Любі друзі, справедливість не є страшнішою за правду, в ній не менше мерехтливої краси, не менше блискучої ясности, як у гострій протилежності до відражаючої погані брехні. Бо справедливість Божа - це остаточно Божа правда в дії. Тож розважмо тепер ці дві речі. Господь Бог створив нас, щоб ми прийшли до Нього й участкували в Його Божому житті та Його безконечному щасті. Сотворюючи нас, дав нам гострий ум-інтелект і свобідну волю. В нашій дорозі до Нього Він поставив знаки - дороговкази, які точно показують нам дорогу до Нього, що мають нас до Нього довести, як про те запевняє Спаситель словами: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19,17/. "Мій сину! Зберігай мої слова, Заповіді мої сховай у себе. Додержуй мої Заповіді, - і будеш жити, - і мою науку, як твоїх очей зіницю" /Прип. 7. 1-2/. А тепер послухаймо заключення тієї розповіді: "Кінець усьому, що чути було, такий: Бога бійся і Заповідей Його пильнуй, бо в цьому вся людина. Усі бо діла Бог приведе на Суд: усе, що тайне, чи воно добре, чи лихе" /Проп. 12.13-14/. Виходить із того, що Господь пропонує нам дорогу, щоб ми на неї ступали в той спосіб. Він поводиться з нами якнайкраще. Він шанує наше рішення й нашу свобідну волю. Кладе перед нами ті дві дороги, одну широку й вигідну, воднораз же остерігає нас, що вона веде до знищення нашої істоти. Друга дорога вузька. повна терпінь і болю, але вона доведе нас до нашого Небесного Отця й до участкування в Його Божому житті й безмежному щасті, що ним Він від віків втішається. Тут якраз є правда Божа в дії. Це Божий Архитектор та Його творчий розум, що начеркує напрямні й моделі всього, що існує, як те Його Син, Ісус Христос, пізніше начеркуватиме в своєму Богочоловічому житті - досконалу модель богоугодної людини. Так-то Боже планування вселенної встановлюється в солідну цілість Божою творчою справедливістю. Все в цій безмежній вселенній веде Господь Бог своїми Законами. Небесні світила, сонця, зорі, місяці й планети кермуються природними законами, як уся мертва природа на землі: скелі, каміння, води тощо. Інші осібні закони призначені провадити трави, рослини, кущі й дерева. Інстинкт керує життям звірят, плазунів, птиць та риб. Все в тому безмежному всесвіті є в кращому порядку, тому що Його Творець - Господь Бог - є Богом краси й порядку. З людиною, однак, є інша справа. Тому що Господь дав їй інтелект - розум і свобідну волю, Він не може її змусити до абсолютного підкорення й послуху Його Божій волі. Та Господь Бог має для людини інші дороги, щоб ними крокувала до свого Творця. Він вложив у серце й душу людини велике бажання щастя й при помочі того бажання притягає її свідомо й добровільно до себе самого, ні в чому не силуючи її до того. Щоб переконати людину, аби не шукала того щастя, за яким нудьгує її серце й душа, деінде, Господь показує їй, що такого щастя поза Богом немає у цілій сотвореній вселенній, як про те вже давно висказався мислитель св. Августин словами: "Господи Боже, Ти створив мене для Себе й неспокійне серце моє, аж доки не спочине в Тобі!" помимо краси, пожиточности, величі й розкошів, що вони обіцяють людині, але й до певної міри вони їй їх дають. Тобто заспокоюють, у певних межах міри, задоволення; все-таки людина ніколи не знаходить задоволення й щастя повного, за яким тужить її ненаситне серце, бо воно призначене до Бога й тільки в Ньому зможе знайти повне й найвище завершення всіх її бажань. Крім того, Господь злучив із кожним грішним задоволенням, розкішшю певну міру болю, страждань, несмаку й тим способом навчає людину про марноту створених земних речей і того мнимого щастя, що вони, на гадку людини, мали б їй принести. Про те вже висловився автор Святих Книг: "Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот - геть усе марнота. Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем? Усякі речі втомлюють людину, а чому - ніхто не каже. Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим. Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться. Нема нічого нового під сонцем" /Проп. 1, 2-3; 8-9/. Всі туземні речі минаються скоро й не мають змоги задоволити людського серця, яке бажає чогось сталого, незмінного та чогось безграничного й досконалого. А тому що сотворені речі є зі своєї природи обмеженими, недосконалими, тому його задоволити ніяк не можуть. Серце людини бажає чогось безконечного, вічного, незмінного, чогось, що давало б людині повне, безмежне щастя, заспокоювало б усі вимоги розуму-інтелекту й волі. А це все може дати людині лише Істота безмежна, сама краса, сама доброта, яка від віків існує, незмінна, всемогутня, а такою є єдина Істота у вселенній - Господь Бог.
Розважмо:
Все в цілій вселенній - будова всесвіту, досконалий порядок у ньому - спричинене Божою справедливістю, вона також визначає кожній сотвореній речі її мету, до неї її спрямовує. Сама ж вона має корелятивну справедливість, що називається розподільною справедливістю Бога Творця. Він-то, зі своїх скарбів досконалости, своєю всесильною правицею все впорядковує, зберігаючи всі делікатні нюанси пропорцій навіть найменших своїх сотворінь. Нерозумні й підлі заперечення Божої справедливости - це способи прищепити досконалості Божій якісь хиби. Їх робиться не тому, щоб Бога прославити, але щоб робити Йому закиди, з бажанням оправдати себе самих, що залишили красу, правду й справедливість. Дуже часто, коли ми прогрішуємось проти Божої справедливости, Він карає нас за наші проступки проти Його Божого Закону. В нашому впертому нерозумі ми бажаємо робити те, що нам подобається, навіть коли воно противиться Його Божій святій волі, й думаємо, що нам вдасться це безкарно зробити. Воно є неможливим у відношенні з Господом Богом. Він трактує нас справедливо й від нас також вимагає справедливих поступків. За підкорення Його Божому Законові, за сповнення Його святої волі Він винагородить нас безмірно. Але за спротив і бунт проти Його святої волі зустріне нас Божа безмежна справедливість. Він дає нам всякі можливості схаменутися й уникнути справедливої кари, бо Він любить нас безмірно, чому дав доказ, посилаючи Свого Єдинородного Сина терпіти за нас: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним - світ спасти. Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, - той уже засуджений, бо не увірував в ім'я Єдинородного Сина Божого" /Ів. З, 16-18/.
Молитва:
Застановляючись над словами розважання, пригадую собі, скільки-то разів я негодував з тої причини, що за мої прогріхи Ти, Господи, карав мене не на те, щоб мені дошкулити, але радше опам'ятати й завернути зі злої дороги. Якраз у тому проявлялася Твоя любов до мене, щоб я не зайшов задалеко і не пропав для Тебе й для себе самого, позбавлений Твоєї любови й Твоєї милосердної опіки. Господь дуже часто карає того, кого любить, як запевняє Святе Письмо: "Ви забули попередження, що вам, як синам, говорить: "Мій сину, не легковаж Господнім каранням і не западай духом, коли Він тебе карає, бо кого Господь любить, того картає, і б'є кожного сина, якого приймає". На вашу науку ви терпите. Бог поводиться з вами, як із синами. Хіба є такий син, що його батько не карає. Коли ж вас виховано без картання, якого всі зазнають, то ви незаконновроджені, а не сини. Усяка кара на хвилину здається не чимсь веселим, а сумним, та згодом тим, що її на собі зазнали, вона приносить мирний плід праведности" /Євр. 12, 5-8; 11/. Господи, поможи мені зрозуміти Твою Божу караючу справедливість, бо караєш мене не на те, щоб мені кривду зробити, але щоб мене направити! Тож, Господи, карай мене тут, на землі, щоб мені уникнути кари на другому світі, яка без порівняння страшніша від туземної. А вона пригадає мені, що я на дорозі до погибелі, й допоможе мені покаятись і повернути назад до Тебе. Пречиста Мати, яка ніколи не знала гріха й, напевно, боліла не раз на вид моїх гріхів та образ Твого Божого Сина, допоможи мені поправитися і ступити на дорогу спасіння, що веде до моєї, Богом призначеної мети, до вічного небесного щастя. Амінь.