Любі друзі, кілька літ тому було чути повсюди такі кличі: "Бог умер. Він не створив світу, але то людина створила Бога!" Тож питаємо, чи Бог дійсно існує? Це питання є очевидно глупим у світлі Божого знання й правди, як про те твердить псалмоспівець: "Каже безумний у своїм серці: "Немає Бога!" Зіпсувалися, мерзоту коять; нема нікого, хто добро чинив би. Господь із неба споглядає на синів людських, щоб подивитись, чи є розумний, що шукає Бога" /Пс. 14,1-2/. Беручи приклад із життя людини, яка за свого життя може боронитися й доказувати, що живе, противники Бога бажали б мати Його неживим і неспроможним карати всіх своїх противників. Вони також бажали б мати Господа неживим, щоб бути певними себе; мають той клопіт, що усмертити саме життя ніяк не можна. А Господь Бог подає дефініцію своєї Істоти, кажучи: "Я той, хто є". І додав: "Так промовиш до синів Ізраіля: "Я - є" післав мене до вас". І сказав Бог знов до Мойсея: "Так промовиш до синів Ізраіля: Господь Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова післав мене до вас. Таке моє ім'я навіки і таке моє найменування з роду в рід" /Вих. 3,14-15/. А той факт, що деякі боягузи бажають собі, щоб їхні противники були мертвими, вказує на їхню злочинну боязнь і бажання себе захоронити від гніву противника. Бо лише жива людина може розуміти й відповідати, розважати й заключати, бо ті всі дії є діями живої людини. Та людина щораз то більше бавилася, граючи гру живих із умерлим Богом, роблячи з Нього символ, неособову космічну річ, обітницю на майбутнє, як продукт рук і ума людини. Тому здається нам відповідним задати собі питання: Чи Бог дійсно живий? А якщо так, то скільки того життя є в Ньому?
Порівняймо сильне хвилювання моря, вод гірського потоку, що збігає з вершини гори, чи спокійну силу широкого, хоч спокійно пливучого потоку з водами ставу, які не мають відпливу, застоюються. Тому з рацією говоримо про "живу воду". Бо води потоку, ріки й моря видаються живими, оскільки вони ніколи не є спокійними, але завжди в русі, й ця їхня рухлива діяльність є для нас мірою їхнього життя. Якщо ця їхня діяльність є зі зовні, розуміємо, що ми не оглядаємо прогрес живої речі, але лише подобу життя, яка може бути займаюча або предсказуюча. Нагальне посування хмар грізної бурі створює враження особистої атаки, в той час, коли безжурне посування білих хмаринок на погідному весняному небі є заохотою до нашого власного марнування часу. Постійне стукотіння дощу об вікна не є проханням, щоб його впустити досередини, лише його звук таким є з природи, подібно як гнівні удари розбурханого моря не мають у собі життя, хоч у ньому ми бачимо живу небезпеку для себе. Ці всі приклади - подоби життя, але вони самі зі себе не є живими, бо їх порушує щось поза ними. В той час, коли жива дія є завжди з нутра, в якомусь живому єстві, що самочинно, своєю власною силою порушується.
З другого боку, бачити людину в розпачі - це неначе бачити подобу смерти в живій людині. Напад гніву, опанування наркотиками або віддання пияцтву відбирають життя від діяльности людини, бо вони перебирають від неї команду й спрямовують її до речей, які вона ненавидить. Внутрішній страх перед концентраційними таборами є відмінним від основної неприхильности, що є невіддільною від невільництва. Ці всі речі наносять смерть людині, не вбиваючи її. Вони спроможні відвернути людину від її напрямку на дорогу, яку вона сама не вибрала.
Розважмо:
Дивлячись на цей світ, бачимо в ньому різні роди й різні рівні життя, в яких є дія з нутра, а не зі зовні. Очевидно, ми легко розпізнаємо вищий ступінь життя, на підставі його внутрішньої, а не зовнішньої діяльности. Й так, на найнижчому ступені є трави, рослини, кущі й дерева, бо вони лише ростуть, асимілюють поживу й розмножуються, у них немає внутрішнього руху - діяльности. Вищий ступінь життя є у звірят, риб і птиць. Вони не лише асимілюють, перетворюють харчі, розмножуються, але також порушуються, мають змислове життя, відчування тощо. Коли ж тепер перейдемо від звіринного світу до людини, то в ній є не лише більше діяльности, але більше дії справді з нутра, а також досконаліше те внутрішнє життя. Людина має більше в собі життя, як тварина не тому, що вона може бігти скоріше від звіряти чи дальше, не тому, що вона може бачити краще й ясніше, чи гостріше чути, але тому, що вона може розуміти й любити. Тому що може сягнути назовні й сприйняти всесвіт в свій розум-інтелект, вона може обняти або відкинути будь-яку річ у всесвіті дією своєї волі. Її ніщо не порушує відносно того, бо її знання й діяльність її волі є в її нутрі, в ній самій завдяки її власному вдосконаленню, радше як відходить від неї, щоб годувати інших.
Молитва:
Добрий Господи, мій всемогутній Творче. Ти зависокий і задосконалий, щоб Тебе могло будь-що порушувати зі зовні. Найперше тому, що Ти є першим і останнім. Як Ти сам кажеш: "Я - Альфа і Омега, початок і кінець, - говорить Господь Бог, хто є і хто був, і хто приходить, Вседержитель" /Од. 1, 8; 21, 6/. "Я - Альфа і Омега, початок і кінець, перший і останній" /Од. 22, 13/ Так, Господи, Ти єдиний від нікого не залежний, від будь-якої дії зі зовні, бо Ти був від самого початку, бо на самому початку поза Тобою не було нікого ані нічого, що могло б впливати на Тебе, але лише Ти єдиний існував, як твердить книга Буття: "На початку створив Бог небо й землю" /Бут. 1, 1/ Або як про те розказує св. Іван Євангелист у пролозі: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. З Богом було Воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього" /Ів. 1,1-3/. Або як цю правду вискале на свій спосіб Псалом 33: "Словом Господнім створене небо, і подихом уст Його - вся Його оздоба. Він, немов у бурдюк, збирає морські води, до зборищ кладе водяні безодні... Бо Він сказав, і сталось; Він повелів, і постало" /Пс. 33, 6-7; 9/. "Хваліте Господа з неба, хваліте Його на висотах! Хваліте Його, всі ангели Його хваліте Його, всі воїнства небесні! Хваліте Його, ви, сонце й місяцю, хваліте Ного, всі ясні зорі! Хваліте Його, ви, небеса небес, - і води, що над небесами, нехай ім'я Господнє хвалять! Бо він повелів, і створились... Хваліте Господа з землі, кити і всі морські безодні! Вогонь і град, сніг і туман, і буйний вітер... Гори й усі пагорби, садовина й усі кедри. Звір дикий і скот усілякий, гад і птах крилатий" /Пс. 148,1-10/ Так, Господи, Ти справді повністю живий, не тільки сам досконало живеш, але даєш життя усьому, що тільки живе по всій вселенній. Амінь