Любі друзі, у визнанні Божого знання нас, людей, і всесвіту криється велика втіха й певність. Тож коли ми думаємо про те, ми відчуваємо й розуміємо, що це є страшною річчю - бути цілковито призабутим. Найтемніші ступені самоти не заторкують нас так дуже, як страх перед опущенням і забуттям. Бо хоч як ми були б осамітненими, ми все-таки є серед наших людей, які принаймні знають, хто ми є. Ми все ще живемо в наших родинах, які люблять нас і цінують нас, бо вони самі участкують у нашому житті, користають із нашого існування й нашої праці. Очевидно, що ми відчуваємо в собі бажання бути славними на ввесь світ, бажаючи, щоб маси людей про нас знали й нас хвалили. Ми бажали б відзначатися якоюсь чеснотою, щоб люди цінили нас завдяки досконалости нашого розуму чи силі нашої волі, чи, може, з причини нашого особливого знання, чи незвичайних досягнень. То правда, ми ніколи не є задоволені оцінкою людей, бо нам бажалось би мати багато більше похвал та подиву з їхнього боку.
Деколи почуття самотности походить від нашого усильного бажання товариства, любови й заради того ми терпимо понад міру, тому що люди нас не досить знають, воднораз же, що ми не досить знаємо про світ. В тому розумінні ми завжди є самі; самі тому, що ми не можемо висказати все те, що є в нас, у нашому серці, а також тому, що не можемо бачити те, що є в тих людях, яких ми любимо. Але тут приходить нам на поміч потішаюча гадка. Навіть хоч ніхто не дооцінює нас, як ми того гідні, все-таки є хтось, хоч, може, й єдиний, який знає про нас усе докладно й гідно нас оцінює. А ним є наш Господь і Творець. Вже від віків, ще перед нашим існуванням, Він бачив нас як можливих сотворінь - людських істот. Він бачив нас досконало, повністю, з усіма нашими добрими прикметами, з нашими досконалостями, але воднораз із усіма нашими вадами. Він бачив усі наші немочі, нашу впертість, наші лихі схильності, як також можливі майбутні упадки, гріхи. непослух супроти Божих Заповідей. Та помимо того всього, Господь любив нас і бажав, щоб ми заіснували, щоб були живими й щоб у майбутньому стали Його Божими дітьми. Там, у далекій минувшині, перед нашим існуванням Господь бажав, щоб ми заіснували й жили, щоб втішалися туземним життям, а передусім бажав, щоб ми колись участкували в Його Божому житті та в Його безмежному щасті. Й заради тої любови до нас Він створив нас, наче переніс із світу можливостей у цей справжній, реальний світ, і ми заіснували. Так ми чуємо, що живемо, бо ми бачимо, рухаємося, думаємо, працюємо, радіємо й сумуємо - так ми дійсно живемо.
Сама гадка, що десь перед віками був хтось, найвища й найдосконаліша Божа Істота, наш Господь і Творець, хто бачив нас і, помимо наших блудів і немочей, полюбив нас, так, любі друзі, полюбив нас, і вислідом тої своєї любови хотів, щоб ми заіснували й тому створив нас; ця гадка повинна принести потіху нашому серцю й розумові, що ми вже не є самі, бо вже є хтось, хто нас знає й про нас дбає. Й то не будь хто, але всемогутній, всесильний, безмежно досконалий наш Бог Творець, який, помимо своєї досконалости, глядить на нас із небесних висот, що більше, Він любить нас своєю Божою безмежною любов'ю, як про те запевняє нас Ісус Христос словами: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним - світ спасти. Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, — той уже засуджений, бо не увірував в ім'я Єдинородного Сина Божого" /Ів. З, 16-18/. Дізнавшись про це, хто тепер зможе сказати, що він осамітнений, бо ніхто його не знає і його не любить? Якщо сам Господь Бог Творець, всемогутній і всесвятий Творець, полюбив його так дуже, а вислідом Божої творчої любови він заіснував. І коли людина, замість любити Господа цілим серцем заради свого існування й повсякчасної опіки, ще й ображає Його своїми важкими гріхами, той же Творець не скарав її пеклом, але противно послав свого Сина, на Нього зложив увесь тягар наших гріхів, казав Йому терпіти важкі страждання й понести ганебну хресну смерть, щоб тільки спасти нас від пекельного вічного вогню; щоб привести людину назад до батьківського дому, де б вона могла участкувати в житті Бога Отця й у безмежному щасті з Ним у небі.
Розважмо:
Знаючи те все, тобто нашу гріховність, нам не треба впадати у відчай, як грішні, неприязні чи індеферентні серця деяких людей. То правда, ми лише боїмось, щоб наші вороги не дізнались про нашу гріховність, бо в нас є великий приятель, який знає точно все про нас, як про те каже нам Святе Письмо: "Бо слово - живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. Нема сотворіння, скритого від Нього; все оголене й явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати" /Євр. 4, 12-13/. Так, нам немає чого боятись, бо наш Творець і так знає все про нас, і то не лише те, що ми вчинили, але навіть те, про що ми думали й бажали, і все-таки не покарав нас важко, бо як запевняє нас. Він безмежно милосердний і вибачливий: "Життям моїм клянуся, - слово Господа Бога, - я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки й жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля" /Єз. 33, 11/.
Молитва:
Мій Господи, мені важко висловити мій подив, що Ти такий вибачливий та милосердний супроти мене, грішника, що Ти не пощадив свого Єдинородного Сина, але віддав Його на страждання й ганебну смерть хресну, лише, щоб мене, який стільки разів ображав Тебе, рятувати. Помимо моїх безчисленних гріхів, помимо впертости й непокірливости супроти Твоєї Божої волі, помимо стількох моїх важких гріхів, Ти все-таки любиш мене й бажаєш, щоб я остаточно дійшов до Тебе й, злучившись із Тобою в небі, участкував у Твоєму Божому житті й щасті. Як про те запевняє нас Твій Божий Син: "Та не за цих молю, але й за тих, які завдяки їхньому слову увірують у мене, щоб усі були одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що Ти мене послав... Отче, хочу, щоб ті, яких Ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку Ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу. Праведний Отче! Світ не спізнав Тебе, але я Тебе спізнав, а й оті спізнали, що Ти послав мене. І я об'явив їм Твоє й об'являти буду, щоб любов, якою Ти полюбив мене, в них перебувала, а я в них" /Ів. 17, 20-21; 24-26/. Тож прошу Тебе, Отче Святий, дай мені зрозуміти Твою безмежну любов до мене, грішного, та щоб я на неї до певної міри відповів моєю людською ничтожною любов'ю й покірним послухом до Твого Божою закону. Амінь.