Любі друзі, ми всі свідомі того, що в нашому туземному житті, як душевному, так і тілесному, ми повністю залежні від Господа Бога. Відносно нашого тілесного життя, Господь Бог мусить нас створити, тобто перевести із світу можливостей у дійсний, реальний світ, мусить підтримувати нас в існуванні, співпрацювати з кожним нашим рухом, словом, гадкою й бажанням, а крім того, давати нам те все, що є конечним для нашого життя, тобто харчі, повітря, воду й усе інше, чого конечно потребуємо в нашому надприродному житті, в житті нашої душі, щоб ми могли осягнути нашу мету, тобто злуку з Господом Богом і участкування в Його Божому житті, яким сам живе, й у безмежному щасті, що ним від віків втішається. Господь мусить піднести нас до гідности своїх прибраних дітей при помочі своєї Божої освячуючої ласки, опісля ж мусить при помочі своїх актуальних діючих ласк допомагати нам робити добрі діла, заслуговуючі на Царство Небесне. Тепер дивуємось, як то ми, з тією так численною залежністю від Господа Бога, можемо цілком свобідно, з повною відповідальністю довершувати чи осягати наше вічне спасіння. З другого боку, в нас немає труднощів зрозуміти, що ми не зможемо осягнути нашої мети, коли бажаємо відчахнутися від Господа й самостійно старатися її осягнути. Про ту залежність від Божої ласки повчає нас наш Спаситель словами: "У мені перебувайте, а я - у вас! Як не спроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете" /Ів. 15, 4-5/. Наша свобода є дійсністю, а не сонним маревом, а все те, що є дійсним, залежить в кожній хвилині своєї дійсности від єдиної основної дійсности, від єдиного Господа Бога, який є рацією й єдиною причиною усіх дійсностей - тобто всіх існуючих речей.
Домагаючись свободи, яка мала б бути повністю відділена від залежности від Бога, ми б домагались, щоб людина була Богом, іншими словами, це означає знищити людину й Бога. Воно важко це зрозуміти, але ми є абсолютно залежними від Господа Бога в усьому, тобто в нашому існуванні, в нашій діяльності та в усіх речах нам конечних до осягнення нашого призначення. Так що якби ми були відлучені від тої залежности від Господа, ми б заперестали існувати. Як це висказує псалмоспівець словами: "Усі вони від Тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш Твою руку, вони насичуються благом. Вони бентежаться, коли ховаєш вид Твій; як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються в свій порох. Зішлеш Твій Дух, вони оживають" /Пс. 104. 27-30/. Коли Господь дозволить, щоб якесь лихо нас зустріло, ми сильно турбуємось. Журимося, що станеться з нами, як зможемо перемогти ті всі труднощі й клопоти, як вогонь, потоп, хвороби, брак харчів, війни, тому що, здані на власні сили, ми не спроможні встояти, оскільки ці труднощі є понад наші людські слабкі сили. За Божою поміччю ми годні те все перемогти. Але якщо б всемогутній Господь відняв у нас свою підтримуючу силу, тоді б, як каже псалмоспівець: ми б загинули й повернулись би в наш порох /Пс. 103,29/. То означає, що ми загинули б і цілковито зникнули.
Щоб могти повністю зрозуміти, як Господня воля творить і заховує нашу свободу, треба було б домагатися розуму Божого в голові людини, що знову є неможливо здійснити, бо це означало б створити істоту, рівну Богові. Але сотворіння, подібне Богові, є неможливим, бо Бог - це Істота несотворена, яка існує сама від себе, саме життя, як Він дефінює себе самого, кажучи: "Я той, хто є", тобто саме життя, яке є вічним, завжди було й завжди буде. Єдина Істота, початок і кінець, причина і рація всього, що існує у всесвіті. Ми ж є тільки людьми, створеними на образ і подобу Божу і з долею повністю в наших руках, завдяки доброті Божій. Тому що всемогутній Господь бажав створити істоту, яка була б повністю свобідна в своїх рішеннях, без огляду на її повну залежність від Бога Творця. "Це Він, від первоначала створив чоловіка - і лишив його в руці свого власного рішення. Якщо тільки побажаєш - Заповіді збережеш, і дотримати вірність - у твоїй добрій волі. Перед тобою Він поставив вогонь і воду: куди лише захочеш, туди простягнеш твою руку. Ось перед людьми - життя і смерть: що забажає, те йому й дасться" /Сир. 15,14-17/.
Розважмо:
То правда, що ми, люди, є дивними сотворіннями. Наші рішення й дії - це таїнства навіть для нас самих, бо, помимо різнородної й повної залежности від Господа Бога, ми свобідно можемо рішитися щось робити або не робити, робити таким способом, або йому цілковито протилежним. Від тої свободи рішення залежать також заслуги й кари, вічне спасіння або вічна кара в пеклі. Ми залежні повністю від Божої співпраці, завдяки нашій свободі рішення, маємо можливість домагатися від Господа, щоб співпрацював із нами, навіть коли ми рішаємось допускатися гріха. З нашою свобідною волею, що її нам ласкаво Господь Бог дарував, ми можемо домагатися від Господа Його співпраці. Його гріхами ображати. Якщо б ми зрозуміли, що страшну владу маємо, й яка відповідальність лежить на наших плечах в уживанні тої влади, ми подумали б не тільки два рази, але багато більше разів, заки рішилися б її вживати в наших діях, словах, гадках чи бажаннях. Тому й наш Спаситель вимагає від нас, щоб ми наслідували Його Небесного Отця: "Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий" /Мт. 5, 48/. Так, любі друзі, ми повинні бути дуже обережними, вживаючи нашу свобідну волю, будучи воднораз свідомими, що враз із нею вживаємо всемогутню співпрацю Божу, рівночасно роблячи себе відповідальними за гріх, воднораз же й за найстрогішу кару. Бо нашим грішним рішенням змушуємо самого Бога співпрацювати з нами в Його власнім образі. З того виходить, що в усякому грісі, а особливо у важкому, поповнюємо святотацтво, вживаючи Божої співпраці в образі Його Самого.
Молитва:
Мій Господи Боже, дай мені ласку зрозуміти, яку велику образу я поповнюю, допускаючись усякого, а головно важкого гріха. Я свобідно ображаю Тебе, неначе змушую Тебе Твою співпрацю, яку Ти дав мені на Твою прославу, вживати на знеславлення Твого пресвятого імени. Дай мені ласку зрозуміти злочинність моїх діл, коли вживаю мою свобідну волю не на Твою прославу, але на Твою зневагу. Допоможи мені любити Тебе з цілого серця і служити Тобі всіма силами мого тіла й моєї безсмертної душі! Амінь.