Любі друзі, чим довше ми живемо на землі, тим краще розуміємо Боже Провидіння супроти нас та Його безустанну, повну любови опіку. Можливо, що ми не конче добре цю опіку розуміємо й відчуваємо, бо Він є невидимим для нас, як довго ми живемо на цій землі. Ця Його Божа опіка негайно виявляється, коли так розважаємо наше життя. Ми собі пригадуємо згодом багато випадків, коли Його Божа поміч була нам конечною, і вона ніколи нас не завела. Як наш рідний Батько, Господь привів нас зі світу можливостей, так що то не наш рідний батько чи мати були першою й головною причиною нашого життя, але Він, наш Господь, бо то Його життєдайна сила привела нас до існування, батьки ж наші лише співрацювали з Ним. Так було щодо нашого тіла, а відносно нашої душі, то Він єдиний створив її і поклав у наше тіло, й тим способом його оживив. Так що Господь Бог є єдиним Творцем нашого життя, бо тільки Він, який є самим життям, джерелом всякого життя й існування, може його уділяти, кому тільки захоче. З приведенням нас до життя, Його опіка щодо нас ще не закінчилася, бо щоб ми могли далі існувати, Господь Бог мусить нас постійно підтримувати в житті. Пізніше, при помочі нашого розуму Він не тільки мусить учити нас, як належить уживати наші здібності, але мусить із нами співпрацювати в їх застосуванні, бо без Його Божої співпраці ми не могли б порушуватися, говорити, думати й бажати. Крім того всього, Господь Бог мусить забезпечити нас водою, харчами, повітрям, сонцем - теплом, пристановищем, загалом усім, чого нам треба, щоб ми жили. Про те згадано в Псалмі 104: "Усі вони від Тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш Твою руку, вони насичуються благом. Вони бентежаться, коли ховаєш вид Твій; як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються в свій порох. Зішлеш Твій дух, - вони оживають, і Ти відновлюєш лице землі" /Пс. 104,27-30/.
Про те все дбає наш Небесний Отець, постійно даючи нам усе, і що тільки нам потрібно, передбачаючи заздалегідь всі наші потреби, про що ми, наче маленькі діти, й не думаємо чи не знаймо; або, що гірше, ті старання Господні нерозумно й кривдяче для Господа інтерпретуємо. Спитаймо тепер себе, і то серйозно, скільки-то разів ми, розважаючи наше життя, застановлялись, коли ми винні нашу вдячність за таку постійну батьківську опіку? Хто то був такий, що дозволяє нам ще й досі жити, хто помагав нам у наших небезпеках, клопотах та багато разів нас Чудесно рятував від неминучої смерти в якихось випадках чи хворобах, а то й інших обставинах, де грозила нам смерть? Ми звичайно рятунок приписуємо нашій спритності чи досвідові лікарів, чи чомусь іншому, а майже ніколи правдивому опікунові нашому - Господеві Богові! А навіть у випадку, коли наша кмітливість чи спритність врятували нам життя, то кому ми цим завдячуємо? Якщо то був досвід лікаря, тоді спитаймо, хто дав йому те знання й досвід? Без огляду, скільки випадків ми навели по справі нашого життя, то остаточно Господь був тим, який допомагав нам при помочі наших власних снаг чи при помочі інших людей! Так, любі друзі, ми живемо й втішаємось оцим нашим туземним життям тільки тому, що добрий наш Небесний Отець удержує нас при житті й чинить усе, щоб оце наше життя було стерпним та приємним.
Очевидно, що оце наше туземне життя може деколи бути важким, повним болю і страждань. Тому деколи ми нарікаємо, що нам важко жити й терпіти, й ми відразу ж знаходимо причину того терпіння, - вказуючи на Господа Бога. Ми, ті самі, які довгий час живемо задоволені тим життям, що все так сприяє, і навіть не думаємо, хто нам його таким приємним робить, але як тільки якісь труднощі в ньому зустрінемо, зараз звертаємось до Господа з питанням, чому Він каже нам терпіти? В таких випадках ми майже ніколи не картаємо самих себе за невдачі й труднощі, але негайно закидаємо Йому, що то Його вина, тому що воно задуже легко спихати вину на Господа, помимо того, що Він усе планує й робить тільки для нашого добра. Навіть ті всі клопоти, які ми самі спричинили нашими власними гріхами, поганими звичками, ми звалюємо на Господа, помимо того, що Він у своїй доброті навіть те зло звертає на нашу користь, на наше добро. Чому, - спитаємо? Бо Господь Бог - це найкращий, а що найважливіше, - наш всемогутній Отець.
Розважмо:
Скільки то ласк та благословень Господь зсилав на нас, щоб допомагати нам у нашому житті, бо наші потреби й наша залежність від Господа є більшою від залежности немовляти від його матері, яка чуває й береже його. Тому що очі наші бачать лише кілька кроків перед нами, то ми лише можемо доглянути кілька подробиць у нашому впорядкованому всесвіті й наше положення в ньому. Наше серце пізнає лише деякі фрагменти з тої всебічної опіки Господа відносно нас, яка є відповіддю на наші немочі й всебічну залежність нашу від Небесного Отця. Господь Бог має всі якості, що їх дитина приписує своєму власному батькові: Він усе знає, Він усе може зробити, Його любов ніколи не заводить і в усьому нас розуміє. Він є для нас певною пристанню в усіх наших нещастях, небезпеках та клопотах, що їх у житті зустрічаємо.
Молитва:
Господи Боже, мій люблячий Отче! Чи часто думав я про те, що Ти даєш мені все, що потрібне в туземному житті. А скільки то разів я забував подякувати Тобі за Твої незліченні ласки й добродійства, якими Ти мене завжди осипаєш? Все, що Ти мені в Твоїй доброті зсилаєш, я вживаю, навіть не думаючи подякувати Тобі за ті Твої ласки, начебто все мені належалося. Чи дякував я Тобі будь-коли за Твою всебічну співпрацю в усіх моїх діланнях, без якої я не міг би нічого вдіяти. Наче та нерозумна дитина, я вважаю, що те все мені належиться. То, будь ласка, Господи, напоуми мене і допоможи мені пізнати, що це все - Твоя Божа ласка. І Ти, Пречиста Мати, звертай мою увагу, щоб я не тільки користав із доброти Твого Божого Сина, але старався бути Йому вдячним за все добро, за всі ласки. Навчи мене, як бути вдячним Йому за Його постійну опіку й благословення тим, що буду старатися завжди сповняти Його волю, яку об'являє мені в своїх Божих Заповідях. Амінь.