Любі друзі, коли так розважаємо про Божу любов до своїх сотворінь та про Його дбайливу опіку для кожного навіть найменшого сотворіння, мусимо з правдою сказати, що Він укладає все для їхнього добра. Гляньмо на нас самих. Господь зробив нас своїми адоптованими (прибраними) дітьми, дав нам розум і свобідну волю, так що ми віддзеркалюємо найвищий спосіб життя. Його безмежний розум і Його всемогутню волю. Й це в нас, людях, є образ і подоба самого Господа Бога. В своїй Божій волі Він рішив, щоб ми прийшли до Нього і, злучившись з Ним у Царстві Небесному, участкували в Його Божому житті та в Його безмежному щасті, що ним від віків втішається. З того виходить, що немає нічого в Бозі і в Його ділах відносно нас, що могло б навівати на нас смертельний страх перед Ним. Навіть Божа безмежна справедливість не повинна страшити нас, бо лише від нас, і виключно від нас, залежить, щоб жити згідно з Божим бажанням, тобто згідно з Його Божою волею, яку всім нам об'явив у десятьох Божих Заповідях. Тож коли будемо їх заховувати, ми напевно дійдемо до Нього, нашої остаточної мети, як запевняє нас про те Його Єдинородний Син Ісус Христос, кажучи: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19, 17/. Спитаєте чому ? А тому, як продовжує Христос: "Той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 21/. А любов Бога є найпершою й найважливішою Заповіддю: "Люби Господа Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею й всією думкою твоєю: це найбільша й найперша Заповідь" /Мт. 22, 37; Мк. 12, ЗО/. Це повинно б бути для нас зрозумілим, бо їх дав нам Отець Небесний, Ісус Христос їх нам пояснив, а Церква Христова навчає нас про них та вказує, як їх треба заховувати, підкреслюючи, що тим способом сповняємо Божу волю й заховуємо практично Його Божий Закон. Ми годимося з тим самі, що за повну опіку Божу, за Його всі добродійства та за остаточне осягнення Царства Небесного з усім його щастям та радощами, це гідна нагорода для нас, а Господь Бог, зі свого боку, має право на нашу любов і вдячність. Тим більше, коли розважимо те все, що Він нам дарував. Він найперше покликав нас до існування й життя, тобто перевів із світу можливостей у дійсний, реальний світ. Своєю життєдайною силою Він кожної хвилини вдержує нас у житті, співпрацює з кожною нашою дією-активністю; дбає про все, чого нам у житті треба, подібно як у надприродному житті, тобто в житті нашої безсмертної душі. Так що, зі свого боку, Господь учинив усе, що треба, а тепер Він жде, щоб і ми також чинили нашу частину.
Щоб спонукати нас до того, аби ми дійсно так чинили і не завели Його в сподіваннях, Господь предкладає нам дві альтернативи: за підкорення Його Божому Законові жде нас вічне безмежне щастя неба; а за його переступлений - страшні страждання в пекельному вогні. Все те є лише справедливістю. Й це все Він залишив нашій свобідній волі, як кажеться в Книзі Сираха: "Це Він (Бог), від первоначала створив чоловіка - і лишив його в руці свого власного рішення. Якщо тільки побажаєш - Заповіді збережеш, і дотримати вірність - у твоїй добрій волі. Перед тобою Він поставив вогонь і воду: куди лише захочеш, туди і простягнеш твою руку. Ось перед людьми життя й смерть: що забажає, те йому й дасться" /Сир. 15, 14-17/. Людина повністю свобідна й має чого жахатися, бо все залежить від рішення її свобідної волі. Отже, не Божа справедливість страхає нас, але наша власна несправедливість, яка не хоче піддатися Божій волі й радше веде нас до важкого - смертельного гріха. Дійсною основою нашого справжнього страху є наше грішне діло: тобто несправедливості чи то гріхи, яких ми допускаємось проти Божого Закону, є тою причиною, яка наводить на нашу голову страшну кару розгніваного справедливого Судді. Спаситель наш Ісус Христос пригадує нам рішення Страшного Судді в день Суду: тоді Він скаже до тих, що по Його лівій стороні, - до грішників: "Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене" /Мт. 25, 41-43/. Коли ж вони запитають Його, коли вони цього не зробили, - відповіддю Судді буде: "Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з братів моїх найменших - мені також ви того не зробили" /Мт. 25,45/. Через те самі визнаймо, що за всі ті провини належиться грішникам слушна кара пекла. Це повністю справедливо, як пояснює Ісус Христос у притчі про Багача й Лазаря. "Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся" /Лк. 16, 25/. Подібно як ніхто не може бути слугою для двох панів, так само ніхто не може бути щасливим тут, на землі, заспокоюючи свої грішні розкоші тіла, а опісля за таке грішне життя не може одержати вічного щасливого життя після смерти. Від нас залежить, що в туземному житті виберемо, чи послідуємо за порадою Христа Спасителя: "Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, й мало таких, що її знаходять" /Мт. 7,13-14/. Це є дорога Христа Господа, й тому Спаситель запрошує людей її вибирати і йти слідом за Ним: "Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить, а хто погубить своє життя ради мене, той його знайде. Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу? Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами" /Мт. 16, 24-27/. Господь Бог не бажає ані не любить нашої згуби, але радше бажає нашого спасення й вічного щастя: "Життям моїм клянусь, - слово Господа Бога, - я не бажаю смерти грішника, бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки й жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?" /Єз. 33, 11/.
Розважмо:
Тут ясно об'являється милосердна воля Божа, що бажає нашого вічного спасіння. Але Господь сам, без нашої співпраці, не може нічого зробити. Причиною цього є те, що Він дав нам свобідну волю, тож не хоче її поневолювати, навіть для нашого власного добра. "Я, кого люблю, тих доганюю й караю", - каже Христос Господь, - Тож будь ревний і покайся. От стою при дверях і стукаю: як хто почує мій голос і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним, і він зо мною. Переможному дам сісти зо мною при Престолі моїм , як і я переміг і сів з Отцем моїм на Його Престолі" /Од. 3,19-21/. Єдиним способом Господь може завернути нас із лихої дороги на дорогу праву - караючи нас. Тож розуміймо ті Божі кари правильно, тобто як Божі способи завернути нас із дороги на погибель на дорогу праву. Тож не опираймось, але каймось, і звернімо стопи наші на дорогу, що веде до Господа Бога.
Молитва:
Тепер, Господи, я дещо розумію, чому Ти посилаєш хрести й терпіння на мене. Бо Ти бажаєш, щоб я був щасливим, щоб прямував до Тебе й осягнув Тебе, тому що це є моєю єдиною дорогою до спасіння. Тож допоможи мені з вдячністю прийняти ті хрести, які мені посилаєш, знаючи, що вони призначені для мого власного добра. Бо лише приймаючи все від Тебе, чи добро, чи навіть терпіння, й сповняючи Твою Святу волю, зможу дійти до Тебе. Коли ж збунтуюся й вперто відмовлюся послухати Тебе, карай мене, Господи, тому що Твоя кара тут, на землі, є нічим у порівнянні з карою в пеклі! Пречиста Мати, вимоли в Твого Сина розуміння для мене, упертого грішника. Я бажаю спастися, але я заслабий та немічний, щоб постійно йти дорогою каяття й хрестів. Навчи мене ласкаво, що то єдина дорога до Твого Сина Ісуса Христа. Христос сам сказав: "Хто не бере свого хреста і не йде слідом за мною, той недостойний мене" /Мт. 10, 38/. Амінь.