Любі друзі, Боже пізнання, чи знання, не є лише людським побожним бажанням, що, очевидно, не є творчим, і тому люди шукають свого виправдання в надії, що воно якось буде, але воно звичайно не доводить до здійснення, бо само зі себе ніщо не стається. А тому що ми не спроможні здійснити всього, що бажаємо, ми в наших мріях уважаємо, що ми вже осягнули те, чого бажали, щоб до певної міри заспокоїти наше серце, що бажає щастя. Інакше справа мається з пізнанням Божим, з Божим знанням. Йому не треба ховатися в світ фантазій чи мрій. Тому що від Нього все залежить в існуванні, тому те, що Він побачив як можливе в своїй Божій природі, тобто можливе наслідувати Його безчисленні досконалості й безмежні, самі в собі, Він рішає, й вони приходять до існування, чи життя. Тож думаючи про речі, пізнаючи їхні можливі наслідування Його Божих атрибутів, досконалостей, Господь Бог сотворює їх, тобто приводить зі світу можливостей у дійсний світ. То значить, що всемогутній Господь, бачачи можливість існування якоїсь речі, хоче, щоб вона заіснувала, й вона приходить до існування, як про це оповідають Псалми: "Наш Бог на небі, усе, що захотів, Він сотворив" /Пс, 115, 3/. "Усе, що Господь хоче, чинить; на небі й на землі, на морях і у всіх водних безоднях. Підносить із кінців землі хмари й блискавки для дощу утворює, виводить вітер з своїх сховищ" /Пс. 134, II/. Спосіб дії Господа Бога описаний на початку книги Буття, там сказано: "І сказав Бог: Нехай буде світло! І настало світло. І побачив Бог світло, що воно добре, та й відділив Бог світло від темряви" /Бут. 1, 4/. "Тоді сказав Бог: Нехай посеред вод буде твердь, і нехай вона відділяє води від вод! І зробив Бог твердь, і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю. Тож сталося так" /Бут. 1, 6-7/. Отже, як бачимо, Господеві не треба ні планів, ні матеріалів, ні моделів, що в праці людини є конечними, бо планує все Божий всемогутній розум. Не треба моделів, бо всі можливі речі Господь бачить у своїй Божій природі; пізнає, як усе з можливого світу може бути здійсненим у дійсному світі, й тоді попросту дає приказ, і Його Божа всемогутня воля здійснює все. Та Господь не лише переводить сотворіння з небуття в існування, Він також удержує їх у житті й дає все, що їм для того життя потрібно.
Тому "Усі вони від тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли даєш їм, вони її збирають, коли розтулюєш Твою руку, вони насичуються благом. Вони бентежаться, коли ховаєш вид Твій; як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються в свій порох. Зішлеш Твій дух, вони оживають, і Ти відновлюєш лице землі" /Пс. 103, 27-30/. Створивши все, Господь бачить жевріюче світло - віддзеркалення Його Божої краси в ставку сотворення. Він знає ті віддзеркалення Його краси й доброти, як заявляє св. Августин: "Він знає їх не тому, що вони існують, але вони існують тому, що Він знає їх". Ми дивуємось, як дуже відмінним є спосіб діяння Бога від способу люпини. Людина найперше потребує досвіду з цього існуючого світу, вивчаючи його, людина робить плани, як його наслідувати у своїй діяльності. Ті плани кажуть їй, як ті речі мають виглядати й як вона може їх виконати. Далі людина потребує матеріялу, щоб із нього щось творити. Їй потрібне прерізне знаряддя, при помочі якого може творити. А під кінець вона мусить мати здібності, набуті чи вивчені, як те все робити. А тепер погляньмо, як Господь Бог усе творить. Йому не треба планів, бо всі сотворіння є лише недосконалим віддзеркаленням Його безчисленних досконалостей, досконалих самих у собі, вони є лише наслідуванням Божих ідей. Йому не потрібно матеріялу, щоб із нього що-небудь творити, бо, сотворюючи якусь річ чи сотворіння, разом із сотворінням Він сотворює й матерію чи матеріял, з якого вона зроблена, бо сотворює їх із нічого. Йому не треба знаряддя, бо Його єдиним знаряддям є Його всемогутня воля. Господь потребує лише приказати своєю волею, й негайно стається все те, чого Він бажає. Йому навіть не треба часу, який пливе, бо складається із двох елементів - майбутнього й минулого, оскільки Господь живе не в часі змінливому, але в незмінній вічності.
Ми самі, мандруючи по оцьому світі, з дитячою цікавістю подивляємо всі дива, що Божа всемогутня рука у вселенній творила. Ми стараємося наслідувати Господа в нашій діяльності, але якими недосконалими ми в тому є, хоч і маємо перед собою моделі всіх сотворених речей. Очевидно, хоч ми стараємося Бога наслідувати, але що ми зробимо? - ми дуже недосконалі сотворіння Божі, й тому ті наші продукти такі незугарні з наших рук виходять. Боже знання не походить від збірки пізнаних речей, але від візи Божої досконалої природи, в якій усе досконало знаходиться. Вистачає одного могутнього слова Творця, й усе переходить із нічевости в реальність, у дійсність. Про те всемогутнє Боже слово говориться в пролозі св. Івана Євангелиста: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог... Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього" /Ів. 1,1; 3/. Таку саму гадку висловлюється й у листі до Євреїв: "За останніх же оцих днів Він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки. Він - відблиск Його слави, образ Його істоти - підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині, ставиш від ангелів остільки вищим, оскільки успадкував визначніше від них ім'я" /Євр. 1, 2-3/.
Розважмо:
Якою великою є Твоя сила, Господи! Не диво, що псалмоспівець закликає всі сотворіння прославляти Тебе, Господи: "Хваліте Господа з неба, хваліте Його на висотах! Хваліте Його, всі ангели Його, хваліте Його, всі воїнства небесні! Хваліте Його, ви, сонце й місяцю, хваліте Його, всі ясні зорі! Хваліте Його, ви, небеса небес, - і води, що над небесами, нехай ім'я Господнє хвалять! Бо Він повелів, і створились. Поставив їх на віки вічні і дав закон, який не перейде" /Пс. 148,1-6/. Все сотворіння Боже повинно хвалити Господа: "Хлопці, а й дівчата, старі разом з юнацтвом. Нехай ім'я Господнє хвалять, - високе бо ім'я Його єдине. Велич Його понад землю й небо" /Пс. 148,12-13/. Сотворіння виявляють Божу славу вже самим своїм існуванням, віддзеркалюючи Божі безчисленні досконалости - атрибути, які самі в собі є безмежними. Люди, тобто розумні сотворіння, прославляють Господа своїми молитвами, а передусім підкоренням Його Божій волі, слухаючись Його Божих Заповідей, в яких Бог висловив свою волю.
Молитва:
Господи Боже, як же ж мені висловити свій подив відносно Тебе, мого Творця й Господа? Як віддати Тобі хвалу за те, що Ти мене сотворив, дозволив мені існувати; за Твою підтримку мене в житті; що Ти даєш мені все, що є конечним мені для мого туземного життя. Але передусім за Твою обітницю, що даєш мені після моєї смерти участкування в Твому Божому житті й у Твоєму безмежному щасті, що ним Ти сам від віків втішаєшся. Твій Єдинородний Син вказує, яку дорогу нам узяти, щоб після смерти дійти до Тебе й до життя вічного: "Якщо хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19, 17/. Чому, спитаєте? Бо "Той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 21/. "А найпершою й найважливішою Божою Заповіддю є: Любитимеш Господа Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю" /Вт. 6, 5/. Амінь.