Любі друзі, це важлива правда в навчанні Церкви Святої, що Господь Бог бажає, щоб усі люди спаслися, тобто щоб осягнули щастя небесне. Божа спасаюча воля обнімає кожну людину, й ніхто не є виключений від неї. Навіть найбільший і запеклий грішник, якщо він ще при житті, включений у тій Божій волі, яка бажає його спасти. Навіть у його останній годині перед смертю, якщо він закличе з вірою до Господа, прохаючи прощення його гріхів, Господь почує його й не відкаже йому своєї ласки. Про те бажання Господа спасати всіх людей маємо доказ у св. Євангелії, де Спаситель на хресті вислухав розбійника, який був разом із Ним розп'ятий: "Другий, озвавшися, (розбійник) скартав й мовив: "Як не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бо ми приймаємо кару, гідну наших учинків, це й же не зробив нічого злого". І додав: "Ісусе, згадай про мене, як прийдеш у своє Царство!" Сказав (Ісус) до нього: "Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї" /Лк. 23, 40-43/. В тій цілі Спаситель установив Св. Тайну Єлеопомазання, щоб дати вмираючому можливість покаятися й одержати прощення гріхів. При її помочі вмираючий у коматозному стані, який вже не може визнати своїх гріхів, бо непритомний, коли у своєму серці жалує за гріхи, одержить цю Святу Тайну, Господь прощає йому всі провини. Пам'ятаючи про те милосердя Боже для каючихся грішників, люди повинні молити Господа, щоб дозволив їм, як уже не зможуть висповідатися, жалувати за свої гріхи й прийняти Св. Тайну Єлеопомазання. Про цю таку важливу й помічну Тайну в останній хвилині життя розказує св. Апостол Яків: "Нездужає хтось між вами? Хай покличе пресвітерів церковних, і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім'я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться" /Як. 5, 14-15/.
У Святому Письмі знаходяться численні запевнення Господа Бога, враз із Святими Тайнами Покаяння - Сповіді й Єлеопомазання, які, понад усякий сумнів, доказують готовність Господа простити всі наші гріхи й забути за них, якщо ми щиро каємося й обіцяємо поправитися. Як Господь Бог, із одного боку, бажає кожну людину спасти, так і з другого, Він не хоче спасати її проти її власної волі - тобто насильно. Це не є вислідом байдужости Господа до спасіння людей, але радше Божої надмірної любови до нас. Бо Божа любов до нас не була б досконалою, коли б Він, сотворюючи нас на свій образ і подобу, даючи нам свобідну волю, не дозволив нам її уживати в справі спасіння нашої безсмертної душі. Сотворюючи нас, Господь прищепив у нашу душу іскорку свого власного свобідного Духа, дав нам свобідну волю, й нею ми подібні до Господа Бога, безмежно досконалого й абсолютно свобідного Духа. Крім того, наш людський розум віддзеркалює Божий безконечний інтелект, а з ним і Божу всемогутню свобідну волю. Це є Божа всемогутня любов до нас, яка настановляє людину на її працю протягом її туземного життя і зберігає людині її свобідні рішення. Ця свобідна воля людини є найбільшою досконалістю її, воднораз же найціннішим даром Господа людині. Завдяки ній ми різнимося від усіх туземних звірят і маємо привілей самим рішати про наше майбутнє. Коли б Господь відібрав нам нашу свобідну волю, навіть заради нашого вічного спасіння, і не дозволив нам свобідно рішати, що бажаємо робити; тоді заперечував би своє рішення, що дав нам при нашому сотворенні, - свобідно рішати про наші вчинки. А тому що Господь, безмежно досконала Істота, ніяк не може міняти свого рішення, бо воно, як і Він сам, є незмінним, знаємо про те, що незмінний Господь не може міняти своїх рішень.
Даючи нам розум - інтелект і свобідну волю, Господь доцільно дав нам їх, щоб ми при їхній помочі діяли, подібно як, даючи нам руки й ноги, хоче, щоб ми їх уживали згідно з їхнім призначенням. Отже, коли ми вживаємо наш розум і нашу волю згідно з їхнім призначенням, ми сповняємо Божу волю. Інакше було б недоречним з боку Господа Бога давати нам свобідну волю і забороняти її вживати. Тож коли ми не вживаємо нашої волі для спасіння нашої безсмертної душі, ми тим самим нівечимо волю Творця, воднораз же наражаємо на небезпеку наше власне спасіння, яке залежить від нашої діяльности. В книзі Одкровення знаходимо такі слова: "От, стою при дверях і стукаю: Як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним, і він зо мною. Переможному дам сісти зо мною при Престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на Престолі Його" /Од. 3,20-21/. Очевидно, що Спаситель не хоче насильно входити до наших сердець, навіть заради нашого спасіння. Ми самі добровільно маємо відкрити наші серця, а Він тоді увійде до них з усіма ласками, які допоможуть нам осягнути вічне щастя. Ми ж, однак, самі мусимо робити щось із нашого боку, тобто співпрацювати з Божою ласкою, яка стукає до наших сердець і просить, щоб ми її впустили, аби вона, перебуваючи в нас, допомогла нам у нашому спасінні.
Розважмо:
Тепер щойно розуміємо слова св. Августина: "Слухай, чоловіче, Господь Бог, який створив тебе без тебе, спасти тебе без тебе не може". Господь не хоче силою спасти нас, для того Богові треба нашої співпраці. Даючи нам такий великий привілей. - свобідну волю. Він не хоче її відбирати в нас навіть заради нашого власного спасіння. Крім того, щастя небесне має бути нагородою; його дається тим людям, які собі на те заслужили! Коли б Господь Бог давав нам щастя небесне без нашої співпраці, тоді винагороджував би нас за щось, чого ми собі не заслужили.
Молитва:
Господи Боже мій Ісусе Христе, я знаю, що небо мені треба заслужити в Тебе моїми добрими ділами, тому, знаючи мою гріховність та мою неміч чинити добро, прошу Тебе: допоможи мені, скріпивши мою волю, щоб я уникав гріхів та заховував Твої Святі Заповіді. Ти, Господи, повчив мене, як осягнути щастя небесне, кажучи: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19, 17/. Бо "Той, у кого мої Заповіді, й хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 21/. А найважливішою Заповіддю є: "Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю й всією силою твоєю" /Втор. 6, 5/. "Люби Господа Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша Заповідь" /Мт. 22, 37-38; Мк. 12, ЗО; Лк. 10, 27/ Тож, Господи Спасителю мій, допоможи мені любити Тебе, з усіх моїх сил додержуючись Твоїх Божих Заповідей, бо вони є об'явленням Твоєї святої волі. Амінь.