Любі друзі, ми часто розважаємо фізичне лихо, що мучить людство в формі покари за гріхи, заховуючи Божу справедливість, яка за добро нагороджує, а за зло карає. Те зло фізичне, однак, може мати на меті помогти людині скріпити силу її чеснот, щоб вона в своєму житті не завелася, не знаючи своєї сили й витривалости. Якщо ми змудріємо, то пізнаємо, що то не зло й лихо, а добро, яке перевищує всяку можливість вияснення. Ми, однак, уже привикли нарікати на терпіння, не звертаючи уваги на їхню мету, яка сама накидається нам в очі. Дуже часто ми шукаємо за причиною тих терпінь, біда, однак, що ми знаходимо не правдиві причини, але, звичайно, фальшиві. Ми не хочемо глибше застановитися над ними й беремо те, що найкраще нам підходить, не звертаючи уваги, що воно неправдиве. Тож коли ми дійсно глибоко розважаємо над причинами різних терпінь, мусимо дивуватись і подивляти доброту Божого Провидіння, не лише відносно нас самих, але також відносно всього в світі, що потрапляє нам на очі. Та ми, неначе ті малі діти, які бачать тільки одну сторону медалі, тобто одну сторінку питання. З причини того браку зрозуміння багато батьків терпіли від нарікань, а то й бунту з боку їхніх дітей, і то саме в тому часі, коли їхня любов і пошана до батьків переходила велику пробу. Це, здається, є загальною долею батьків, любов яких зустрічає брак розуміння з боку їхніх дітей. На жаль, нам треба сказати про нашого Небесного Отця, який ледве чи коли зустрічає зрозуміння серед своїх сотворінь - людей. Люди не заощадили Йому клопотів, їхні гріхи враз із первородним гріхом нанесли пляму на прегарний план Божий спасти людство. За гріхи, яких ми так часто допускаємось, приходить кара на людство, ми ж не приймаємо ту кару, як справедливу, але нарікаємо на Господа. Замість оскаржувати людей, гріхи яких спричинюють Божу кару, ми оскаржуємо Господа, помимо того, що Його Боже Провидіння робить усе, щоб допомогти людям іти дорогою до спасіння; вони ж уперто не хочуть на неї ступити. Скільки-то разів Господь вказував нам на певну дорогу до себе: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19, 17/, а головну з них - Заповідь Любови Бога. Каже Христос Спаситель: "Якщо любите ви мене, то мої Заповіді берегтимете" /Ів. 14,15/. Чому? Бо "Той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 21/. А чи ми слухаємося тих Божих Заповідей? Ми хочемо осягнути вічне щастя нашим способом, а не тим, який подає нам наш Творець. Ми все ще думаємо, що оці туземні добра зможуть повністю заспокоїти наші серця. Та й хоч не раз самі переконуємось, що це є неможливим, ми все-таки далі намагаємось знайти наше повне щастя на землі. Чому, однак, того щастя знайти не можемо? Св. Августин відповідає нам на те питання словами: "Ти створив мене для себе, й неспокійне серце моє, аж доки не спочине в Тобі, о Боже!" Тож і не диво, що ми не будемо ніколи повністю щасливими на землі! Хоч би не знати скільки ми накопичили тих земних дібр, ми ніколи не будемо щасливими, бо наше ненаситне серце бажає щастя безмежного, найвищого, самого Господа Бога, й тому оці земні речі, скінченні й недосконалі, ніколи не зможуть заспокоїти людського серця.
Ми, наче ті нерозумні діти, замикаємо свої очі й затикаємо наші вуха, щоб не бачити й не чути того, що спричинює біль чи клопоти, які стоять на дорозі до спасіння. Спаситель повчає нас, кажучи: "Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять" /Мт. 7, 13-14/. Дорога до нашого щастя повна хрестів і терпінь, інакше Ісус не казав би нам: "Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною" /Лк. 9, 23/. Але за несення хрестів і слідування за Христом жде кожного безмежна нагорода, яка перевищує всяку людську уяву, як про те згадує Апостол Павло, наводячи слова св. Пророка Ісаї: "Як написано: "Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять" /І Кор. 2, 9/. То правда, що багато трудів і страждань мусимо переносити в часі нашого туземного життя, але вони приготовляють нам незмірну нагороду після смерти. Вони бо помагають нам поступати в чеснотах, скріплюють нашу волю й тим способом помагають нам у дорозі до Бога. В кожному разі в світі є більше добра, ніж лиха, тобто більше того, що нам помагає, ніж того, що нам завдає болю й клопотів.
Розважмо:
То дивно, що з причини маленького болю чи нещастя ми зразу ж нарікаємо на Господа й на Його Провидіння. Тим способом ми свідомо відкидаємо чи заперечуємо Його доброту та Його всезнаючу силу. Наче незрячі діти, ми не бажаємо глядіти дальше, щоб побачити всі причини чи сторони справи. Господь Бог, який бачить повністю нашу дорогу до Себе й усі можливості, деколи звертає нам увагу, що ми заблудили в дорозі до Нього. А щоб краще нас про те повчити, посилає нам терпіння, які мають нас до Нього привести. Це все Він робить із любови до нас, бо Він бажає мати нас зі собою в щасті й захоронити нас перед нерозумним кроком, який може завести нас до пекла. Про те згадує нам Спаситель наш словами: "Я, кого люблю, тих доганюю і караю. Тож будь ревний і покайся. От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним, і він зо мною. Переможному дам сісти зо мною при Престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на Престолі Його" /Од. 3,19-21/. Стараймося зрозуміти, що ті маленькі терпіння на нашій туземній дорозі є дані нам заради нашого добра, щоб допомогти нам поступати в чеснотах, побільшувати наші заслуги, щоб тим осягнути Царство Небесне. Тому сприймаймо їх із вдячністю, як нагоду, що її дає нам добрий Отець Небесний, щоб ближче прийти до Нього.
Молитва:
Добрий мій Отче Небесний, яким дивним я є, нарікаючи на різні прикрости, що їх зустрічаю на дорозі до Тебе. Чому я забуваю, що вони є для мене нагодою платити Твоїй справедливості за мої незлічимі гріхи й проступки, що їх я допустився в житті. Ти бажаєш, щоб я платив за них вже тут, на землі, де кара за них без порівняння легша, ніж після смерти. Крім того, вони є для мене також певного роду ліком, бо вони скріплюють мою волю, щоб вона краще опиралася майбутнім спокусам. Пречиста Діво-Мати, випроси мені в Твого Божого Сина ласку повинуватися Його Божим Заповідям, щоб я радо їх сповняв. Ти ціле своє життя була слухняною Божому велінню, а я дуже часто не хотів Йому підкорятися. Я хотів би направити моє життя, тепер бачу мою помилку й хочу в усьому підкоритися Твому Божому Синові. А тому що Ти така могуча в Нього, допоможи мені, щоб я дійсно заховував Його Божі Заповіді, бо в них є життя вічне. Амінь.