Любі друзі, вже було сказано, що волею Небесного Отця є, щоб ми всі повернули до Нього й участкували в Його Божому житті й безмежному щасті. Але як можемо знайти, де захована ця дорога, що веде нас до тієї мети? Якою є воля Небесного Отця відносно кожного з нас особисто? Як можемо бути певними, чого Господь вимагає від нас? Чи ми, помимо наших найкращих намірів, не зійдемо з правої дороги й не заблудимо на тій дорозі до нашого Творця? Я певен, що кожний з нас задавав собі подібні питання й старався усильно на них собі відповісти. Найперше зостановімось, чи Божа всеобнімаюча любов дає можливість сумніватися в тому та не мати певність щодо нашого спасіння. На це є виразні запевнення Його Божої волі в заборонах, Заповідях і радах. Зачнімо найперше від найважливіших Заповідей Божих, а саме від двох Заповідей любови. У св. Євангелиста Матея кажеться: "Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею й усією думкою твоєю: це найбільша й найперша Заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві Заповіді ввесь Закон і пророки спираються" /Мт. 22, 37-40/. Щоб нам ще більше полегшити їх розуміння, Господь уточнив це в своїх Десяти Заповідях Божих - у Декалозі. В перших трьох Заповідях Господь нормує наше відношення до себе самого, а наше відношення до наших ближніх - у дальших сімох Заповідях Божих. При помочі свого Єдинородного Сина Ісуса Христа запевняє, що Він дуже мало від нас вимагає, кажучи: "Якщо хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19, 17/.
Коли часом з нагоди якихось особливіших обставин ми все ще не певні, чи ми на правій дорозі, й не певні, що нам робити й як віднайти справжню дорогу до Бога, Спаситель подбав про те, залишаючи нам тут, на землі, свою установу, Церкву Святу! Вона є нашою вчителькою, дорадницею й непомильним провідником до нашого призначення й мети - до Господа Бога. Перед своїм відходом до неба Христос звернувся до Апостолів і сказав до них: "Дана мені всяка влада на небі й на землі, Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідаю. Отож, я з вами по всі дні, аж до кінця віку" /Мт. 28, 18-20/. Тим способом Господь запевнив нам спасіння, очевидно залишаючи нам свобідну волю, щоб ми добровільно рішали, які з тих дороговказів вибирати, а крім того, даючи нам свобідну волю та залишаючи нам наш розум - гострий інтелект, який, порівнюючи Заповіді Божі, вибирає найкращу дорогу до Бога. Забезпечені тими допоміжними принципами й нашими снагами, розумом і свобідною волею, ми не повинні схибити. Але коли ми схибимо, тоді нам треба знати, що ми добровільно схибили, бо хотіли схибити. Тим способом, замість заслужити собі на небо, ми, добровільно й свобідно рішаючись проти Божих Законів, справедливо заслуговуємо на кару.
Маючи стільки Божої помочи в нашому житті, ясно розуміємо цю правду, що ніхто не тратить Господа Бога випадково, людина не сходить із правої дороги помимо своєї доброї волі, ніхто не бунтується проти Божої волі, за винятком свого свобідного рішення, ясно виповідаючи Господеві війну. Так що під тим оглядом немає жодного сумніву, що Господь Бог бажає нашого спасіння, що Він доказує не тільки своїми словами, але й ділами, на які вказав через свого Сина Христа Господа: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним - світ спасти. Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, - той уже засуджений, бо не увірував у ім'я Єдинородного Сина Божого" /їв. З, 16-18/.
Розважмо:
Це є слова Бога живого, який є самою правдою й самим життям. З них ясно виходить, що кожен, хто хоче спастися, має вірити в посланця Божого, Його Єдинородного Сина. А вірити в Нього - означає сприйняти Його науку й слідувати за її Заповідями протягом цілого свого життя. Заповіді Божі є тими придорожними знаками на нашому шляху до призначення, до мети, які ведуть нас певно й безпечно до Богом нам призначеної мети. Коли ж помимо тих усіх знаків все ще маємо труднощі прямувати за Божими Заповідями, Спаситель пропонує нам свою поміч словами: "Прийдіть до мене, всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе, й тягар мій легкий" /Мт. 11, 28-30/. Коли хтось дивується, в чому полягає ярмо Христове, Спаситель пояснює йому, кажучи: "Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде" /Мт. 16. 24-25/. Це прямування за Христом, наслідуючи Його в несенні свого хреста, є найкращим запевненням, що дійдемо до нашої мети, тому що немає іншої дороги до спасіння. Це слова самого Спасителя, який заявляє: "Я - дорога, правда й життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене" /Ів. 14, 6/. Це слова Сина Божого, тому послідуймо за ними, якщо бажаємо дійти до Отця!
Молитва:
Господи мій Спасителю, я сильно вірю, що єдина дорога до Отця й до вічного спасіння є лише через Тебе. Тому бажаю йти за Тобою й наслідувати Тебе, несучи мій щоденний хрест. Ти ніс свій важкий хрест, щоб мене спасти, то чи ж я можу відмовитись нести мій хрест заради себе самого? Тож коли Ти зробив стільки заради мого спасіння, тобто перейшов усі страждання, пониження, а під кінець не відмовився від ганебної смерти хресної, заради мене, грішного, то чи ж я можу відректися нести мій власний хрест заради любови до Тебе? Допоможи, добрий Господи, піднятися нести мій хрест, бо в ньому моя надія й моє майбутнє життя вічне в небі. Амінь.