Любі друзі, аж доки правда Божа не дасть світло розумові, серце людини є непорушним більше, як стопи людини в глибокій темноті в незнаному їй місці. Подібно як сліпа людина в чужому довкіллі не знає, куди звернутися, що більше, вона боїться рушитись із того місця, щоб себе не пошкодити. Це істинна правда, без пізнання ласки просвічення, Богом нам даної, ми не могли б поступати. Якщо правда не оживляє розум, наше серце корчиться й загибає з голоду. Якщо помилка, а не правда є живністю нашого ума, тоді наше серце, живлячись тією трутизною, прямує до розстроєння й розпачу Тоді ми засуджені на загибель і мусимо себе знищити. Тож погляньмо на тих людей, які стараються усунути Господа від їхньої науки та їхньої держави. Погляньмо так на комуністичні краї, створені гаслом: "Свобода масам! Смерть гнобителям!" Тому що вони виключили Господа від їхнього життя, вони самі стали найгіршими гнобителями свого народу, призначаючи на страшну голодну смерть своїх громадян. В таких краях лише деякі пани живуть у розкошах, але воднораз у постійному страсі, що переслідувані маси народу звернуться проти них, щоб їх без милосердя знищити.
Так само й ми, коли бажаємо жити, як розумні люди, мусимо цінити нашу віру як найбільший наш скарб. Віра єдина може довести нас до правди й принести нам мир - спокій душі. Спаситель багато разів натякав на цю правду, що віра є спасінням і силою, яка помагає людині все осягнути. Звертаючись до батька опутаного бісом сина, сказав: "Щодо того - якщо можеш - то все можливе тому, хто вірує" /Мк. 9, 23/. Перед довершенням кожного зі своїх чуд, Ісус завжди вимагає від тих, що просять Його про поміч, чи вони вірують, що Він може сповнити їхню просьбу? Ми можемо осягнути лише те, що ми знаємо; тож коли світло знання нашого є фальшивим, ми можемо робити лише хибні кроки, а покладаючи нашу всю надію на віру, ми можемо осягнути лише правду. Навіть найбільший і найгостріший ум людський може схибити й помилитись, і то осмислюючи якусь найпростішу правду, але, коли покладемо нашу надію й віру на Господа Бога, ми ніколи не можемо помилитися і завестись.
Господь Бог - це сама правда. Він знає все, бо все що живе та існує, з нічого сотворив. Тобто те все, що вже існувало в минулому, що існує тепер, і все, що в майбутньому існуватиме, аж до кінця віків, Він усе покликав до існування й до життя, удержує їх в існуванні й житті, аж доки не рішить про їхній кінець. Його знання не може завести, тому що Він є самою правдою, основою й джерелом усякої правди. Вона прийшла від Нього, є на Ньому основана й тому не може бути від Нього відділена. Він сотворив наші серця такими, що ВОНИ можуть бути порушені правдою, яку дістають від нашого ума. Наші ж уми є спрямовані до правди й за нею завжди й постійно шукають. Ми ж не можемо ніяк змінити себе, достосовуючи наші серця до будь-якої правди, лише до правди істинної. Як наші очі є пристосовані до світла й без нього не можуть бачити, так само правда є світлом для нашого розуму й єдиною метою для нашого серця. Ми є дійсними, реальними істотами, живемо в дійсному світі реальних речей, і тому не можемо годувати наші уми й серця фантазіями ні нічними кошмарами, але єдино дійсною правдою. А тому що є лише єдина дійсність і досконала правда - Господь Бог, подібно як одною є правдива й абсолютна дійсність і причина усіх інших дійсностей, які під кожним оглядом від неї залежать - Господь Бог наш Творець, тому наш ум і наше серце можуть знайти своє найвище щастя й повне задоволення лише в Бозі, який є нашою остаточною метою. Як про те висловлюється глибокий християнський мислитель св. Августин, заявляючи: "Неспокійне моє серце, аж доки не спочине в Тобі, о Боже!" Так також кожен із нас мусить сказати, якщо бажаємо осягнути спокій і повне задоволення нашого завжди шукаючого за щастям серця.
Розважмо:
Добре, що я зараз знаю, що єдина дійсна правда, кожну людину вповні вдовільняюча - це Господь Бог. То що ж мені тепер треба робити? Цілком просто, мені тепер треба глядіти за Ним, щоб Його віднайти. Те пошукування Господа, Творця вселенної, не є важким ні довгим. Чому, спитаєте? Відповідь на те питання знаходиться в Діяніях Апостольських, там пишеться: "Бог, що створив світ і все, що в ньому, Він, бувши Владикою неба й землі, не живе в рукотворних храмах, ані не приймає служби з рук людських, немовби Він потребував чогось, даючи сам усім життя, дихання й усе. Він створив з одного ввесь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи й границі їхнього оселення, щоб вони шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть Його, - хоч Він від кожного з нас недалеко. У Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо" /Ді. 17, 24-28/. Знаємо, що Господа Бога легко можна знайти, бо в Ньому живемо, рухаємося й існуємо, тому що Він своєю животворною силою мусить підтримувати нас в існуванні й житті кожну хвилину нашого життя в кожній нашій діяльності. Без Його підтримки ми повернулися б у ніщо, а без Його співпраці ми не могли б ні одного кроку чи віддиху зробити, не могли б ні гадки, ні бажання повзяти. Так, це правда, Він оточує нас, наче повітря чи світло; що більше. Він проникає нас повністю, бо ж у Ньому ми живемо, рухаємося й існуємо, тобто наше життя повністю зосереджується в Ньому як матеріальне - тілесне, так і духовне. Тож не шукаймо Його вже більше, бо Він живе в нас, а ми в Ньому; але радше розважаймо цю преважливу правду й стараймося Йому за цю Його любов та Батьківське милосердя відплатити нашою мізерною людською любов'ю.
Молитва:
Як же ж Тобі, Господи, відплатити за Твою опіку над нами? Господь Ісус Христос вказує нам, якої вдячности й любови Він бажає від нас? Відповідь на те дає св. Іван Євангелист словами: "Якщо любите ви мене, то мої Заповіді берегтимете" /Ів. 14, 15/. Чому, спитаєте? Бо каже Христос Спаситель: "Той, у кого мої Заповіді, й хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 21/. Але й у тій, належній Йому нашій вдячній любові Господь Бог не хоче бути боржником, бо дальше каже Спаситель: "Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме, і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло" /Ів. 14, 23/. Пресвята Трійця приходить у серце людини й замешкує в ньому, даючи їй тим способом запевнення вічного спокою й безмежного щастя в злуці з Богом Творцем. Тому що любов до Тебе - це єдине, що Ти від мене бажаєш за всі Твої ласки й Батьківську опіку, допоможи мені любити Тебе, як Ти того в Твоїй Заповіді любови Бога собі бажаєш, кажучи: "Любитимеш Господа Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю" /Вт. 6, 6/. Але Ти, що все знаєш, знаєш також те, який я немічний, і як мені важко відлучитися від усіх тих туземних речей та й виключно прямувати до Тебе й любити Тебе з цілого серця, тож допоможи мені в тому, благаю Тебе - добрий Господи, Амінь.