Любі друзі, дуже часто мусимо вживати переносної-зображальної мови, коли говоримо про Господа Бога, тому що наш розум не в силі обняти повністю безмежну правду, що нею є Господь Бог. Говорячи про гнів Божий, про Його надію, бажання чи жаль, ми дещо говоримо про Господа, однак, треба нам тямити, що ті вислови про Господа ми позичаємо в поетів, начеб натякаючи на речі, яких нам з причини немочі нашої мови не можемо висловити. Так, наприклад, коли Святе Письмо говорить: "Побачив Господь, що людська злоба на землі велика, та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі, і жалував, що створив людину на землі, тож на серці Йому стало важко; і сказав: "Знищу з лиця землі людину, яку я сотворив: людину, скотину, плазунів і птиць піднебесних, бо каюсь, що створив їх" /Буг. 6, 5-7/. З тих місць літературно виходить, начеб Господу можна було якось пошкодити, що є дорогами ворожого нападу на Божество, або що Господь потребує допомоги, щоб осягнути щось, чого Йому бракує. В тих усіх випадках, подібно як ми, так само й Святе Письмо говорить у метафорах, тому й ми мусимо дуже обережно їх трактувати, бо всі такі вислови включають деякі обмеження чи границі в Господа Бога. Та тому що Господь є безграничним під кожним оглядом, неможливим є говорити про Божі обмеженості, тому що вони неправдиві, бо включали б у Бозі залежність до певної міри від якоїсь речі поза Ним. Коли б, отже, Господь Бог залежав від будь-якої речі, вже не був би правдивим Богом, тому що Господь Бог - це абсолютно досконала й абсолютно незалежна істота, а напроти, все, що поза Ним, - залежить від Нього єдиного. Таку обережність мусимо застосовувати лише коли говоримо про інші Божі досконалості - атрибути, так коли говоримо про любов у Бозі, то її беремо дослівно, бо вона в Бога є такою, хоча в далеко більшому й досконалішому ступені. В тому випадку нам не треба бути надто обережними: коли говоримо про Божу любов, не треба вибачатися за екстравагантну - надзвичайну Божу любов. Бо правдою є, що нам важко зрозуміти Божу любов, її досконалість. Божа любов є для нас великою тайною, а головно Божа любов до людей, і то під кожним оглядом. Бо коли йшлося про збунтованих ангелів, то кара за бунт була негайною й незвичайно важкою - відвічний пекельний вогонь. Та воно має своє особливше вияснення. У першу чергу, ангели, без сумніву, досконаліші істоти від людей, їм ніщо не перешкоджає, як наприклад, наше тіло, прерізні хвороби, настрої, які впливають на нашу волю й на її рішення. Та й наш розум дуже часто неточний, помиляється дуже часто й тим самим неправильно інформує нашу волю, яка сама є сліпою й насліпо слідує за інформаціями й фальшивими ідеями розуму. Та й замість спрямовувати себе до Господа Бога, задержується при творіннях, грішачи Розум ангельський не залежить від зовнішніх ідей, але черпає свої знання від джерела всякої правди - від Господа Бога, через те ніяк не може помилятися. Будучи повністю більшим від усяких перешкод, рішає свобідно, й тому гріх ангелів не міг Господь простити. Тим більше тому, що ангели, зробивши свої рішення, вже були закам'янілими в них, і не могли вже їх змінити, тобто не могли вже каятися чи жалувати. Щось подібно, як і ми, люди, коли переступимо поріг нашого життя, стан наших душ буде вже сталим, незмінним. Це означає, що коли ми умремо з важким гріхом на душі, ми з ним залишимось на цілу вічність. Тому що зі смертю ми вже закінчили час нашої проби на землі, а смерть наша - це тільки зазначення, з яким вислідом ми наше життя закінчили. Подібно й у випадку збунтованих ангелів, їхня проба була закінчена в хвилині їхнього рішення, й тому вони вже ніяк не можуть змінитися, тобто вони закам'янілі в своєму рішенні й не можуть ані жалувати, ані каятися в своїх гріхах.
Розважмо:
Ми ж щасливі люди, що маємо протягом цілого нашого життя на землі нагоду доказувати всемогутньому Богові нашу любов і нашу відданість Йому за всі Його добродійства й ласки, якими нас, через цілий час нашого життя на землі, осипає. То правда, що деколи ми бажали б умерти, щоб, закінчивши його в ласці Божій, вже не потребувати постійно кожної хвилини вважати, щоб уникати гріхів і ними Господа не ображати. До такої постійної уваги закликає нас Спаситель, кажучи: "Чувайте й моліться, щоб не ввійшли в спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне" /Мт. 26, 41; Мк. 14,38/. Ця неміч нашого тіла, ця схильність до зла спричинені нашою, первородним гріхом звихненою природою. Тому-то Господь Бог є ласкавим супроти нас, милосердиться над нами й здержує свій справедливий засуд, тобто пом'якшує свою суворість своїм милосердям. Та маймо на увазі одне, а саме, Він милосердиться над нами, як довго ми живемо на землі. Бо після відходу з цієї землі, після смерти вже не буде Божого милосердя, останеться лише Його сувора справедливість, яку висказує засуд Спасителя, Страшного Судді: "Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене" /Мт. 25,41-43/. А для пояснення додає Ісус: "Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших, - мені також ви того не зробили" /Мт. 25, 45/.
Молитва:
Господи мій Ісусе Христе! Щиро дякую Тобі за Твоє безмежне милосердя супроти мене й моїх гріхів та проступків. Я свідомий того, що Ти заради Твоєї безмежної любови й милосердя супроти мене, грішного, ждеш терпеливо на те, щоб я завернув із моєї лихої дороги й повернув до Тебе. Але Ти знаєш, який я немічний, як пристрасти опанували мою волю й не дають повернути назад до Тебе! Змилосердися надо мною й допоможи мені перемогти мої пристрасті, навернутися до Тебе й Тобі вірно служити. Я бажаю прямувати до Тебе й любити Тебе з цілого серця та з усіх моїх сил. Я боюся Твого страшного, але справедливого Суду, тож перед смертю зглянься надо мною й допоможи мені своєю ласкою. Я певний, що при помочі Твоєї Божої ласки зможу навернутися до Тебе й Тобі вірно служити. Амінь.