Любі друзі, є ще інша гадка відносно неба, тобто боязливих хвальків, які себе обожнюють, уважаючи, що небо належить до них, бо вони такі добрі, що заслуговують собі небесну нагороду. Через те Господь повинен дати їм Царство Небесне зі справедливости, бо вони того гідні. Такими людьми в Старому Завіті були фарисеї, садукеї й книжники. Вже св. Іван Хреститель, стараючись викрити їхні ідеї, кликав, вказуючи на них: "Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі сказати: Маємо за батька Авраама... Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть" /Мт. З, 7-10/. Може, й ми також думаємо, як боязливі хвальки, чи як фарисеї, садукеї й книжники жидівські? Уважаючи, що ми такі побожні, послушні й справедливі люди, що ми вже є справді відповідним матеріялом до неба? Якщо воно так справді є, тоді Спаситель наш, Ісус Христос, покаже чи розкаже нам притчу про такого "праведника" - гордого фарисея!
Спаситель розказує свою притчу: "Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі, й ні за що мали інших, Він сказав цю притчу: "Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий - митар. Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди - грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину. А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною, грішним! Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - вивищений" /Лк. 18, 9-14/. Фарисей у своєму осуді вважав, що він дійсно є перлиною чеснот серед усіх людей на землі, й ніхто не зуміє прирівнятися до нього, бо він уже зробив усе, що було конечним, щоб стати справедливою людиною. Але то була лише його особиста опінія, бо Спаситель цілком інакше осудив його, кажучи, що митар вийшов із святині оправданим, а фарисей - осудженим за свою самохвальбу й гордість. Тому що кожен, хто виноситься, буде принижений, а хто принижує себе, - вивищений. При іншій нагоді Спаситель так характеризує самохвальків: "Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м'яти, кропу й кмину, а занедбуєте, що найважливіше в Законі: справедливість, милосердя й віру. І те слід робити, і того не слід лишати. Сліпі проводирі, що комаря відціджуєте, а ковтаєте верблюда. Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що очищаєте зверху чашу й миску, а всередині вони повні здирства та нездержливости. Сліпий фарисею! Очисть-но спершу середину чаші й миски, щоб вони і назовні були чисті. Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти. Отак і ви: назовні здаєтесь людям справедливі, а в середині ви сповнені лицемірства й беззаконня" /Мт. 23. 23-28/. Так-то Господь Бог думає про тих людей, які виповняють лише букву Закону, забуваючи про його духа. Може, й ми також такі, - сповняючи лише зовнішні приписи Закону, забуваємо його дух, який Господь мав на гадці, даючи нам той Закон. Цієї переміни наших сердець бажав наш Творець, що її Його Божий Закон мав нам зі собою принести. Думаючи подібно як старозавітні фарисеї, ми грішимо супроти Господа найбільш огидливим для Господа гріхом - гордістю. Про що згадують св. Апостол Яків і св. Апостол Петро, кажучи: "Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать" / І Як. 4, 6; І Пт. 5, 5/.
Розважмо:
Коли б ми бажали пізнати, чи ми горді, а чи покірні, це не так важко. Ось наприклад, чи ми любимо порівнювати себе з іншими людьми, та й із того порівняння вже виявляється в нас певна доза гордости. А коли з того порівняння ми завжди виходимо кращими, святішими, справедливішими, то вже й сумніву немає, що ми є гордими людьми, як Ісус Христос називає цю гордість - лицемірською гордістю, беззаконням. Це означає, що в нас немає нічого доброго, тільки лицемірство й беззаконня. В усіх тих випадках ми, може, стараємось робити щось доброго, але з повністю злих мотивів, бо поступаємо добре, щоб видатися добрими для людей, які судять нас лише з наших зовнішніх діл. Ми ж у нутрі наших сердець зостаємось лихими, заздрісними людьми, ненавидячи інших, замість заховувати Божу Заповідь: "Будеш любити ближнього твого, як себе самого" /Мт. 12, 31; Рм. 13, 87/. Тому, якщо в нас є бажання осягнути вічне щастя, ми мусимо позбутися тієї диявольської гордости, що вкорінилася у нашому серці, а ми самі не можемо її пізнати. Вона є дуже осоружною в очах нашого Отця Небесного.
Молитва:
Мій Господи й Спасителю! Ти, Син відвічного Бога-Отця, був завжди покірним у Твоєму туземному житті, як про те розказується в Листі до Филип'ян: "Плекайте в собі ті самі думки, які були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставили подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж - хресної" /Флп. 2, 5-8/. Ти також бажаєш, щоб я набув цю, Тобі так любу чесноту, коли закликаєш нас усіх словами: "Прийдіть до мене, всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" /Мт. 11, 28-30/ Навчи мене, Господи, тієї чесноти і при її помочі пізнати правду, що я лише грішник, і зі своїх сил не можу нічого доброго зробити. Якщо я випадково щось доброго зробив, то тільки завдяки Твоїй Божій ласці, якою Ти піддав мені найперше гадку щось доброго зробити, а пізніше порушував мою волю, щоб я дійсно щось доброго вчинив. Так що те діло є радше Твоїм, Господи, вчинком, більш, ніж моїм. Про ту правду повчає мене св. Апостол Павло, кажучи: "Що маєш, чого б не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначеб не одержав?" /І Кор. 4, 7/ Допоможи мені, Господи, завжди пам'ятати про цю таку важливу правду, що я сам зі себе нічого доброго зробити не можу, бо до всього, навіть найменшого діла, мені конечно потрібно Твоєї ласки, яка впливає на наш розум, щоб пізнав те, що є Твоя воля, а пізніше, щоб піддержувала нашу волю в тій постанові, аж доки не доконаємо того діла. Амінь