Любі друзі, первородний гріх, що його вчинив наш праотець Адам, є причиною наших власних поновних гріхів. Як справедливою була кара на Адама за Його переступлення Божої волі, так само й ми повинні бути покарані за наші гріхи. Людські гріхи - це наче пляма на красі Божого плану, якщо ми глядимо на безсумнівну волю людини. Та це спричинює обурення з боку людей, тому що вони вважають це за несправедливість для людей та байдужість Бога щодо їхньої долі. Дуже часто чуємо закид: "Чому всезнаючий Господь дав людям свобідну волю, коли Він знав, що вони згрішать і підуть на цілу вічність до пекла?" Тим способом люди заперечують безмежну Божу доброту й милосердя тільки тому, що Бог справедливо наложив кару за свобідне переступлення Його Закону.
Свобідна воля, що нею Господь обдарував людину, є, в першу чергу, великим привілеєм для людини, яка може, як свобідна істота, вибирати своє майбутнє. Вона може свобідно рішати, якою дорогою бажає йти, й ніхто не може заперечити їй тої свободи, Навіть сам Господь Бог, який раз наділив людину свобідною волею, не може її в неї відібрати, інакше заперечив би себе. Тому що відбираючи в людини свобідну волю, Він вказував би, що помилився, що, очевидно, в Бога є неможливим. Це засліплення людей, що оскаржують Господа Бога за їхні упадки, є неначе засліпленням дітей відносно рішень їхніх батьків. Вони не розуміють, або не хочуть розуміти, що все, що їхні батьки роблять або рішають, має на меті лише їхнє добро та їхнє щастя. Так воно є також, лише в безмежно більшій мірі, стосовно Господа Бога та Його Провидіння стосовно людини. Все-таки люди бачать у відвічному Божому знанні, в узисканні чи втраті неба немов поштовх до фаталізму, знищення контролю людини над їхнім життям, воднораз же кінець їхньої свободи. Вони твердять, що Господь уже від самого початку призначив деяких людей до неба, інших - до пекла. Й думають, що все, що людина не робила б, того вже змінити не може, тому що Господь зі самого початку рішив її призначення.
Це, очевидно, є богохульством проти Господа Бога, образою Його доброти, милосердя й любови супроти людського роду. Господь Бог дав свобідну волю не на те, щоб нас засудити, але щоб дати нам нагоду вислуговувати собі в Нього наше спасіння й щастя в небі, яке полягає в участкуванні в Божому житті й участкуванні в Його безмежному щасті. Відносно того Спаситель заявляє: "Я, кого люблю, тих доганюю і караю. Тож будь ревний і покайся. От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним, і він зо мною. Переможному дам сісти зо мною при Престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на Престолі Його" /Од. 3,19-21/. Зі слів Спасителя виходить, що Господь не детермінує майбутнє ніякої людини, але, давши людині вільну волю, допомагає їй вживати її відповідно, стоячи коло неї й стукаючи до її серця, щоб вона дозволила Спасителеві увійти до душі, й допомагати робити те, що є справедливим. Так-то Господь допомагає людині осягнути своє призначення, тобто злуку з Небесним Отцем. Під тим оглядом Спаситель порівнює себе самого з нами, кажучи, що Бог Отець не призначив Його до нічого, але залишив усе в Його свобідній волі: "За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю Заповідь" /Ів. 10,17-18/. Ту саму правду підтверджує Ісус Христос у Листі до Євреїв: "Тому, входячи у світ, говорив: "Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені. Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи. Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити Твою волю, Боже" /Євр. 10, 5-7/. З того виходить, що як Ісус Христос, так і кожна людина, має свобідну волю й силу рішати, що бажає зробити зі своїм життям, і то не лише за свого туземного життя, але також після своєї смерти.
Розважмо:
Якщо воно так є, а так виходить зі слів Спасителя, то нам не треба ні нарікати, ані дивуватися, що з нами станеться. Найважливішою правдою для нас, якої нам треба завжди притримуватись і на якій усе будувати, є та, що Господь Бог любить нас усіх безмежно й робитиме все, щоб нас спасти й довести до щастя вічного, тобто до злуки зі собою, за винятком одного, тобто відняти в нас нашу свобідну волю. Господь Бог дав також свідчення любови й милосердя до людського роду, як Ісус це підкреслює словами: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина, світ засудити, лише Ним - світ спасти. Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, - той уже засуджений, бо не увірував в ім'я Єдинородного Сина Божого" /Ів. З, 16-18/.
Молитва:
Мій Господи Боже, я вірую, що Ти бажаєш мого спасіння й що Ти робиш усе, щоб допомогти мені осягнути моє призначення, тобто злуку з Тобою. Та, помимо того, я такий немічний, що мені важко те усвідомити, й тому деколи сумніваюсь у мому спасінні, особливо тоді, коли застановляюсь над тим, скільки разів у моєму житті я ображав Тебе моїми важкими гріхами. Будь, Господи, зі мною в таких хвилинах і не дозволь, щоб я попав у розпач. Бо в них я думаю, що вже все пропало, й для мене немає рятунку, й тоді я, замість остерігатися нових гріхів, уважаючи, що вже все пропало, переступаю Твій Закон. Рятуй мене, о Благий, влий у мою душу переконання, що Ти любиш мене помимо всіх моїх гріхів і допоможеш мені повернути до Тебе. Мені прикро, що в мене родяться такі сумніви щодо Твого Божого милосердя, тому будь при мені, Господи, й проганяй такі гадки від мене. Я вірю, що підкріплений Твоєю поміччю, позбудуся всяких противних гадок. Пречиста Мати, яка стільки терпінь і болю переносила, коли бачила Свого Сина, безсило звисаючого з хреста, та все-таки Ти ніколи не піддавалася зневір'ю в силу й поміч Небесного Отця. Стій при мені в хвилинах мого замішання й сумнівів і повчи, що ті всі сумніви - це лише спокуси диявола, щоб підірвати в мені віру в Небесного Отця й у Його любов до мене, грішного. Я знаю, що Ти, як улюблена дочка Небесного Отця, можеш у Нього вимолити мені ласк оставатись Йому вірним протягом усього мого туземного життя. Амінь.