Любі друзі, Святе Письмо навчає нас: "Каже безумний в своїм серці: "Немає Бога". А Господь із неба споглядає на синів людських, щоб подивитись, чи є розумний, що шукає Бога" /Пс. 14, 1-2/. Подібні вислови є і в Псалмі 52 /Пс. 52, 2-5/. Самозрозуміло, що це твердження є не тільки глупотою, але й безумством: твердити, що немає Господа Бога, всемогутнього Творця вселенної, джерела життя й усякої правди. Заперечувати існування Господа Бога - це збирати недійсну реальність на місце дійсного світу, який підпадає під очі й досвід усього людства. Тобто вислід без причини, який домагається когось, хто привів його з неіснування до існування й життя. А цей вислід, чи існування чогось неконечного, без відповідної причини, яка привела його до існування, - це лише ознака хворих умів нашого часу. Бо інтелект простої людини, подібно як найбільших умів, домагається однаково признання тієї правди, що кожний вислід мусить мати свою властиву причину, та й нічого не може існувати чи статися без причини, яка його створила. Та помимо тої логічної послідовности є в світі багато людей, які, глядячи на вселенну, яка їх оточує, та всі речі, які вони бачать і яких доторкаються, все-таки твердять, що немає Творця, який оцю вселенну з усією її красою й багатством із нічого створив, тобто із небуття привів до існування й до життя. Вони, в свою чергу, не будуть заперечувати існування батьків, бачачи дитя, або існування будівничого, бачачи дім, який він збудував! Але глядячи на прекрасну вселенну з усіма її багатствами, вони сміють твердити, що вона постала сама зі себе, без своєї причини: всемогутнього Творця, хоч і не можуть знайти навіть зернятка піску, який би сам від себе постав. Нам, не вченим, але здоровомислячим людям, не може й у голові поміститися, як вони, глядячи на небозвід, засіяний прерізними зорями, планетами, місяцями, яких є безчислене число, яких ніщо на небозводі не вдержує, крім двох Божих Законів притягання й відштовхування; можуть твердити, що ця нежива природа, тобто всі планети чи небесні тіла, зі себе почались. Самі зі себе той скомплікований лад уклали, самі себе без жодного рушія з величезною швидкістю запустили, без керманича чи водія знають свої дороги, коли тут, на землі, все мусить мати водія, а щоб могло порушуватись, мусить мати мотор і все інше потрібне, щоб порушитись зі свого місця на кілька кроків. Тож є правила фізичні, що інертне тіло - тобто в спочинку, не може само зі себе порушитись; а в русі само зі себе не може змінити свого напрямку. Але тих мудрих ці всі фізичні чи хімічні закони не обходять, бо вони все знають, і те, що сказали, мусить бути правдою, бо вони це сказали!
Такі нерозумні твердження, заперечуючі основні правди, - це трагічна втрата, бо це є відкиненням краси, правди, істини. Ця трагедія збільшується тоді, коли ми зрозуміємо, що такі заперечення не дають нам спромогу увійти в контакт зі зовнішнім світом, дійсним, а не уявним. Тому що в такому випадку ми не є в спромозі пізнати будь-яку річ такою, якою вона в дійсності є. Тому що тим способом ми нищимо всі закони логіки, закони фізичні, на яких усе наше пізнання опирається, а з ними нищимо всякі заключення, які з того пізнання випливають. Найгіршим, однак, у цьому випадку є те, що це засліплення ми самі собі завдаємо якраз у імені правди, яку ми самі нищимо. Та ті люди називають себе мислителями, філософами, подібно як ті, які твердять, що єдино вони існують, а поза ними немає нічого. Під кінець ще інші такі псевдофілософи пішли ще дальше, заперечуючи існування свого власного тіла, залишаючи виключно існування свого власного інтелекту. Людина, обдарована Творцем сильним, критичним розумом, при помочі своєї праці, може відкрити правду й дійсність та багато речей у всесвіті. Поза видимими речами, сотворіннями Божими, людина є спроможна відкрити невидимі закони, що кермують всім у всесвіті, прерізні сили, які все в світі вдержують у найкращому порядку. Відкриваючи й пізнаючи всі речі у вселенній, людина краще пізнає Творця всього - Господа Бога. Бачачи всю красу сотворених речей, велич тіл небесних і сил, які ними кермують, людина підтверджує велич і красу Творця, нашого Господа Бога, Його безмежну всемогутність, Його красу й силу Його творчого Слова, яке цей сотворений всесвіт, це все привело із нічого до існування й життя. Бачачи той скомплікований порядок і таку гармонію в світі повсюди, людина мусить подивляти невидимого Творця, яким прекрасним Він сам мусить бути, коли стільки прерізної краси розсипав по всій вселенній. Псалом 19 розказує про те: "Небеса оповідають славу Божу, і діло рук його проголошує твердь небесна. День дневі передає слово, ніч ночі об'являє вістку... по всій землі залунав їх звук, на край світу їхні слова" /Пс. 18, 2-5/. Ця сотворена вселенна є найкращою книгою, яка може повчити кожного, який знає, як у ній читати, пізнавати всі чуда, які Господь сотворив заради нас і заради нашого добра.
Розважмо:
Спитаймо себе, чи ми часом не заховуємося, як ті упавші ангели, які попали в захват від виду своєї власної краси й не хотіли глядіти дальше поза собою й шукати дійсности, тобто причини своєї краси? Вони, заведені своєю красою й силою, думали, що вони є богами, й порішили виступити проти свого Творця й зайняти Його місце, здобути Його Царство! Може, й ми самі так думаємо під впливом величі оточуючої нас природи, заперечуючи існування причини того сотвореного світу, й не бажаємо підкоритись нашому Богові й Творцеві? Тобто підкоритись Його Божому маєстатові й заховувати Його закони в той час, коли оцей прекрасний та безграничний всесвіт повинується Йому абсолютно, заховуючи Його закони, які Він включив у всі сотворені речі, щоб вели їх до Ним наміченої мети? Щоб пригадати нам наш обов'язок, псалмоспівець повчає нас: "Закон Господній досконалий: він відживлює душу. Засвідчення Господнє - вірне: воно навчає простих. Господні Заповіді - праві: вони радують серце. Веління Господнє - ясне: воно просвічує очі. Страх Господній чистий: він вічно перебуває. Суди Господні - правда: всі вони справедливі; дорожчі від золота найщирішого і солодші від меду й патоки найсолодшої" /Пс. 19. 8-11/.
Молитва:
Господи Боже мій, Творче всемогутній. Навіть хоч я пам'ятаю Твої Закони й Заповіді й дуже бажаю та стараюсь їх заховувати, то все-таки хто рішатиме про мої гріхи й упадки? Захорони мене від недоліків, які закриті передо мною! Псалмоспівець благає всемогутнього, кажучи, про Божі Закони: "А й Твого слугу вони навчили; в їх зберіганні - велика нагорода. А свої хиби хто ж розпізнає? Від провин таємних очисть мене! І від гордости відгороди слугу Твого, щоб не заволоділа мною. Тоді я буду бездоганний і чистий від гріха тяжкого. Нехай слова уст моїх будуть Тобі милі, і мислі мого серця перед Тобою Господи, моя Скеле й мій Ізбавителю!" /Пс. 19, 12-15/. Так, Господи Боже мій, допоможи мені зберігати Заповіді Твої, тому що Ти єдиний запевнюєш моє спасіння, як запевняє нас Спаситель: "Якщо хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19, 17/. Амінь.