Любі друзі, якщо не хочемо знищити себе самих та запроторити на цілу вічність до пекла, мусимо підкоритись і сповняти святу волю нашого Небесного Отця. Та це не є домаганням якогось грізного тирана, який об'являє свою нищівну силу, вимагаючи абсолютного підкорення Його волі, але просьбою нашого найкращого Батька, бо тим способом ми відповідаємо на Його безмежну любов до нас, грішних Його створінь, очевидно під тією умовою, що ми бажаємо участкувати в Його Божому житті та Його безмежному щасті. Спаситель повчає нас про умови злуки з Богом і про участкування в Його Божому житті й безмежному щасті, кажучи: "Якщо бажаєш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19,17/. Ми свідомі того, що Божі Святі Заповіді є лише об'явленням Божої святої волі, й ми, підкоряючись їм і сповняючи їх, виявляємо нашу любов до Господа. Так бо навчає нас Христос Господь: "Якщо любите ви мене, то мої Заповіді берегтимете" /Ів. 14, 15/. Бо "Той, у кого мої Заповіді, й хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 21/.
Це любляче звернення людини до Бога спричиняє близьке відношення між людиною і її Творцем, як про те запевняє нас Спаситель, кажучи: "Коли хтось мене любить, той слово моє берегтиме, і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло" /Ів. 14, 21/. Любов - це найвищий мотив, який робить Божу Істоту прихильною нам і милосердною супроти нас, щоб нас благословити й з Пресвятою Трійцею замешкати в нас, у нашій душі. Це вже тут, на землі, є участкуванням у житті Бога Творця, хоч ми, як довго живемо, не можемо відчувати того щастя, що його дає присутність всемогутнього Бога в нашій душі. Всетаки це є дійсним спілкуванням людини з Богом, хоч вона й не відчуває того щастя, що його Божа присутність приносить зі собою. Тому що Божа воля відносно нас є такою, щоб ми прийшли до Нього й стали учасниками Його Божого життя та безмежного щастя. Бог бо бажає нашого спасіння, нашого безмежного щастя й довічної злуки з Ним, нашим Богом і Творцем.
Нам деколи важко зрозуміти, чому Господь Бог бажає нас мати, чому робить так багато й старається, щоб ми до Нього повернули, помимо всіх наших гріхів і проступків проти Його Божого Закону. Це справді тайна, але тайна Провидіння Божого, яка, помимо наших прогріхів, дбає про нас і всякими способами помагає нам, щоб ми повернули до Господа, щоб участкували в Його багатствах і в Його безмежному щасті. Господь наш Ісус Христос запевняє нас про Божу доброзичливу волю супроти нас, кажучи: "Усе, що Отець мені дає, прийде до мене, й того, хто до мене прибуде, я не відкину; бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, хто мене послав. Оце ж воля Того, хто мене послав: щоб з усього, що Він дав мені, я нічого не погубив, лише - воскресив його останнього дня. Така ж бо воля мого Отця: щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, жив життям вічним, і щоб я воскресив його останнього дня" /Ів. 6, 37-40/.
Розважмо:
З тих слів Спасителя ясно виходить, що воля Божа відносно нас є такою, щоб ми осягнули вічне щастя небесне після воскресіння з мертвих, що своїми страстями й смертю хресною Господь виєднав для нас. Це було єдиною метою приходу на землю Єдинородного Сина Божого - зібрати й спасти всіх розумних Божих сотворінь, нікого з них не втратити, але всіх привести до Небесного Отця. Заради тої мети Спаситель не відказався від упокорень, терпінь, а навіть ганебної смерти хресної, щоб спасти душі розумних сотворінь Божих, що їх Небесний Отець дав йому під опіку: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним - світ спасти. Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, - той уже засуджений, бо не увірував в ім'я Єдинородного Сина Божого" /Ів. 3.16-18/. Ця безконечна любов Бога Отця до людей, Його сотворінь, об'являється в найбільшій жертві, тобто в жертвуванні Його Єдинородного Сина заради нас, грішних. Спаситель називає себе добрим пастирем, кажучи: "Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, - бачить вовка, що надходить, та й залишає вівці і біжить геть. А вовк їх хапає й розполохує. Бо він - наймит і не турбується вівцями. Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають, як Отець мій знає мене, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець" /Ів. 10, 11-15/. Більшого доказу Божої любови до нас навіть всемогутній Бог не може дати, як жертвуючи за нас когось, хто є найлюбішим Його Божому серцю, тобто Його власного Єдинородного Сина. І за те, що Його Син прийняв на себе цю жертву, Бог Отець любить Його особливішим способом: "За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю його назад забрати; від Отця мого я прийняв цю Заповідь" /Ів. 10.17-18/. Бог Отець любить свого Сина особливішим способом за те, що Той був готовим жертвувати своїм власним життям, щоб нас, грішних, спасти від страждань пекла й привести назад до свого Отця.
Молитва:
Мій всемогутній і найбільше люблячий Боже. Що ж Ти бачиш у мені, що так дуже багато робиш для мене? Не тільки, щоб я був близько Тебе, але також дозволяєш мені участкувати в Твоєму Божому житті й безмежному щасті, що ним від віків утішаєшся. Очевидно, що я нічим не заслужив на таку Твою любов. А радше я чинив усе, що противиться Твоїй любові, бо я стільки ображав Тебе моїми важкими гріхами. Та без огляду на мої безчисленні гріхи, Ти все-таки бажаєш, щоб я повернув до Тебе. Допоможи мені жалувати за них, завернути з дороги гріха на дорогу Твоїх Заповідей. Моїм бажанням є бути з Тобою й любити Тебе, але Ти знаєш всі мої немочі, які зводять мене з дороги до Тебе. Тому рятуй мене, добрий Боже, щоб я часом не загинув і не попав у пекло. Амінь.