Любі друзі, в правдивому, дійсному сенсі Господь Бог любить усе, тобто всякі існуючі сотворіння, які Він тою діючою любов'ю привів до життя, інакше вони не були б - не існували б. Ця Божа любов є діюча-ефективна, тобто кличе всі сотворіння зі світу можливостей у дійсний-реальний світ, даючи їм існування й життя. Крім того, Божа любов дає всім сотворінням все, що їм конечне до життя й існування, воднораз же заспокоює всі їхні потреби. Ця всеобнімаюча Божа любов, яка дбає про всі свої сотворіння, є описана в Книзі Мудрости, яка дає найкращу дефініцію тієї правдивої ефективної любови, де кажеться: "Любити — означає бажати добра комусь і його дати". Це все в кращий спосіб сповняє Божа всеобнімаюча любов, як звітує Святе Письмо: "Ти любиш усе, що існує, і не бридишся нічим із того, що сотворив; бо якби Ти щось ненавидів, то й не витворив би. Як же щось могло б продовжувати існування, якби Ти його не забажав був? Або як би щось Могло зберегтися, коли б Ти його (до існування) не покликав? Та Ти щадиш усе, бо воно - Твоє, Господи життєлюбний" /Муд. 11, 24-26/.
Очевидно, що з тих слів не можна розуміти, начеб Господь Бог любив кожну пташину, яка ширяє в висотах, чи кожну рослину, як своїх приятелів. Той привілей Господь Бог зарезервував для нас, своїх мудрих сотворінь, які можуть віддавати Йому любов свою за Його любов і тим способом участкувати в Його Божій любові й житті, що ним Він відвічно живе, коли ми дійсно стаємо Його приятелями й поводимось, як приятелі. Спаситель наш Ісус Христос називає Апостолів своїми приятелями, кажучи: "Коли ви робите все, що я вам заповідаю, то ви - друзі мої. Тож слугами вже не називатиму вас: слуга бо не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо я все об'явив вам, що чув від Отця мого. Не ви мене вибрали, а я набрав вас і призначив, щоб ви йшли й плід принесли, та щоб ваш плід тривав, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця мого в ім'я моє, дав вам" /Ів. 15.14-16/. Яким великим привілеєм обдарував нас Спаситель, щоб ми були друзями-приятелями Спасителя нашого, Господа Бога самого й мали право участкувати в Його Божому житті й безмежному щасті, що ним Він від віків втішається. Очевидно, це залежить від нашого життя на землі; ми будемо Його приятелями, як довго сповнятимемо Його Божі Заповіді й уникатимемо гріхів, а особливо - важких-смертельних гріхів, які нищать усяку приязнь сотворіння з його Творцем. Тому нам треба старатися зберігати цю приязнь із Господом, якої знаком у нашій душі є Божа ласка освячуюча. Вона бо наближає нас до Господа, нашого Творця, робить нас членами Його Божої родини та при її помочі ми стаємо прибраними - адоптованими Дітьми Божими, а затим дає нам право участкувати в усьому, що Господь Бог має. Про таке участкування Він молився до Небесного Отця перед своїми страстями, кажучи: "Я об'явив ім'я Твоє людям, яких Ти від світу передав мені. Вони були Твої, Ти ж передав мені їх, і вони зберегли слово Твоє. Нині збагнули вони, що все Тобою мені дане - від Тебе; слова бо Тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від Тебе я вийшов, і увірували, що Ти мене послав. Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких Ти передав мені, бо вони - Твої. І все моє - Твоє, Твоє ж - моє, і в них я прославився. Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до Тебе йду. Отче Святий! Заради імені Твого, бережи їх, тих, що їх Ти мені передав, щоб були одно, як ми!" /Ів. 17, 6-11/. Дальше Спаситель молиться, щоб Отець Небесний перебрав опіку над Його учнями, тому що Він сам відходить до Нього: "Бувши з ними у світі, я беріг їх у ім'я Твоє; тих, яких Ти передав мені, я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання" /Ів. 17,12/. "Та не лиш за цих молю, але й за тих, які, завдяки їхньому слову, увірують у мене. Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що Ти мене послав" /Ів. 17. 20-21/. "Отче! Хочу, щоб ті, яких Ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку Ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу. Праведний Отче! Світ не спізнав Тебе, але я Тебе спізнав, а й оті спізнали, що послав мене єси. І об'явив я їм Твоє ім'я й об'являти буду, щоб любов, якою Ти полюбив мене, в них перебувала, - а я в них" /Ів. 17, 24-26/.
Інші сотворіння Господь Бог любить заради себе самого, бо вони віддзеркалюють Його доброту, а також заради нас, Його справжніх друзів і прибраних дітей і заради тих услуг, що сотворіння можуть нам віддати. Як про те Господь рішив уже па початку сотворення людини, кажучи: "І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог, і сказав їм: "Будьте плідні й множіться, і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі" /Бут. 1, 27-28/. Господь Бог, наш всемогутній приятель, зробив усе, подбав про все для нас і для всіх творів своїх: "Усі вони від Тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли даєш їм, вони її збирають; як розтулюєш руку Твою, вони насичуються благом. Вони бентежаться, коли ховаєш вид Твій; як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються в свій порох" /Пс. 104, 27-29/. Й ця гадка, що Господь Бог сотворив усе заради нас, що Він, всемогутній Творець, ужив своєї всемогутности, щоб цей всесвіт створити, щоб пізнаючи всі сотворіння, ми могли знайти дорогу до Нього, бо ми Його друзі й Його прибрані діти; ця гадка повинна робити нас гордими й воднораз покірними. Гордими, бо всемогутній Бог Творець дбає про нас так дуже; воднораз же покірними, коли подумаємо, якими грішними й невдячними ми є, коли нашими гріхами й проступками ображаємо Його Божий маєстат, і тими проступками проти Його Божого Закону платимо Йому за Його любов і всебічну опіку. Затямимо собі на ціле життя, що все в світі Божому було створено заради нас з тією лише гадкою, щоб ми славили Його за доброту й любов Його до нас і віддавали Йому хвалу, гідну Його Божого імени.
Розважмо:
Як різно ми трактуємо наших друзів. Як мало що ми робимо для них, а навпаки, як багато ми вимагаємо від них як ціну за нашу приязнь до них. А Господь Бог, навпаки, є нашим справжнім приятелем. Навіть найбільшого грішника, що кпить собі з Його приязні й бунтується проти Нього, Він все-таки не відкидає від своєї приязні. То правда. Господь ненавидить гріх, який нищить Божу приязнь до людини, але не саму людину. Він дбає про неї й опікується нею та осипає своїми Божими дарами. До останньої хвилини її життя Господь не замикає перед нею своєї любови й опіки; навпаки, старається завжди позивати її назад до себе, як заявляє в пророка Єзекиїла: "Життям моїм клянусь, - слово Господа Бога, - я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки й жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?" /Єз. 33, 11/.
Молитва:
Мій всемогутній Господи Боже й Творче! Твоїм бажанням є, щоб я був Твоїм другом, навіть Твоєю прибраною-адоптованою дитиною. Ти, як найкращий батько, дбаєш про всі мої тілесні й душевні потреби. Допоможи мені бути Твоїм приятелем протягом мого туземного життя, зберігаючи Твої Святі Заповіді. Пречиста Діво Маріє - Мати Божа, Ти, що була найкращою дочкою Твого Небесного Отця, що завжди любила Його з цілої душі й усіма силами, повчи мене, як любити Небесного Отця й Твого Божого Сина. Ти знаєш, який я немічний під тим оглядом. Як дуже манить мене цей грішний світ. Але Ти всемогутня, бо в Твого Сина як Його Мати все можеш випросити! Тож випроси в Нього прощення моїх гріхів і сили їх завжди оминати протягом мого туземного життя. Амінь.