Любі друзі, слово "Бог" дуже часто легковажно виходить із наших уст. Навіть будь-який світський ужиток того слова є признанням Його сили й маєстату, заклик єдиного його осуду є в спромозі спричинити вічну загибель людині. В ньому міститься також признання повсякчасного дбання про вселенну й повне панування Господа над усіми сотворіннями. Боже ім'я було дуже шановане серед Ізраїля, Божого вибраного народу. Вони навіть не сміли вимовляти Його імени чи то в молитві, чи читаючи Святе Письмо. Й замість того сакрального - святого слова "Ягве", що означало "Я - Є", "Той хто Є", вони вставляли слово "Ельґім" - загальне слово на означення Бога. Світський і нецерковний ужиток його був заборонений правом, найвищою карою смерти, звичайно у жидів через каменування. Жиди оскаржували навіть самого Спасителя про блюзнірство, тому що Він звав себе Божим Сином, як про те свідчить сам Христос: "Юдеї відповіли Йому: За добре діло ми тебе не каменуємо, але - за богохульство! За те, що людиною бувши, Бога з себе робиш!" Озвався до них Ісус: "Хіба не написано в законі вашім: Я сказав: ви - боги? Коли закон, отже, богами зве тих, до кого слово Боже було, -. а Писання годі усунути! - то до того, кого Отець освятив і у світ послав, говорите ви: Ти богохульство вирікаєш, - бо я сказав, що я - Син Божий?" /Ів. 10, 33-36/.
Ця велика пошана до Божого імени приписувалась заради Божого найвищого володіння над сотворіннями. Це слово "Бог" розходиться по всій вселенній. Його звук спричинює трепетний відзвук у кожному фібрі нашого тіла. Це слово, наче дзвін, що дзвонить радісно або зневірено, внутрішнього життя Бога в нас і нашого життя в Ньому. Не лише ми, люди, але навіть ангели удержуються вживати блюзнірського слова проти сатани, як те наводить св. Юда словами: "Одначе й ці також в маячінні бруднять тіло, нехтують Божою владою і зневажають величчя. І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись з дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, а сказав: "Нехай тебе Господь судить", - то ці зневажають те, чого не знають; а що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, — те їх погубляє" /Юд. 1, 8-10/. Ця така незвичайна пошана до слова "Бог" виявляє страх сотворіння перед маєстатом всемогутнього Бога, перед Його безмежною гідністю як Творця вселенної.
Господь Бог сам дає найкраще окреслення своєї істоти ім'ям, що його дав Мойсееві, коли той спитав Його: "І сказав Мойсей до Бога: "Як прийду ж оце я до синів Ізраїля і скажу до них: Бог батьків ваших прислав мене до вас, а вони запитають мене: Як Йому на ім'я? - то що мені їм відповісти?" /Вих. З, 13/. "І промовив Бог до Мойсея: "Я, той хто є". І додав: "Так промовиш до синів Ізраїля: "Я - Є" послав мене до вас" /Вих. 3,13-14/. Це Богом виявлене ім'я подає есенцію - істоту Божого єства, тобто що Господь є життям - без початку й без кінця, самим життям, "життя саме від себе", абсолютно не залежне від нікого, яке ніколи не почалося й ніколи не матиме кінця. Він завжди був, завжди є й завжди буде! В одкровенні Господь знову окреслює себе: "Я - Альфа і Омега, початок і кінець, - говорить Господь Бог, хто є і хто був, і хто приходить, Вседержитель" /Одк. 1, 8/. Св. Апостол Павло, говорячи про другий прихід Ісуса Христа як Бога і як найвищого грізного Судді вселенної, каже: "Благаю тепер Богом, який усе оживлює, і перед Христом Ісусом, який при Понтійському Пилаті склав добре визнання, щоб ти зберігав заповідь без плями, без догани - аж до появи Господа нашого Ісуса Христа, яку свого часу з'явить блаженний і єдиний Володар, Цар царів і Владика владик; єдиний, що безсмертя має, що в світлі живе неприступнім, якого ніхто з людей не бачив, ані бачити не може. Йому честь і влада вічна! Амінь" /І Тим. 6,13-16/. Це є знову інше пояснення імени Господа Бога, його маєстату, який живе в неприступному світлі - тобто в вічності, в якій немає ні минулого, ні майбутнього, але постійне, що ніколи не кінчається - вічне тепер, що все зостає таке саме - незмінне.
Розважмо:
Господь - це життя саме від себе, без початку і без кінця, Істота абсолютна, від нікого не залежна, все, що має, має силою своєї істоти-дефініції, й Він сам єдиний точно знає себе, одним актом свого безмежного розуму зглиблює й пізнає своє єство, об'являючи Мойсеєві й усім нам своє Боже найбільш секретне - таїнственне ім'я "Я - Є", саме безконечне життя, без початку і без кінця, найбільш досконале, абсолютно від нікого не залежне, від якого все, що живе й що існує у всьому залежить. Господь - це незмінна Істота, яка ніколи не змінюється, тобто не може набути якоїсь досконалости, тому що всі досконалості має в собі, й не може втратити ніякої, тому все, що має, має силою своєї есенції, істоти. Господь, крім того, живе у вічності, тобто в незмінному тепер - сучасності. То лише в світі, який співіснує з часом, є лише минуле й майбутнє, бо час пливкий, в якому одна хвилина чергується з іншою. Про цю незмінну вічність говорить також Ісус Христос, вказуючи на своє існування в ній, перед юдеями, які не вірили Йому, коли Він заявив: "Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день мій - і звидів, і втішився". Юдеї ж йому: "Ще й п'ятдесят років нема Тобі, а Ти Авраама бачив?" /Ів. 8, 56-57/. У своїй відповіді юдеям Спаситель уживає те сакральне слово: "І сказав їм Ісус: "Істинно, істинно кажу вам: Перше, ніж був Авраам, Я - Є" /Ів. 8, 58/. Великий і до певної міри пригнічуючий маєстат сходить на нас, коли застановляємось над ім'ям Господа Бога: "Я - Є", "Я Той, Хто Є", відвічний всемогутній і всеобнімаючий Бог, Істота, що обнімає всі простори, воднораз же з батьківською опікою піклується навіть найменшим сотворінням, і про нього також дбає Його Божа безгранична любов.
Молитва:
Господи й Творче мій, Ти такий величний, всеобнімаючий, всесильний Бог, що я дійсно не знаю, як наблизитися до Твого Божого маєстату. Та Ти в своїй поблажливості бажаєш бути моїм Батьком і настоюєш, щоб я кликав Тебе Батьком, що виходить із молитви, якої навчив нас Твій Єдинородний Син, Ісус Христос: "Отче наш, що єси на небі!" /Мт. 6, 9/. Бажаєш також, щоб я у моїй біді, в нещасті звертався до Тебе, й обіцяєш не відказати своєї помочі: "Просіть і дасться вам; шукайте й знайдете; стукайте й відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють" /Мт. 7, 7-8/. Тими словами обіцяєш вислухати моїх молитов, завжди бути уважним до моїх прохань. В іншому місці запевняєш мене про свою найбільш любовну опіку, порівнюючи свою Божу любов з найбільшою любов'ю, знаною тут, на землі, з любов'ю доброї матері до свого немовляти, кажучи: "Сіон сказав: "Господь мене покинув, забув мене Владика мій!" "Невже ж забуде молодиця, своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона забула, я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях, мури твої завжди передо мною" /Іс. 49, 14-16/. Навіть і Ти, Господи, не міг би дати більшого доказу своєї любови до мене. Тож дай мені ласку, за моїми змогами відплачувати Тобі за Твою Божу любов, тобто любити Тебе, як Ти того бажаєш, у Твоїй Заповіді любови Бога: "Люби Господа Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею й всією думкою твоєю: це найбільша й найперша Заповідь" /Мт. 22, 37-38/ Амінь.