Любі друзі, деколи чуючи слова, що Господь Бог сотворив вселенну для себе самого, як наприклад, такий вислів св. Августина: "Ти створив мене для себе, й неспокійне моє серце, аж доки не спочине в Тобі, о Боже!", - ми думаємо, що Господь Бог є егоїстом! Щоб перевірити й справити наше розумування, застановімось: що воно означає? Кожна розумна істота, діючи, прямує до якоїсь цілі - мети. Чим більша чи визначніша істота або особа, то вона мусить прямувати до визначнішої мети. А тому що Господь Бог - це найвища й найдосконаліша Істота, Його мета чи ціль мусить бути найвищою - найдосконалішою. А тому що поза Богом немає вищої чи досконалішої мети, тому, з конечністю, Господь мусить спрямувати все до себе самого. Божа всемогутня воля зі своєї природи спрямована до найбільшої краси й найвищого добра, що ним є лише Його Божа безмежна краса й Божа безгранична доброта. Краса Божества непереможно потягає за собою Божу всемогутню волю, подібно як і Його доброта мусить повести за собою Божу всесильну волю. Так що сам Господь Бог, чи пак Його всемогутня й всесильна воля, доконечно мусить слідувати за Божою красою й добротою, бо вони обидві є найвищими й найбільшими. А метою для Господа Бога може бути тільки щось найдосконаліше. А тим є єдина Істота у вселенній - Господь Бог-Творець. Під тим оглядом навіть Господь Бог не є свобідним, але, з конечністю, прямує до найвищого ідеалу - до себе самого. Ми вже пізнали, що людська воля - це сліпа сила, яка, з конечністю, слідує за якимось добром, що їй представляє людський розум, тому що ми сотворені на образ і подобу Божу: "Сказав Бог: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу... І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх" /Бут. 1, 26-27/. Образ і подоба Божа в нас міститься у нашому розумі - інтелекті й у нашій волі; отже, аналогічно буде також у Господі Бозі. Його воля Божа також конечно слідує за добром, що його представляє Божий безконечний розум. Тому що ум Божий розважає лише Божу природу, Божу Істоту, що є самою красою й самою добротою, Божа всесильна воля мусить його обняти, бо вона зі своєї природи стремить до найдосконалішої краси й доброти, а такою є Істота Божа. Всякий інший здогад є лише абсурдом, начеб Господь Бог міг знайти щось не вартим любови в своїй безконечній досконалості. Отже, Господь Бог конечно мусить любити себе самого; бо Він - це єдина, безконечно досконала Істота. Божа воля прямує до всіх інших речей поза Ним самим, очевидно, свобідно й неконечно, але й ті речі поза Ним Бог мусить обнімати любов'ю заради себе самого. Але свою Божу природу й свою Божу Істоту Він мусить із конечністю любити, бо вони непереможно притягають Божу волю. Тож і не диво, що в сотворенні зовнішнього світу Господь Бог спрямував усе до найвищої мети, тобто до себе самого!
Сказати, що Господь Бог бажає заради себе самого - не є висловом безмежного самолюбства чи егоїзму, але це означає, що в Бозі немає жодного браку, що немає поза Ним ніякого добра, що Йому треба б було б осягнути поза собою, або щоб Йому бракувало якоїсь досконалості! Якщо б Господь Бог бажав будь-що поза собою, Він не був би безконечно досконалим і безконечно незалежним, бо ця досконалість - бути безконечно, абсолютно незалежним - є конечною для безмежно досконалого Бога. Спитаєте: Чому? Саме тому, що принаймні відносно тої досконалости, чи якоїсь речі поза Ним. Бог був би від них залежним. Отже, Господь Бог не є якимось скупарем, що старається забрати кожний останній шаг, без огляду на своє безграничне багатство: але радше, це є Божим добровільним поділом зі своїми сотворіннями Того, чиї багатства не маліють, без огляду на те, скільки сотворінь участкує в Його безмежному багатстві. Господь Бог - це єдина Істота, яка може лише ділитись тим, що має, але не може нічого набувати. Це є те, що богослови мають на гадці, коли говорять про Господа Бога як про досконалого діяча, якого єдиний спосіб ділання - це наділювати всіх із повноти Його доброти. Ми, що маємо так дуже мало, мусимо постійно сягати про більше, ми всі діємо заради нас самих, щоб збільшити наше майно. В нашому випадку, наш, навіть найбільш щедрий, найбільш несамолюбшій акт саможертвенної любови ніколи не є вільним від процесу самовдосконалення. В дійсності, ми найбільше робимо щось для себе самих, коли ми найменше думаємо про себе самих, а насамперед думаємо про Господа й про нашого ближнього. Тому що роблячи щось для Господа чи для нашого ближнього, ми вдосконалюємо себе самих, поступаємо в любові Бога та в Його Божій ласці. Ми є недосконалими діячами, кожен акт яких мусить бути досконалим, інакше нищить досконалість. Бачити Божу волю в світлі нашої власної - це бути сліпим відносно основної, безконечної дії Божої волі. Це є відвічне обняття Божої доброти, яке не залишає волі нічого до бажання, але все до участкування.
Розважмо:
Як же можна погодити безмежну любов Бога до своїх сотворінь із правдою, що багато розумних сотворінь Господь Бог відкине від себе, подібно як це сталось зі збунтованими ангелами? Про це повідомляє нас Божий Єдинородний Син, кажучи: "Так то останні будуть перші, а перші - останні!" /Мт. 20. 16/. Коли говорить про рішення царя: "Тоді цар промовив до слуг: Зв'яжіте йому руки та ноги й вкиньте в темряву кромішню..." Йдеться про гостя, який прибув на гостину без весільної одежі "...Там буде плач і скрегіт зубів. Багато бо покликаних, але вибраних мало" /Мт. 22,13-14/. Любов Бога можна порівняти з теплом сонця, яке досягає кожного, хто хоче наблизитися й погрітись у його променях. Але то не вина сонця, що багато не хочуть наблизитись до Нього й відкрити свої тіла Його теплим сонячним променям і залишаються у холоді; подібно й ті люди, які не бажають наблизитися до Господа Бога й піддатися Його безмежним і всіх огріваючим променям Божої любови. Господь не виключає нікого, він готовий усіх прийняти під ділання своєї Божої ласки, але вони самі, з причини своєї впертости, не хочуть наблизитися до Нього. Син Божий Ісус Христос запрошує їх словами: "Прийдіть до мене, всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе, й тягар мій легкий" /Мт. 11. 28-30/.
Молитва:
Господи Ісусе Христе, мій Боже, Ти запрошуєш мене прийти до Тебе, щоб знайти відпочинок у Твоїй Божій любові. Ти бажаєш, щоб я прийшов близько до Тебе втішатися Твоїм спокоєм. Допоможи мені пізнати, що означає Твоя близькість для кожного Твого розумного сотворіння, і задля того залишити все в цьому грішному світі й прямувати лише до Тебе й тільки Тебе єдиного любити. Бо Ти можеш мені в тому помогти, як про те розказує св. Іван Євангелист: "Котрі ж прийняли Його, тим дано право дітьми Божими стати, які в ім'я Його вірують" /Ів. 1, 12/. Я, Господи, вірю в Тебе, але Ти поможи моїй слабкій вірі! Амінь.