є таким важливим, що Божий Єдинородний Син ототожнює себе з нашим ближнім, що виходить ясно з Його слів, грізного Судді на Страшному Суді: "Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили... істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших, - мені також ви того не зробили" /Мт. 25, 40; 45/.
Молитва:
Отче Небесний, Ти вказав мені дорогу, як Тебе можна найкраще наслідувати, а затим якомога найближче приходити до Тебе. Ти бажаєш, щоб я любив мого ближнього і тим способом виявляв мою любов до Тебе, й тою любов'ю до нього об'являв мою любов до Тебе, за всі ласки, що ними осипаєш мене. Ти бажаєш, щоб моя любов до ближнього була так само ефективна, як Твоя Божа любов до мене. Моя любов до ближнього має бути на ділі, а не тільки на словах, як на те натякає св. Іван: "Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише ділом і правдою" /І Ів. 3,18/ Наша любов до ближнього повинна бути подібною до любови Спасителя до нас: "З цього ми спізнали любов, бо Він (Ісус Христос) за нас поклав свою душу; і ми також повинні за братів душі класти. Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому?" /І Ів. З, 16-17/. Тож любімо нашого ближнього такою любов'ю, якої від нас вимагає Спаситель, тобто дійсною, практичною любов'ю, допомагаючи йому в нестачі й біді. Амінь.