Любі друзі, Господь Бог наш живе в неприступному світлі. Вічністю, наче одежею, Господь зодягнувся, що обнімає всі часи, сама ж не змінюється. Час є пливучою одиницею, що складається з минувшини й майбутнього, у ньому немає теперішности. Вічність, навпаки, є стала й незмінна, тобто вічне, безконечне тепер. Божий один погляд, що є відвічним, якому нічого не бракує, бо все має перед своїми очима. Господь сотворив усе, що лише захотів, і в Його творенні ніщо не могло Йому перешкодити, ні первородний гріх наших прародичів, ні наші особисті гріхи. Перед Його Божими очима нічого не може укритися, до останнього удару серця нашого. Перше схвильоване бажання чи сильний крок надії, все ясно видне перед Його очима. Це всеобнімаюче знання Господа Бога описує Псалом 139: "Ти мене випробував, Господи, і знаєш. Знаєш мене, коли сиджу й встаю я. Думки мої здаля розумієш. Чи ходжу я, чи спочиваю, Ти добре бачиш; Тобі відомі всі мої дороги. Бо ще нема й слова на язиці у мене, а Ти, Господи, вже все знаєш. Ти ззаду й спереду мене оточуєш, кладеш на мене руку Твою. Що за предивне знання! Для мене воно занадто високе, недосяжне воно" /Пс. 139,1-6/. Чому воно так є? А тому що Господь є всюди присутній і все бачить, від Нього не можна ніде заховатись: "Куди мені піти від духу Твого? Куди мені втекти від обличчя Твого? Зійшов би я на небо - Ти там єси, ліг би я в Шеолі - і Ти там. Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря, - і там рука Твоя мене б водила, і Твоя десниця мене б тримала. Сказав би я: "Принаймні тьма нехай мене покриє, і світло, наче ніч, мене сповиє", - та навіть темрява для Тебе не занадто темна; і ніч, немов день, світить. Так темрява, як і світло!" /Пс. 138,7-12/.
"Людина робить задуми в серці, але від Господа - відповідь язика. Усі дороги людини чисті в очах власних, Господь же розцінює духа. Здайся на Господа в твоїх справах, і задуми твої здійсняться" /Пр. 16, 1-3/. Господь розуміє кожне найбільш примхливе серце, не тільки тому, що Він все знає, але тому, що Він кожного з нас із нічого сотворив, як про те говорить псалміст: "Ти створив моє нутро, Ти мене виткав в утробі матері моєї. Хвалю Тебе, що створив мене так дивно; діла Твої предивні, Ти душу мою знаєш вельми добре. Кості мої не були сховані від Тебе, коли повстав я таємничо, коли мене творено в землі глибоко. Очі Твої бачили мої вчинки, усі вони записані в Твоїй книзі; і дні, що Ти мені призначив, коли ані одного з них іще не було. Як мені тяжко думки Твої збагнути, Боже! Яка їх сила! Я полічив би їх, та їх від піску більше" /Пс. 139, 13-18/. Читайте, дорогі, той Псалом, особливо тоді, коли спокуси кажуть нам переступити Божий Закон, запевняючи нас, що про те ніхто не дізнається, бо ж ми в спальні, й двері до неї зачинені, в ній темно, бо немає світла, отже, ніхто не зможе нас побачити, коли грішимо проти Божого Закону! Пригадаймо собі слова Псалма, який каже: "Бо ще нема й слова на язиці в мене, а Ти, Господи, вже все знаєш... Що за предивне знання! Для мене занадто високе, недосяжне воно! /Пс. 138, 4; 6/. Пам'ятаймо добре цю правду, що заки ще гадки приходять нам у голову, ще заки спокуса прийде до нас Господь уже знає, що ми в небезпеці, й лише жде, щоб ми звернулись до Нього за поміччю, а Він негайно прийде до нас і прожене ті затії диявола. Темрява не може заховати нас від всевідучого Господа. Його очі проходять усе, як про те говорить Псалом: "Сказав би я: "Принаймні тьма нехай мене покриє, і світло, неначе ніч, мене сповиє", - та навіть темрява для Тебе не занадто темна; і ніч, немов день, світить. Так темрява, як і світло!" /Пс. 138, 11-12/.
Розважмо:
Затямимо собі цю правду, що ані віддаль, ні темрява, ні щільно закриті двері не можуть скрити нас перед Господом, ані перешкодити Йому в тому, щоб Він знав, що ми робимо. Господь проникає, наче те світло, яке втискається всюди, де тільки є якась щілина. Господь не тільки сотворив нас із нічого, наче перевів нас із світу можливостей в цей дійсний, реальний світ; але, щоб ми могли існувати, мусить нас у існуванні й житті своєю всемогутньою силою підтримувати. Без Його підтримки ми не тільки що не могли б нічого зробити, але ми перемінились би в ніщо, з якого Бог своїм всемогутнім словом покликав нас до життя! Діяння Апостольські так говорять про Господа: "Він не приймає з рук людських служби, немовби Він потребував чогось, даючи нам усім життя, дихання все. Він створив з одного ввесь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи і границі їхнього оселення, щоб вони шукали Бога, чи може навпомацки не знайдуть Його, - хоч Він від кожного з нас недалеко. У Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо" /Ді. 17, 25-28/. Отже, як кажуть Діяння, Він, наче повітря, не тільки оточує, але й пронизує нас, не лише підтримжує нас в існуванні, але й співпрацює у всьому, що ми хочемо робити, чи відпочивати, чи ходити, їсти, пити чи спати. Подібно й у духовному житті, бо без Його підтримки ми не могли б ні одного віддиху зробити, ні одної гадки чи бажання повзяти. У кожній дії ми полягаємо на співпрацю Божу, як на те натякає Христос: "У мені перебувайте - а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я - виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро, без мене ж ви нічого чинити не можете" /Ів. 15,4-5/. Подумаймо тепер про те, що ми в усьому залежимо від Господа Творця не лише в житті, але також у кожному об'явленні нашого життя. Заки ми зможемо щось подумати чи рішити про щось нашою волею, Господь уже про те знає, бо Він найперше помагає нашому розумові в творенні думок, а нашій волі - в її рішенні будь-що робити. Та й сама дія вимагає Божої співпраці, бо без неї ми не могли б нічого вчинити. А тепер подумаймо про наші гріхи, про наші недобрі гадки, бажання й, під кінець, наші діла. Тому що Господь мусить із кожною нашою гадкою, бажанням чи ділом співпрацювати, тож коли ми грішимо проти Бога, ми змушуємо всемогутнього Бога допомагати нам своєю співпрацею себе самого ображати. Ми, ничтожні творіння Божі, змушуємо всемогутнього, всесвятого Господа себе самого ображати! Чинити те, що Він ненавидить, - гріх! Тобто ображати Його Божий безмежний маєстат. Тепер спитаймо себе, чого можемо сподіватися від Господа за ті всі гріхи, якими зневажаємо Його Божество. Чи думаєте, що за них буде нас благословляти? Пам'ятаймо, що Господь є довготерпеливий, воднораз же - безмежно справедливий.
Молитва:
Господи Боже всемогутній. Я є твоїм незначним, а ще до того грішним сотворінням. Скільки то разів, грішучи, я думав, що я нікому кривди не роблю, переступаючи Твої Заповіді, собі ж роблю маленьке задосить учинення, маленьку розкіш у тому гіркому житті. Як же ж міг я забувати, що кожен, навіть найменший, на мою гадку, гріх, — це образа, зневага Твого Божества, Твоєї безмежної святости! Чом я був таким нерозумним, думаючи, що можу скритися від Тебе? Коли виразно читаю в Діяннях Апостолів, що "в Тобі живемо, рухаємося й існуємо" /Ці. 17, 28/. Як міг я надіятися, що можу Тебе ображати, воднораз же сподіватися, що уникну вічного пекельного вогню? Та ж Ти часто в своєму Святому Письмі нагадуєш нам, що за наші гріхи будемо мусіти здати рахунок на Страшному Суді! Коли ж Ти не караєш нас негайно, після сповнення гріха, то Ти маєш час, бо від Тебе й заслуженої кари, нам не втекти ніколи, бо Ти всюди єси, як про те згадує Псалом: "Куди мені піти від духу Твого? Куди мені втекти від обличчя Твого? Зійшов би я на небо - Ти там єси, ліг би я в Шеолі - і Ти там. Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря - і там рука Твоя мене б водила, і Твоя десниця мене б тримала. Сказав би я: "Принаймні тьма нехай мене покриє, і світло, неначе ніч, мене сповиє, - та навіть темрява для Тебе не надто темна; і ніч, немов день світить. Так темрява, як і світло!" /Пс. 139, 7-12/. Амінь.