Любі друзі, любов має будуватися на справедливості, інакше вона не є справедливою любов'ю. Справедливість остаточно спочиває на милосерді, інакше не мала б місця, на якому діяти. Коли ж ми дивуємось, чому так є, то вистане нам тільки глядіти на нас самих і на наше життя, й подумаймо: "Чи могли б ми існувати, якщо б Господь хотів судити нас згідно зі своєю Божою справедливістю?" Чи ми могли б лише кілька хвилин прожити, не роблячи нічого чи не думаючи нічого противного Божому Законові, чи, інакшими словами, не переступаючи Його Заповідей та тим способом не ображаючи Його Божого Маєстату? Коли в давнішій часах карою за образу царського маєстату була кара смерти, то у випадку, якщо б Господь Бог бажав карати нас згідно зі справедливістю, ми б не оставалися задовго при житті, але скоро були б перенесені до бездонного провалля пекла. Тому не дивно, що Господь Бог мусить уживати свого Божого милосердя й тим самим з великою терпеливістю діяти з нами, з причини стількох наших гріхів. У своєму ставленні до упавших ангелів Господь негайно вжив свою Божу справедливість, але то було в інших обставинах. Найперше, знання упавших ангелів було багато вищим від нашого, в них не було помилок ні сумнівів, тому що їхній інтелект діставав усі правди від Господа Бога безпосередньо, від Нього, джерела всякої правди й знання, що виключало будь-яку можливість помилки. Через те вони кожної хвилини були свідомими того, що роблять, воднораз же - свідомими всяких наслідків, що їхнє рішення може мати. Їхня воля також, була відмінною від нашої, вона була повністю свобідна від усяких перешкод, від усякого зовнішнього впливу чи схильності! Вони були досконалими духами, їхня воля у хвилині сотворення була схильною і спрямованою до добра, повністю вільною від усього з-зовні, так що могла досконало свобідно рішатися.
Відносно нас самих - це цілком інша справа. Найперше, наше знання не є досконалим, тому що його одержуємо від наших органів чуття, які, в свою чергу, не є досконалими, тому те наше знання, що при помочі недосконалих відчуттів одержуємо, не є завжди ясним, але затемненим, так що ми майже ніколи не є певними про правдивість і точність нашого пізнання. Ми завжди є сповненими всякими сумнівами, дійсними чи недійсними. Як вже було сказано перед тим, було багато філософів, визначних мислителів, які сумнівалися в існуванні зовнішнього світу. Навіть були й такі, які сумнівалися в існуванні їхнього тіла, приймаючи лише існування їхнього розуму-інтелекту. А щодо свобідної волі, то вона була в ще гіршому стані, як їхній розум чи інтелект Вона була знищена передусім первородним гріхом. Первісно вона була схильною лише до добра й шукала в усьому свого Творця, Господа Бога. Після первородного гріха вона повністю змінилася й стала схильною до злого, піддалася проводові нашого тіла. А воно взяте зі землі й тому завжди тяготіло до неї. То значить, вона бажала втішатися розкошами землі й тим усім, що земля могла їй доставити. З того існує в нас така сильна схильність нашої волі до земних речей, що перемагає наше знання про призначення до Господа й до Його Небесного Царства. Наша воля під впливом тої земної схильності забуває про нашу найбільшу нагороду, тобто злуку з нашим Богом і Творцем, і про вічний спокій та безмежне щастя, що його така з лука з Творцем зі собою приносить.
Отже, коли б Господь Бог хотів ужити проти нас свою безмежну справедливість, тоді Він уже не був би справедливим. Тому що в тому випадку є різні обставини й різні особливості, хоч остає та сама образа того самого безмежного Божого Маєстату. Тому й не диво, що від самого початку людина зверталася до свого Творця з просьбою про милосердя в дії Бога з її гріхами. З такою просьбою про Боже милосердя звертався цар Давид, який після перелюбства з Версавією й після вбивства її мужа, щоб скрити своє перелюбство, звертається до Творця з такими словами 51 Псалма: "Помилуй м'я, Боже, з милости Твоєї; з великого милосердя Твого зітри мої провини. Обмий мене повнотою від вини моєї, очисть мене від гріха мого. Провини бо мої я знаю, і гріх мій завжди передо мною. Тобі, Тобі єдиному, я згрішив, і зло на твоїх очах учинив я, щоб Ти у вироку Твоїм був оправданий і правий, коли будеш судити. Я ж у беззаконні народився, й у гріху зачала мене моя мати" /Пс. 51,3-7/. Він також наводить причини такого милосердя, вказуючи, що в беззаконні народився, й у гріху зачала його мати. Так що, якби ми бажали, щоб Господь Бог судив нас по справедливості, ми неодмінно б утратили, бо як заявляє Святе Письмо: "Тобі, Тобі єдиному згрішив я, і зло на очах Твоїх учинив я, щоб Ти у вироку Твоїм був оправданий і правий, коли будеш судити" /Пс. 51, 6; Рм. 3,14/. Виходить із того, що коли б ми не захотіли правуватися з Господом, ми завжди втратимо: "Коли Ти, Господи, зважатимеш на провини, - о, Господи, хто встоїться? Та в Тебе є прощення, щоб мали страх перед Тобою" /Пс. 130, 3-4/.
Розважмо:
Навіть Святе Письмо годиться з тим, що якщо б Господь хотів би поступати з нами згідно з Його Божою справедливістю, ми не встояли б, але мусіли б загинути. Ми бо є грішниками вже від нашого зачаття! Ми бо прийшли на цей світ із гріхом первородним на нашій душі, як діти Божого гніву. Тому милосердний Господь мусить поступати з нами з милосердям, радше як із справедливістю, перед якою ми не могли б ніяк устояти. А милосердя й справедливість не є ворогами, які постійно воюють між собою, подібно як і справедливість та любов Божа. Так-то милосердя не зменшує справедливости, але виходить поза вимогами справедливости. Так само й справедливість не відкидає милосердя, але його припускає.
Молитва:
Мій Господи й Спасителю, знаючи мої гріхи й провини, звертаюсь до Тебе з проханням про милосердя, тому що тільки в Твоєму милосерді можу знайти моє спасіння: "Благословен Господь, бо дивне своє милосердя явив мені в місті-твердині" /Пс. 31, 22/. "Вислухай мене, Господи, бо добра Твоя ласка, обернись до мене з великого милосердя Твого. І не ховай Твого обличчя від слуги Твого, бо я у скруті; вислухай мене притьмом. Наближся до душі моєї, визволь її; з огляду на ворогів моїх, спаси мене! Ти знаєш мою ганьбу, мій сором і мою зневагу; усі гнобителі мої перед Тобою" /Пс. 69,17-20/. "Сило моя! Тебе я пильнуватиму, бо Ти моя безпека, Боже. Мій Бог, - моє милосердя!" /Пс. 59, 10-11/. "Добрість і милість будуть мене супроводити усі дні життя мого, і житиму в домі Господнім по віки вічні" /Пс. 23, 6/. Заради того: "Я Тебе прославлятиму між народами, Господи, і Псалми Тобі співатиму між племенами, бо Твоя милість аж до неба велика і Твоя вірність аж до хмар сягає. Вознесись, Боже, над небесами, і по всій землі хай буде Твоя слава!" /Пс. 108, 4-5/. Пречиста Мати, допоможи мені прославляти Твого Сина за всі Ного ласки для мене. Він такий ласкавий для мене, грішного, тож допоможи мені служити Йому вірно й нічим Його не ображати! Амінь.