Любі друзі, ми можемо побачити Господа Бога всюди у вселенній, в усіх сотворіннях, що Він із світу можливостей привів у дійсний, реальний світ, як лише ми відкриємо наші очі й уважно глянемо на Божі творіння, які, наче сліди, Він залишив нам, щоб ми при їхній помочі Його пізнавали. Про те Господь говорить у Діяннях Апостольських: "Він (Господь Бог) створив з одного ввесь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи й границі їхнього оселення, щоб вони шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть Його,- хоч Він від кожного з нас недалеко. У Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо..." /Ді. 17, 26-28/. Можемо бачити точний натяк на славу Божу в надходячій весні, в багатстві розкішного гарячого літа, в обильних овочах і плодах осені та в чистому й блискучому в світлі сонця снігу взимі. Наше знання про Господа Бога буде постійно побільшуватися, коли глянемо на звірят, птиць та риб, а під кінець, коли глянемо на образ і подобу Божу тут, на землі, на людей. Точний і досконалий порядок в усьому сотвореному в природі може вразити нас своєю скомплікованістю й численністю, тим способом виявляючи безмежний Божий інтелект, Боже знання й всемогутність. Залишені собі самим, ми мусимо вдоволятися тим, що зараз бачимо, та ми воднораз свідомі, що в Бозі є багато більше чого бачити й любити. Як тільки спаде заслона з наших очей, але на те треба ждати аж до нашої смерти, тоді перед нами стане ясніючий блиск Божого лиця і Його Божої слави.
З того, що ми зараз пізнаємо й знаємо про Господа, доходимо висновку, що туземне наше знання, - це наче знання немовляти про його оточуючий світ. Такого бачення домагаються наші очі, глядячи на розкішну свіжість небесного зводу чи піль та гаїв після весняного дощу; або коли приглянемось до ніжних, артистично розмальованих пелюстків рожі. Коли ми тут, на землі, нашими очима спроможні охопити так мало зі слідів Творця - Його сотворінь, то як можемо сподіватись охопити дещо з Його невидимої величі й краси, безмежного Господа відвічної й безмежної слави - самої дійсної краси й доброти? Наш розум проходить легко поверхні фізичних речей до незаторкнених дійсностей, що збагачують і живлять його, але як багато ми тратимо, коли нашими людськими словами бажаємо висловити те, що пізнали нашими відчуттями, бо слова невистачальні, щоб відобразити всю красу цього сотвореного світу. Й ті сотворені речі ми можемо оглядати нашими очима, можемо сприймати нашими відчуттями, вони бо зі своєї природи відповідають нашому людському розумові, нашим обмеженим поняттям, що є основними для нашого розуму. То що ж тепер можна сказати про безмежну досконалість Божої доброти й краси, що недоступні нашому скінченному розумові?
Господь Бог є безмежно пізнавальним, бо Він є безмежною правдою; а ми від самого початку існування хочемо пізнати правду, яка все ще є нам незнаною. Ми завжди готові шукати за правдою, нас не заспокоює ніщо інше, як тільки повна правда, і то безмежна, безгранична правда. Тож не диво, що таке прагнення пізнання правди Господь прищепив у нас. А тому що вона недоступна для нас, для нашого розуму, Господь дає нам можливість її пізнати при помочі дару Божого, що його Він, заради своєї доброти й милосердя, нам посилає. При помочі тієї ласки побачимо істоту Бога, повну й неприховану славу Його краси, очевидно, не за життя тут, на землі, але аж після відходу з неї. Господь дасть нам так зване "світло слави", в якому ясніше від сонця побачимо Божу правду. Вона, ця безмежна Божа правда, прийде до нашого ума, вже не загорнена скінченними туземними поняттями нашого розуму, але безпосередньо, без будь-яких засобів, які тільки обмежують нашу близькість до Господа, так що наш ум буде безпосередньо злучений із безмежною правдою Божою. Це майбутнє, однак, буде участю людини під кінець її життя, якщо вона жила правим - богоугодним життям. Це є відповіддю усім бажанням, які спонукають нас до основної, посильної діяльности, щоб осягнути цей момент вічности. Так, любі друзі, ця злука нашого ума з Богом, відвічною, безграничною правдою, буде нашою остаточною й вічною нагородою в небі.
Розважмо:
Дорогий Господи Боже, нам важко є зрозуміти це, що Ти призначив нас до такого величного життя, тобто пізнати Тебе таким, яким Ти дійсно є. Св. Апостол Павло свідчить про цю правду, кажучи: "Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, наясно; тоді ж - обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний" /І Кор. 13,12/. То значить, що при помочі "світла слави", після смерти, будемо бачити все так, як це все сам всемогутній, всевідучий Господь Бог бачить. Господь відкриє перед нашими очима, озброєними Його "світлом слави", повністю свою Божу красу й доброту, щоб винагородити нас за наше богоугодне життя на землі. Добрий наш Господи, при помочі Твоїх безчисленних сотворінь, які Ти розсипав по всій вселенній, що я бачу й подивляю у всесвіті, Ти приготовляєш мене до майбутнього видіння правдивої дійсности, до безмежної реальности, що нею є Ти сам, Господь. Тож коли ці незначні Твої сотворіння вдовольняють уми так багатьох людей, а їхнє пізнання сотворінь цього світу робить їх такими гордими й задоволеними, то ж якими гордими й щасливими будуть вони, коли Ти сам, всемогутній Творець, відкриєш себе самого перед ними у своїй повній Божій красі. Яке безмежне щастя огорне їх на вид Твоєї безмежної краси, коли вже оця туземна, скінченна й недосконала краса сповнює їх таким щастям?
Молитва:
Господи й Боже мій, яким величним і добрим є Ти супроти нас, Твоїх негідних і грішних сотворінь? Ти привів нас із нічевости до існування й до життя, чи зі світу можливостей у дійсний, реальний світ. Ти вдержуєш нас в існуванні й житті своєю життєдайною силою. Бажанням безграничного щастя, що його Ти прищепив у наші серця, провадиш нас до себе, а воднораз і до нашого безмежного щастя. При помочі сотвореного світу, Твоїх слідів на землі, й при помочі нашого чуття зору й снаги розумування й застанови, даєш нам пізнавати світ. А з його величі й краси даєш нам передсмак Твоєї Божої величі й краси, яку Ти розсипав поміж усіх Твоїх сотворінь, очевидно, недосконалих, бо вони є лише немічним віддзеркаленням Твоїх досконалостей. При помочі тих сотворінь Ти підсичуєш нашу цікавість і прагнення за Собою. Ми палко бажаємо заспокоїти нашу тугу знанням, але повної, а не частинної правди. Тож допоможи мені, Господи, дійти до Тебе. Спрямуй мої дороги, щоб вони завжди вели до Тебе й шукали за Тобою! Не дозволь, щоб я заблудив з дороги до Тебе, зведений красою Твоїх сотворінь. Пригадуй мені завжди про важливу правду, що тільки в Тобі, в злуці з Тобою, я зможу знайти спокій і повне щастя. Амінь.