Любі друзі, ми самі можемо пізнати тонкощі правдивої вартости у відношенні до грубости й безвартісности людської спромоги любити. Самолюбна, незначна, боязлива любов цілком слушно є нижчою від щедрої, великодушної, лицарської любови, яка не рахує грошей, годин, страждань, а навіть і власного життя. В Бозі бачимо любов, яка дорівнює безмежній люб'язності Божества, любов, гідну Господа Бога. Любов волі в повному супочинку, воднораз же в безустанному русі, у відвічному сприйнятті добра понад усяку міру. Це є оригінал, джерело самої любови, якої марне віддзеркалення можемо бачити й подивляти в любові дійсно люблячих людей. Любов Божа є вічною, без початку й без кінця, як заявляє св. Іван Євангелист: "Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог - любов. Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог свого Єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина свого - примирення за гріхи наші" /II Ів. 4, 7-10/. Він полюбив нас ще заки ми могли любити, бо якраз ця Божа любов спричинила наше існування, перевела нас із світу можливостей у дійсний, реальний світ. Ще перед віками Господь Бог бачив нас як можливі розумні сотворіння й уже тоді Він полюбив нас і бажав, щоб ми заіснували. Тому актом своєї всемогутньої волі перевів нас із світу можливостей у дійсний, реальний світ, іншими словами - сотворив нас.
У тому не було ніякої нашої заслуги, коли Господь вибрав нас із-поміж стількох можливих людей. Причиною Божого вибору не була якась наша особливіша краса, побожність чи якісь інші чесноти, бо Бог бачив, якими ми в дійсності були, тобто впертими, слабкими, гордими й повними інших блудів, про які ми самі дуже добре знаємо. Та мимо всього, Господь покликав нас до життя. Чому, спитаєте? Бо ми, повні тих блудів, були наче викликом Його всемогутній волі, щоб доказав нам свою всемогутність, як про те розказує св. Апостол Павло: "А щоб я не згордів надмірно висотою об'явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. Я тричі благав Господа ради Нього, щоб він від мене відступився, та Він сказав мені: "Досить тобі моєї благодати, бо моя сила об'являється в безсиллі". Отож я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала" /II Кор. 12, 7-9/. Як подумаємо, то справді треба мати Божу безмежну любов, щоб могла знести цю всю людську злобу. Помимо всього так добре улаштованого світу, щоб люди мали всього достатком для їхнього щасливого життя на землі, вони, замість повинуватися Божим Заповідям, їх переступають, бажаючи осягнути Боже безмежне життя проти Божої святої волі. Божа любов, однак, все переносить, тому що любить свої сотворіння: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто увірує в Нього, не загинув, але жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним - світ спасти. Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не увірує, - той уже засуджений, бо не увірував в ім'я Єдинородного Сина Божого" /Ів. З, 16-18/.
Помимо страждань і ганебної смерти на хресті Божого Сина, люди ще й досі не розуміють тої великої жертви з боку Бога Отця, який віддав свою власну дитину за наше спасіння, ані не відчувають тих невиносимих страждань Сина Божого, який віддав себе самого, щоб нас рятувати від пекельного вогню.
Спаситель сам дає приклад найбільшої людської любови: "Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" /Ів. 15,13/. Та Спаситель віддав своє життя за нас, не за друзів своїх, але за ворогів, які спричинили Його смерть і, помимо Його страждань і ганебної хресної смерти, й далі не навертаються до Нього, але продовжують ображати Його й Його Отця Небесного своїми проступками. Такій любові, як у Бога, не можна знайти рівної серед людей, коли б батько жертвував своє дитя, щоб зберегти життя свого ворога, тобто, щоб зберегти його від справедливої кари за його злочини. Ані не можна знайти такої людини, яка жертвувала б своїм власним життям, щоб зберегти свого ворога від справедливої й заслуженої кари. А таку Божу любов має до нас Бог Отець, віддаючи свого Сина на страждання й на смерть, як і Ного Божий Син, піднімаючись до страждань і ганебної смерти хресної, щоб тільки зберегти нас від страшного пекельного вогню. Без сумніву, важко для нас навіть зрозуміти й осмислити собі таку любов, бо ніде такої не можемо спостерегти між живучими людьми.
Розважмо:
В Бозі бачимо любов до нас, яку можна б змірити лише Його Божою безмежною добротою. Любов, гідна Господа Бога, - це воля Господа Бога повністю в спочинку, воднораз же невпинно діюча у віковічній злуці з добротою понад усяку міру. Вона є оригіналом і зразком усякої найвищої щедрости, яку можемо зауважити в людській любові. В порівнянні з цією Божою безмежною любов'ю, навіть любов Пречистої Діви Марії є лише іскоркою безмежного вогню Божої любови. За нею через кожну діяльність Божої волі існує величезний, вічно палаючий вогонь, що є першою, ніколи неустаючою дією Божої волі. З того ми можемо краще зрозуміти, як безконечний Бог міг себе обмежити, приймаючи нашу людську природу й стаючи людиною. Як міг Він у ріці Йордані принизити себе, щоб узяти на себе всі гріхи й проступки людства проти Закону Божого. Як міг Він прийняти всі ті страшні терпіння й ганебну смерть на хресті. І зрештою, як Він міг скривати своє Божество під видами хліба й вина в Пресвятій Євхаристії, ставши звичайною поживою для наших безсмертних душ. А крім того, перенісши те все, всі упокорення, приниження й страждання, ще звертається до нас із проханням, щоб ми прийняли Його до нашої душі для її спасіння: "Прийміть, їжте, це є Тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів. Пийте з неї всі, це є Кров моя Нового Завіту, що за вас і за многих проливається на відпущення гріхів" /з Літурґії/. Запевняє нас Спаситель: "Я - хліб життя. Хто приходить до мене - не голодуватиме; хто в мене вірує - не матиме спраги ніколи" /Ів. 6, 35/
Молитва:
Спасителю мій і Боже, допоможи мені зрозуміти й оцінити належно Твою Божу любов до мене, грішного. Скільки Ти натерпівся заради мене, щоб мене захоронити від пекельного вогню! Скільки упокорень Ти переніс, щоб мене рятувати. Ти став для мене їжею, яку приніс із неба, щоб кормити мою безсмертну душу: "Не Мойсей дав вам хліб з неба, лише Отець мій дає вам хліб правдивий з неба. Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає" /Ів. 6, 32/. Ти, послушний Отцеві Твоєму Небесному, приходиш до моєї душі під видами хліба й вина, щоб мене освячувати й перемінювати в себе самого й тим способом приготовляти до злуки з Тобою в небі, де б я міг прославляти Тебе в Пресвятій Трійці по всі віки. Амінь.