Любі друзі, безмежна дійсність, що нею є Господь Бог, може бути повністю пізнана лише безмежним та досконалим умом - інтелектом Божим. Він єдиний охоплює всю правду про себе самого своїм безмежним та досконалим розумом, таким, яким Він є в дійсності, тобто знає повну правду про себе самого. Та це не зовсім точно, що Господь Бог має правду, але радше Він є самого правдою, безмежною й досконалою, та й самою творчою правдою. Слово дійсности є дійсним, наскільки воно віддзеркалює Божий розум, який сам правдивий, тому що дійсний світ, його існування, - це нічого іншого, як віддзеркалення Божого інтелекту, що його Бог наче кинув у дійсний, реальний світ своєю всемогутньою волею. Ми, в свою чергу, одержуємо пізнання Бога, віддзеркалюючи дійсність існуючого світу. Світ же той, що нас оточує й існує, правдивий, реальний світ, в кожній хвилині свого існування залежить від творчого розуму Бога. Про що розказує нам книга Буття, де йде мова про сотворення світу, з чого ясно виходить, що все залежить від всемогутньої волі Господа Бога, який сказав: "Хай буде світло!" І настало світло" /Бут. 1, 3/. "Тоді сказав Бог: "Нехай зберуться води, що під небом, в одне місце, і нехай з'явиться суша". І так сталося... І побачив Бог, що воно добре" /Бут. 1, 9-10/. "І побачив Бог усе, що створив, і воно було дуже добре" /Бут. 1, 31/. В тій розповіді про сотворення світу виходить ясно, що всемогутнє Слово Боже словами: "хай буде" все покликує зі світу можливостей у дійсний, реальний світ. І ми свідомі того, що як тоді, при сотворенні, так також і зараз, усе залежить від того всемогутнього творчого Слова Божого. Це всемогутнє Слово Боже, що про нього розказує св. Іван Євангелист у пролозі, є тим самими Божим Словом, яке творило світ: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього" /Ів. 1,1-3/. Тим способом зміст Божого інтелекту, Боже знання, Слово Боже наче кинуло ідеї, існуючі в Бозі, у дійсний, реальний світ.
А тепер пригляньмося, як працює наш розум. Його Господь створив, щоб він сприймав зовнішній світ, тобто речі в ньому, й робив точний образ із них, і тим способом допомагав нам у пізнанні зовнішнього світу. Тому що цей світ є відблиском досконалостей Божих, хоч дуже недосконалим, але все-таки допомагає нам до певної міри утворити собі знання про самого Творця. Очевидно, не повне поняття про Господа Бога, бо ті віддзеркалення безчисленних Божих досконалостей розсипані серед великого числа сотворінь. Все-таки розважаючи той сотворений світ, враз із усіма його творіннями, можемо витворити собі певне поняття про нашого Творця, про Його безмежно досконалий всеобнімаючий розум, про всемогутню силу, а передусім про Його милосердя й любов до нас, Його грішних сотворінь. Він дав нам наш інтелект, і тим самим можливість пізнати Його, хоч і недосконало й неповно, та все-таки вистачаюче, щоб пізнати й зрозуміти Його доброту й любов до нас. Цього знання вистачає нам, щоб знати, як багато ми завдячуємо Йому, й шукати можливість, щоб із нашого боку, в якийсь спосіб віддячитися Йому за Його всі ласки, й як виявити нашу любов за те все, що Він вчинив для нас. Хоч навіть нам невідомо, перед Об'явленням, яке майбутнє Він нам приготував, тобто участкування в Його Божому житті й безмежному щасті, що ним Він від віків втішається. Все-таки ми хотіли б виявити Йому нашу вдячність за всі ласки, якими тут, на землі, нас осипає, тобто за можливість оглядання чудес сотворінь, якими повна наша земля, за Його опіку батьківську, якої Він не скупить нам, своїм розумним сотворінням.
А тепер розважмо, як людина відплачує Творцеві за все Його добро й батьківську опіку? Людина глядить, але не хоче бачити! Вона чує й розуміє все, що Господь Бог вчинив для неї, але відказується сприйняти це й бути вдячною за всі Божі ласки. Навіть хоч сотворений світ і природа в ньому вказує людині на її Творця, вперте сотворіння відмовляється признати Його існування. Так що навіть Святе Письмо вказує на глупоту таких людей, словами: "Каже безумний у своїм серці: "Немає Бога!" ...Господь з неба споглядає на синів людських, щоб подивитись, чи є розумний, що шукає Бога" /Пс. 14, 1-2/. То правда, що багато дурниць сказали розумні сотворіння. Так, наприклад, були різні філософи, здається, глибокодумні мислителі, які твердили, що поза ними нічого немає, ніщо інше не існує. І помимо того, що бачать, доторкаються речей і чують різні голоси, досвідчають існування зовнішнього світу, вони все-таки твердять, що поза ними ніщо іншого не існує. Інші пішли ще дальше, вони не вірили в існування їхнього власного тіла, приймали лише існування їхнього розуму. Так-то людина в своїй глупоті заперечує те все, що бачить і чує. Але звернімо тепер увагу на нас самих! Ви чули, що сказав Спаситель одному молодцеві: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19,17/. Тому що "Той, у кого мої Заповіді і хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 21/. А спитаймо тепер себе, чи ми мудрі, чи нерозумні? Ми знаємо, що коли хочемо дістатися до неба, за яким ми тужимо протягом нашого життя, мусимо признати, що хоч думаємо, що ми мудрі, все-таки в тій такій важливій справі ми поводимося нерозумно, переступаючи Заповіді Божі, й тим самим виключаємо себе від неба. І то ніким не змушені, але свідомо й добровільно відкидаємо ціль, до якої нас наш Творець призначив, тобто злуку з Ним і вічне щастя, яке з тої злуки випливає, й призначаємо себе на вічну кару пекельного вогню
Розважмо:
Господь ясно й виразно остерігає нас, словами: "Якщо тільки побажаєш — Заповіді збережеш, і дотримати вірність - у твоїй добрій волі. Перед тобою Він поставив вогонь і воду: куди лише захочеш, туди й простягнеш руку. Ось перед людьми - життя і смерть: що забажає, те йому й дасться" /Сир. 15.15-17/. Подібна осторога знаходиться й у пророка Ісаї: "Ходіть же й розсудимось, - говорить Господь. Коли б гріхи наші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин були червоні, стануть, як вовна. Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни. Як затнетеся й бунтуватиметесь, то меч пожере вас, бо уста Господні так говорять" /Іс. 1.18-20/. Та ми все-таки відмовляємось жалувати за наші гріхи й повернути до Господа.
Молитва:
Господи мій Боже! Я вірю у все, що Ти об'явив нам при помочі Твого Єдинородного Сина. Я знаю, що мені треба підкоритися й заховувати Твої Святі Заповіді, тому, що від мого підкорення й збереження Твоїх Божих Заповідей залежить моє майбутнє як тут на землі, так і після смерти. Але Ти, Господи, знаєш, який я немічний, помимо моїх постанов і запевнень, я все-таки переступаю Твій Божий Закон. Мені страшно перед пекельним вогнем, тому з цілого мого серця бажаю повернути назад до Тебе; але допоможи мені Господи, змилосердившись надо мною, грішним. Допоможи мені, добрий Господи, спасти мою душу, тому що Ти єдиний можеш дати мені конечну силу перемогти мою неміч. Амінь.