Любі друзі, дійсно правдивим є вислів св. Павла щодо людського знання про Господа Бога: "Нам же Бог об'явив Духом, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі. Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, що в ній? Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого" /І Кор. 2,10-11/. Він, однак, у тому випадку говорить про досконале й повне знання, яке, очевидно, є доступним тільки Божому безмежному Духові та Його безграничному, всеобнімаючому інтелектові. Господь Бог все-таки в своїй доброті й поблажливості ділиться з нами тими правдами, які доступні нашому людському обмеженому розумові. А цей темний та невиразний перший погляд, дозволений нам Господом, оправдовує сердечний вигук св. Апостола Павла: "О глибино багатства, мудрости й знання Божого! Які незбагненні його постанови й недослідимі Його дороги! Хто бо коли зрозумів думку Господню? Хто був Його дорадником? Або хто дав Йому наперед, щоб воно знову було йому віддане? Все бо від Нього, через Нього і для Нього. Йому слава навіки. Амінь" /Рм. 11, 33-36/. Подумаймо лише про ті безмірні небесні тіла, зібрані в безчисленних галактиках, а кожна з них містить у собі мільйони різних сонць, планет і місяців. Всі крутяться довкола своїх осей, далі кружляють кругом своїх сонць, а тоді в Галактиках ширяють у безкрайніх просторах. Дух Божий знає всіх поіменно, Йому відомі їхні розміри, дороги й швидкості, з якими вони кружляють і ширяють у просторах. Божа всемогутня рука удержує їх у тих просторах і порушує без моторів, і хоч вони зі заворотною швидкістю кружляють, не зударяються, бо ними кермують Божі фізичні закони притягання й відштовхування, удержуючи їх на Богом намічених дорогах. Або погляньмо на те багатство Божих сотворінь на нашій планеті - на землі. Більше як п'ять мільярдів людей на ній живе, більше як один мільйон різних видів звірят, птиць, риб та інших животин і комах. Крім них, земля видає з себе безчисленну кількість квітів, трав, рослин та дерев різного роду й кущів. А Дух Божий знає навіть найменшу животину, як бактерії, віруси, яких неозброєним оком, а то й при помочі мікроскопів доглянути не можна. Господь Бог, однак, знає всіх поіменно й про кожну животину чи рослину дбає й нею опікується. Та все ж, особливішу увагу й опіку присвячує Господь королеві всього живого на землі, тобто людині. Про те згадує Спаситель, кажучи: "Вас будуть ненавидіти всі за моє ім'я. Але й волосина з голови у вас не пропаде! Вашим стражданням ви спасете душі ваші" /Лк. 21,17-19/. Божому Духові знаний навіть кожний атом тіл усіх животин, і вони всі є під опікою Його Божої любови.
Нам важко уявити собі розмір знання Господа нашого й Отця Небесного, який знає все про всю вселенну й про всі істоти в ній, який є присутнім з усіми, навіть найдальшими тілами небесними, воднораз же - найменшими атомами, протонами і електронами, з яких складаються всі тіла й уся матерія у всесвіті. Наш розум губиться, лише думаючи про безмежність Божого інтелекту, який знає все про всіх і спрямовує все до Ним призначеної мети. Наш власний розум може також бути доказом Божої величі, бо й ми самі є частиною вселенної, під оглядом нашого матеріяльного тіла; але завжди нашій духовій душі, ми переходимо границі матерії й наближаємось до безмежно багатого духового світу. Все-таки маємо перед собою лише натяк Божого багатства, бо в порівнянні до мудрости й знання Бога, безмежно досконалого Духа, наш ум і наше ничтожне знання є майже нічим.
Це правда, що лише Господь Бог може знати себе так, як Він є того гідний. Людина й її розум під кожним оглядом є нездібними зрозуміти Бога, як належить. Навіть у небі, де ми, озброєні "світлом слави", оглядатимемо Отця Небесного обличчям в обличчя, наше знання про Нього й далі буде неповним. Бо навіть і там ми не зможемо одним актом ума Бога повністю обняти, але будемо оглядати Його частинно, вивчати Його досконалості, безчисленні числом і безмежні самі в собі. Це заняття, пізнавання Божої величі, буде нашою нагородою за богоугодне життя на землі. Буде участкуванням у Божому пізнанні й у безмежному щасті, яке з того знання буде приходити. Там, у небі, маючи перед собою цілу вічність, яка ніколи не кінчається, але повік існує, будемо повсякчасно зайняті огляданням і подивом від Божої безмежної краси й доброти, яка й самого Господа Бога наповняє безмежним щастям. Пізнаючи Господа Бога, крок за кроком будемо вдивлятись у Божу несотворенну красу й радітимемо, знаючи, що наше пізнавання Божої величі ніколи не скінчиться, й тому щастю, що його зазнаватимемо, також ніколи не буде кінця. Для порівняння можемо сказати, що, оглядаючи велич нашого Отця Небесного, ми, наче ті діти, оглядаючи якусь прегарну телевізійну програму, радітимемо безмірно, не відчуваючи жодної втоми й почуваючись безмежно щасливими.
Розважмо:
Розважаючи безмір Божого знання й краси, вже лише думання про те забирає в нас віддих і сповняє незрівнянним щастям. Так, що наш розум мусить на часинку відпочити, щоб часом не загубитись у гадках про Божу красу й велич, які перевищують спромоги нашого людського мислення. Псалмоспівець, думаючи про них, вигукує: "Великий Господь і хвальний вельми" /Пс. 48, 2/. "Усі народи, заплещіте в долоні, радісним голосом ликуйте для Господа! Бо Господь - Всевишній, страшний, великий Цар Він на всю землю" /Пс. 47,2-3/. Розважаючи велич нашого Господа, захоплений автор співає пісню Божій красі: "Благослови, душе моя Господа! Господи Боже мій, великий єси вельми! Ти одягнувся величчю й красою, Ти світлом, наче ризою, покрився. Ти розіп'яв, наче намет, небо. Ти збудував Твої горниці в водах. Із хмар собі робиш колісницю, ходиш на крилах вітру. Вітри своїми посланцями учиняєш, полум'я вогненне - слугами своїми. Ти заснував землю на її підвалинах - не захитається по віки вічні. Безоднею, наче одежою, покрив її" /Пс. 103, 1-6/. Подібно й Псалом 95 співає хвалу Богові: "Ходім перед Нього з хвалою й піснями Йому воскликнім. Бо Господь - Бог великий і Цар над усіма богами. В Його руці - землі глибінь, і верхи гір Йому належать. Море - Його, бо то Він витворив його, і сушу Його руки створили. Ходіте, поклонімось і припадім ниць, припадімо на коліна перед Господом, творцем нашим!" /Пс. 95, 2-6/.
Молитва:
Що ж мені робити, Господи мій і Боже? Оглядаючи й подивляючи Твою красу, що ж я можу сказати? Може, мені треба разом із псалмоспівцем сказати: "Нехай слава Господня буде повіки, нехай Господь радіє творами своїми. Я співатиму Господеві, поки мого життя, Псалми співатиму, скільки буду жити" /Пс. 104, 31; 33/. А Ти, Господи, не відвертайся від мене, грішника. Хоч таким недостойним я є, але все ж таки я є Твоїм сотворінням, Господи. Моїм існуванням все-таки прославляю Тебе, хоч і моїм життям, незгідним із Твоїми Заповідями, моїм непослухом супроти Тебе я ображаю Тебе й принижую, й применшую славу Святого Імени Твойого. Змилосердися надо мною, піднеси мене з багна гріхів моїх та спрямуй мене на дорогу правди, що веде до Тебе - до моєї мети. Допоможи мені жалувати за мої гріхи, відвернутися від них і вже більше Тебе не ображати. Амінь.