Любі друзі, людина, будучи приліченою Творцем для осягнення найвищої й остаточної мети Господа Бога, призначена до добра. Тому не дивно, що протягом свого цілого життя шукає за добром, щастям і не може ніяк спочити, аж доки того добра не осягне. Але тому що краса, щастя й добро приходять у життя людини лише під видом правди, то вороги краси й правди - фальш і гріх, входячи в серце людини, мусять входити під маскою правди й добра. Видається парадоксом, що людина, допускаючись гріха, старається осягнути добро. Воля людини прямує до добра, чи ж того, що його людський інтелект чи ум за добро волі представляє. Гріх - це, в першу чергу, хиба чи помилка людського розуму чи інтелекту, який пропонує людській волі гріх, як щось добре, як щось гідне людини, розумного сотворіння. Інакше людська воля не рішиться, бо вона з природи прямує виключно до добра. В тому випадку людський розум мусить бути неправильним, представляючи волі щось як добро, хоча й воно в дійсності добром не є. Можливо, що розум не може проникнути крізь ті маски гріха, тому що батьки людини неправильно її виховали, а може, таке невідповідне виховання одержала в школі, а то й сама до таких неправдивих рішень дійшла, своїми повторними помилками. Але серце людини не можна постійно, до безконечности ошукувати. В кінці ця пожива зла, що людині подається під видом добра, стане їй осоружною, й погань гріха стане противною людському серцю. Так що вчителі й провідники людей подають людям замість добра тільки фальш і неправду, коли від навчених і несвідомих людей скривають правду, подаючи їм фальшиве вчення під маскою правди.
Таке поступування є великим злочином супроти несвідомих людей; тому Спаситель грозить великими карами таким злочинним людям, кажучи: "Хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря. Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!" /Мт. 18, 6-7/. А дальше Спаситель наводить приклади, як рішуче треба боротися проти спокус - згіршень, кажучи: "Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її й кинь геть від себе, ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи ногами бути вкиненим у вогонь вічний. І коли око твоє до гріха тебе приводить, вирви його й кинь геть від себе, ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло" /Мт. 18, 8-9/. Гріх - це найбільше лихо на світі, бо це бунт проти Господа Бога-Творця, від якого все залежить протягом життя чи існування. Господь Бог ненавидить гріх, тому що він противиться Божій волі, яка спрямовує все до добра й гармонії. Гріх нищить устрій і лад добра, що його створив Господь, спричинює заворушення в ладі всесвіту, встановленому Творцем. Вже первородний гріх увів безладдя в світі, як про те говорить св. Апостол Павло: "Створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих. Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все сотворіння разом понині стогне і разом страждає у важких муках" /Рм. 8. 19-22/.
Щоб уникнути всяких спокус, які доводять нас до гріха. Спаситель радить нам уживати якнайбільше радикальних засобів, щоб тільки не допуститися гріха, а ГОЛОВНО важкого гріха, бо він є важкою образою Божої величі Творця й потягає за собою страшну кару справедливого Творця. Так що Ісус Христос радить нам радше позбутися руки чи ноги, а то й ока, як переступати Божий Закон. Бо краще людині тут, на землі, протягом того короткого часу бути без руки, без ноги чи без ока, як цілу вічність терпіти в пекельному вогні, який, у порівнянні з туземним вогнем, є багато жахливішим. Бо туземний вогонь палить і пече лише на поверхні тіл, а той пекельний спопелятиме ціле наше тіло, кожну молекулу чи атом нашого тіла. Щоб переконатися, якою невиносимою мукою може бути вогонь, достатньо подержати хвилину коротеньку руку над полум'ям свічки, що лише на поверхні тіла палить, то яку ж муку приноситиме той страшний вогонь у пеклі, що проходитиме усе наше тіло й пектиме кожну найменшу його частину, як атом. І то не лише коротеньку хвилину, але безконечну вічність. Подумайте про той страшний біль тіла, яке прошибає той живий Божий вогонь, і для терплячої людини немає жодного перестанку, полегші, але лише той страшний, прошибаючий біль.
Розважмо:
Як уже було сказано, людська воля порушується на вид краси й добра, а допускається гріха лише тому, що інтелект представляє його під видом добра. Якщо людина рішилася доконати це діло з причини помилки, таке сумління називаємо помилковим сумлінням. В такому випадку людина зобов'язана виправити те, що було помилковим, щоб на майбутнє не поповнювати подібної помилки, знаючи, що від правильного й вірного сумління та від поправного осуду залежить майбутнє. Та не лише наша будучність тут, на землі, але, що важливіше, після смерти, на другому світі, де можливими є лише два місця, щоб прийняти людину, тобто небо, якщо остерігалася гріха, й пекло для нерозкаяних грішників. Кожен із нас боїться невимовних страждань пекла, які понад міру важкі й мають тривати цілу вічність. А з другого боку, кожен бажав би дістатися до місця відпочинку й безмежного щастя - до небесних осель, де Господь ужиє своєї всемогутности, щоб відповідно винагородити своїх вірних, які зберігали Його Божі Заповіді. А з другого боку, Творець застосує Свою всемогутню силу, щоб покарати всіх тих, які противилися Його Божій волі, яку висловив у своїх Божих Заповідях.
Молитва:
Господи мій, всемогутній Творче. Ти створив мене й призначив мене, щоб я участкував у Твоєму Божому житті, яким від віків живеш, і в безмежному щасті, яким від віків втішаєшся. Условиною осягнення того безмежного щастя є послух Твоїй святій волі. З Твого боку, Ти, Отче Небесний, учинив усе, щоб об'явити мені Твою волю святу, посилаючи на землю свого Єдинородного Сина, який навчив нас, як Тобі, Небесний Отче, угодити. Та не тільки словами Він навчав нас, але також своїм прикладом вказував, як належить жити, щоб повністю сповнити Твою волю й вислужити собі в Тебе вічне щастя. Після відходу з цієї землі Він залишив нам учительку, Церкву Святу, яка має дальше, при помочі своїх слуг - Апостолів, Єпископів і священиків, провадити нас дорогою правою до спасіння. В тій Церкві Святій Ти залишив усі засоби, які мають помагати нам, грішним, освячуватися, тобто Його Тайни Святі, а особливо Тайни Хрещення, Покаяння й Пресвятої Євхаристії. Це Він учинив тільки заради нас, щоб нам полегшити дорогу до неба й до вічного щастя. Допоможи мені. Господи, вживати ті Твої засоби спасіння — Святі Тайни на освячення моєї душі, щоб я міг при їхній помочі осягнути Тебе. Я вірю в Твою безмежну Божу доброту й я певен, що Ти мені допоможеш у тій справі, бо Ти бажаєш, щоб я дійшов до Тебе й злучився з Тобою, моєю остаточною метою. Амінь.