Любі друзі, стосовно пізнання Господа Бога, ми маємо дещо в нас самих, а саме нашу природу людську, бо ми створені на образ і подобу Божу. Про те говориться вже в книзі Буття: "Сказав Бог: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі". І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх" /Бут. 1, 26-27/. Наше життя є нудним і обтяжливим без любови. Воно є пустим і глупим без знання, але воно стає інтенсивним, коли вогонь ума й серця живляться пальним правди й добра. Це є вже щось гарного й величного в житті людини, тоді що ж можна б сказати про знання Господа Бога, безмежної Істоти? Внутрішнє життя Господа Бога є безмежно інтенсивним життям, що обнімає безграничну правду й сприймає повністю безмежну доброту. В нашому випадку наш розум піднімає заслону за заслоною, щоб нам вказати, що нам все ще бракує доброти, яку нам треба осягнути. Тож наша воля, снага нашого бажання й нашої любови безустанно прагне за осягненням доброти, задержуючись лише на хвилину, щоб відпочити, наповнена радістю, що крихта тої доброти є вже близько нас і нам доступна. Тут, на землі, життя наше є життям шукання й постійного прямування. Боже життя, навпаки, є життям відвічного й повного посідання. Його воля не потребує шукати й прямувати, вона потребує лише любити. Ми вже згадували, що ціле життя Господа Бога полягає в знанні або діяльності Божого безмежного й досконалого ума, а також і любові, що належить до діяльности Божої досконалої й всемогутньої волі. Через те життя Господа Бога є повністю внутрішнім, і ніщо не може приходити до Нього зі зовні. Воно постійно й вічно має своє місце в Божій природі й позитивно виключає всякий зовнішній вплив та є повністю внутрі Божої природи. Діянням свого Божого ума Бог Отець родить досконало свій власний образ і подобу, чи своєї Божої природи, що ним є Його Єдинородний Син - Бог Слово. В Ньому Він бачить себе самого таким, яким Він у дійсності є з усіми своїми незлічимими щодо числа й безмежними щодо досконалости прикметами - атрибутами. Бог Отець бачить також, в який спосіб ті Його незліченні й досконалі совершенства можуть бути здійснені в зовнішньому світі. Тобто Він бачить у собі, в своїй Божій природі всі можливі світи, все, що тільки є можливим, себто не включає протиріччя, й тому зможе бути здійсненим, тобто переведеним зі світу можливого у дійсний - реальний світ. Тим способом Бог Отець, бачачи в своєму Сині - Богові Слові - всі можливі наслідування Його природи, бажає щоб вони заіснували, й актом своєї всемогутньої волі переводить їх у дійсний, реальний світ. Як звітує Псалом 148: "Хваліте Господа з неба, хваліте Його на висотах! Хваліте Його, всі ангели Його, хваліте Його, всі воїнства небесні! Хваліте Його, ви, сонце й місяцю, хваліте Його, всі ясні зорі! Хваліте Його, ви, небеса небес, - і води, що над небесами, нехай ім'я Господнє хвалять! Бо Він повелів, і створились" /Пс. 148,1-5/. Бог може все зробити приказом своєї всемогутньої волі, як про те повчає нас Його Син - Ісус Христос: "У людей це неможливо, Богові - все можливо" /Мт. 19, 26/; "У людей це неможливо - але не в Бога; у Бога бо все можливо" /Мк. 10, 27/.
Із погляду Батька на свій образ у Його Божому Сині, що є досконалим відбитком Божої природи Отця, й із погляду Бога Сина на свій оригінал - Бога Отця походить дія Божої всемогутньої волі, тобто безмежна Божа любов до Бога Сина й Бога Сина до Бога Отця. Ця Божа любов не є ніяк подібною до нашої людської любови, що є певного роду сентиментом, якого не було перед хвилиною, який, щоправда, є зараз, але може зникнути завтра. Що більше, той сентимент може перемінитися в ненависть із зміною обставин, що звичайно трапляється в людській любові. Ця взаємна любов Бога Отця до Сина й Бога Сина до Отця є незмінною, відвічною й усе такою самою, що більше, ця любов є Особою Божою - Святим Духом. Ця любов зосереджується на Особах Божих і переливається на всі сотворіння. З тої любови трьох Осіб Божих виходить рішення Божої волі включити в своє щастя, наскільки можливо, істот, тобто ангелів і людей, розумних сотворінь. З тої переливаючоїся Божої любови прийшло рішення створити всесвіт, а в ньому, поза іншими сотворіннями, передусім розумні істоти, які мають спромогу участкувати в Божому житті та Його безмежному щасті.
Розважмо:
Тепер розуміємо, чому Господь Бог бажав створити всесвіт, а особливо в ньому розумні сотворіння. Характеристикою, чи якістю Божої любови й щастя, є стремління поширитися й охопити як найбільше можливо предметів. Тут також та сама Божа любов, ображена первородним гріхом і нашими особистими гріхами, винайшла можливість усунути цю перешкоду, яка постала між Богом і людством після первородного й наших особистих гріхів, як то об'являє Спаситель наш Ісус Христос, словами: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним - світ спасти. Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, - той уже засуджений, бо не увірував у ім'я Єдинородного Сина Божого" /Ів. 3,16-18/. Виходить із того, що найбільш внутрішнє життя Бога є причиною існування всього, що існує, а передусім існування людей та інших розумних істот. Ця Божа любов не знає жодних границь у Його бажанні, щоб нас зробити щасливими, зробити нас своїми дітьми, очевидно прибраними-адоптованими, при помочі своєї освячуючої ласки, та й дати нам змогу участкувати в Божому житті й безмежному щасті, яким Він сам втішається.
Молитва:
Добрий Господи Боже, як мені висловити мою вдячність Тобі за всі Твої ласки й гідно оцінити те, що Ти для нас, людей, зробив? А передусім, за Твою готовність дати мені й усім людям можливість участкувати в Твоєму Божому житті й безмежному щасті! Ти, Господи, є всемогутнім, Ти святий наш Творець. А хто - я? Твоє грішне сотворіння, що, замість бути вдячним Тобі, безліч разів відкидає Твою Божу безмежну любов і ображає Тебе гріхами, переступаючи Твої Заповіді, якими об'являєш нам свою святу волю. Мені справді прикро, й я щиро жалую за всі мої провини. Я розумію, що Ти повинен карати мене за переступлений Твоїх Божих Заповідей. Мені прикро, що я такий грішний, але Ти, Господи, що мене сотворив, добре знаєш, який я немічний і нерозумний. Тож, добрий Господи, допоможи мені в першу чергу покаятись, відвернутись від моїх гріхів, повернути назад до Тебе й любити з цілого мого серця й із усіх сил. Амінь.