Любі друзі, все-таки залишається питання, а саме: коли Божа любов є остаточним джерелом Його творчої активности та не може творити нічого іншого, як добро й любов, тоді як можливою є загроза вічної пекельної кари? Господь Бог любить нас своєю безмежною любов'ю й заради неї покликав нас до існування й до життя, як же з тим можна погодити цю погрозу відвічного пекельного вогню? Про ту небезпеку говорить нам Божий Єдинородний Син, якого Отець Небесний послав до народу ізраїльського, кажучи: "Кажу вам, що багато прийде зі сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів" /Мт. 8,11-12/. "Син Чоловічий пошле своїх ангелів, які зберуть із Його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня, і кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів" /Мт. 13, 41-42: 50; 22, 13; 24, 51; 25, 30; Лк. 13, 28/.
Це правда, що ця Божа безмежна любов ображена може бути справді грізною. Однак не як помста тирана, але як відкинення нелюблячої особи, як осудження тих, які відкидають любов, що жертвується без жодних умов, як кара наставання на тих, що ненавидять себе самих, ненавидячи любови. Здається, що ті засуджені на кару пекельного, вогню, які зійшли з цього світу в стані важкого гріха, ненавидять себе самих, воднораз же їхнього Творця так дуже й так усильно, що бажають бути якнайдальше від Нього: через те занурюються у найдальші й найглибші частини пекла. Бо там, у пеклі, вони пізнають і зрозуміють свою велику біду й утрату, воднораз же неможливість відзискати те, чого, будучи на землі, за свого життя бажали й до чого стреміли. Стараючись забути про те все та щоб зменшити та втишити біль по втраті безмежного щастя, вони ненавидять себе самих і всіх, навіть і самого Господа Бога. Очевидно, це є проклята потворність перекручувати Божу любов, що є Божою волею участкувати зі своїми нерозумними сотворіннями в Божому житті й у Його безмежному щасті, уважаючи, що Бог бажає карати всіх невгасаючим вогнем. Цю, однак, кару людина сама собі спричинила своєю власною волею, яка, помимо всього, помимо всіх Божих зусиль навернути її на дорогу праву, що веде до її мети, до вічного щастя, відкидає Божу помічну руку й кам'яніє в своєму непослусі та не хоче співпрацювати з Божою ласкою, тим способом, відкидаючи простягнену Божу руку, тратить Його поміч для свого власного спасіння. Кару предсказує пророк Ісая, хоч Господь Бог дає людям можливість поправи словами: "Ходіть же й розсудимось, - говорить Господь. Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна. Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни. А як затнетеся й бунтуватиметесь, то меч пожере вас, бо уста Господні так говорять" /Іс. 1, 18-20/.
Від початку й аж досі багато людей кидалось у пекло, але як св. Августии каже: "Жодна мудра людина не може бути причиною, щоб хтось інший став злою людиною". Господь Бог перевищує всі сотворіння своїм знанням і любов'ю. Через те Господь тим більше не може бути причиною, що якась людина стає гіршою. Ми самі стаємо гіршими, відкидаючи любов та запропоновану нам можливість осягнути безмежне вічне щастя. Рішення є виключно нашим власним, тож коли ми вибираємо земні розкоші замість Божої любови, що нам Господь предкладає, то самозрозуміло, що це наша власна вина. Отже, переступаючи Божу волю, ми мусимо бути готовими на Божу кару, яка послідує за переступлення Божого Закону. Господь Бог дав нам розум і свобідну волю і бажає, щоб ми розумно вибирали: "Це Він (Бог), від первоначала створив чоловіка - і лишив його в руці свого власного рішення. Якщо тільки побажаєш — Заповіді збережеш, і дотримати вірність - у твоїй добрій волі. Перед тобою Він поставив вогонь і воду; куди лише захочеш, туди простягнеш твою руку. Ось перед людьми — життя і смерть: що забажає, те йому й дасться" /Сир. 15,14-17/. Господь Бог, зі свого боку, робить усе можливе, щоб довести нас до неба. Так, щоб звільнити нас від первородного гріха, Він послав з неба свого Єдинородного Сина, який своїми стражданнями, не лише знищив гріх і його наслідок - смерть, але також залишив нам свою організацію - Церкву Святу, якій передав усякі засоби нашого спасіння - Святі Тайни. Вони можуть лікувати не тільки рани душі, завдані їй гріхами щоденними, але також привести до життя душу, яку усмертив гріх важкий. Нам лише треба хотіти спасатись, вживати тих засобів - Св. Тайн і ними освячуватись та тим способом приготовлятися, з надією, що Господь Бог допоможе нам; але пам'ятаймо слова св. Августина: "Господь Бог, який створив тебе без тебе, спасти тебе без тебе не зможе". То значить: щоб нас спасти. Господь конечно потребує нашої співпраці!
Розважмо:
Святе Письмо напоминає нас словами: "Коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви, а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників. Коли хтось відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю при двох чи трьох свідках. Оскільки гіршої, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав Кров Завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив? Знаємо того, хто мовив: "До мене належить відплата, і я відплачу!" І ще: "Господь судитиме народ свій. Страшно впасти в руки Бога живого!" /Євр. 10,26-31/. Небесний Отець жертвував свого Єдинородного Сина, як останній засіб, щоб допомогти спасти людські душі. Тож коли грішник нехтує остаточним Божим старанням спасти його, тоді немає чого дивуватися, що страшна кара повинна постигнути його. Всемогутня воля Божа, яка приготовляє для людей щастя понад усякі сподівання й мрії людини праведної; така сама всемогутня воля Небесного Отця приготовляє страшне майбутнє для грішників, які заскорузлі в своїх гріхах і не бажають поправитися: "Страшно впасти в руки Бога живого" /Євр. 10, 31/.
Молитва:
Господи Боже, мій Творче, Ти любиш мене своєю безмежною любов'ю. Ти дбаєш про мене, як накращий батько протягом цілого мого туземного життя. Ти робиш усе, щоб я спас мою душу й осягнув мету, до якої Ти призначив мене, тобто злуку з Тобою і участкування в Твоєму Божому житті й безмежному щасті. Та я такий немічний, що дуже часто сходжу з правої дороги, що веде до Тебе. Рятуй мене, Господи, не дозволь мені образити Тебе важким гріхом і замкнути перед собою брами неба, й опинитись перед зяючою брамою пекла. Моїм бажанням є жити згідно з Твоїми Божими Заповідями й сповняти Твою святу волю. Але Ти знаєш добре, яким слабким і неспішним у моїх постановах я є. Тож допоможи мені, щоб я вистояв у моїх постановах і жив згідно з Твоїми Божими Заповідями, в яких Ти об'явив нам свою святу волю. Амінь!