Любі друзі, є, однак, ще й інший рід людей, деякі дитячі переконання яких підкріплені їхньою свобідною волею, і вони вважають, що можуть усе осягнути без помочі навіть Господа Бога. Господь Бог жаліє таких нерозумних людей, які опираються Йому й замість бути вдячними за всі Його добродійства і ласки, уважають, що вони самі собі у всьому порадять навіть без Господа Бога. Господь має багато клопотів із ними, бо вони відкидають Його поміч, а Він не хоче втратити їхніх безсмертних душ. Люди ці, однак, задивлені в себе самих, у своїй зарозумілій гордості думають, що можуть робити все, що тільки захочуть. У тій зарозумілості скидаються на диявола-люцифера. провідника упавших ангелів, який, уважаючи себе рівним Творцеві, не хотів підкоритися Йому. Наші часи витворили таких людей, які думають, що усе належить до них і вони не винні нікому й нічого.
Тож у відповідь на те, розгляньмо нашу всебічну залежність від Господа Бога - нашого Творця. Так, любі друзі, ми залежні від Господа вже в нашому початку, тому що Він своєю всемогутньою волею перевів нас із світу можливостей до існування й до життя. Крім того, Він мусить у тому нашому житті й існуванні нас цілий час удержувати, інакше ми знову повернули б у ніщо. Наше життя можна порівняти з мильною бульбашкою, яку дитя видуває при помочі соломки. Та й як довго воно в соломинку дує, так довго ця мильна булька росте й красується самоцвітами в промінні ясного сонця. Але коли дитя перестає дути в соломинку, булька маліє й зникає. Так само й наше життя, як довго Господь Бог удержує нас у ньому, ми живемо, ростемо, втішаємося тим життям; але якби Господь тільки на хвилину відняв у нас свою підтримку, ми негайно повернулися б у ніщо. Таку саму правду говорить і Псалом 104: "Усі вони від Тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш Твою руку, вони насичуються благом. Вони бентежаться, коли ховаєш вид Твій; як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються в свій порох. Зішлеш Твій дух, - вони оживають, і Ти відновлюєш лице землі" /Пс. 104, 27-30/. Так само справа мається і з Божою співпрацею в усіх наших діях, без тої співпраці ми не могли б ні кроку зробити, ні одного віддиху повзяти, ні гадки й ні одного бажання висказати. Так ми в усьому залежні від доброти й любови нашого Творця. Крім того. Господь мусить подбати про наші харчі, напій, повітря, одежу, пристановище, що їх нам тут конечно для життя потрібно, й лише нерозумна людина може думати, що без Божої підтримки й помочі могла б жити. Й коли так добре придивимось до нашої безпомічности й до Божого батьківського Провидіння, ми зразу ж утратимо нашу гордість, пізнаючи, якими немічними ми є, й не можемо ніяк покладатися на наші людські сили, бо вони такі маленькі й невистачаючі в туземному житті. Коли ж звернемо наші очі й думатимемо про наше призначення та про можливість його осягнути, тобто про злуку з нашим Богом Творцем, тут також відкривається перед нами нове поле, в якому ми собі самі ніяк помогти не могли б без ласки Божої - помічної руки нашого Небесного Отця. Послухаймо, що Спаситель наш говорить стосовно того: "У мені перебувайте - а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви -гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете. Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, - і вони згоряють!" /Ів. 15, 4-6/. Така доля жде всіх тих, які думають, що вони без Господа Бога можуть самі все зробити, тобто тих, які покладаються на себе самих, а не на всемогутнього Господа. Розумна людина повинна б зрозуміти свою повну залежність від Господа й згідно з тим чинити. Знаючи те, людина повинна з усіх сил старатися запевнити собі поміч Всемогутнього. Вона мусить пізнати й зрозуміти свою повсякчасну залежність від свого Творця, підкоритись Його Божій волі й сповняти її так, як Він об'явив людям у своїх Божих Заповідях, бо лише тим способом запевнить своє спасіння.
Розважмо:
Ми повинні бути повсякчасно вдячні Господеві за великий привілей, що його Він дав нам, тобто за наш інтелект і свобідну волю; як бачимо, ці дві речі роблять нас подібними до нашого Творця, як про те повчає нас Книга Буття: "Тож сказав Бог: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу ... І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх" /Бут. 1. 26; 27/. Ті два богоподібні привілеї в людини вказувать нам на Божу безмежну любов до нас, щоб ми вживали їх у нашому житті й, згідно з Божою волею, наближалися до Нього. Коли ж ми надуживатимемо тим найціннішим даром Божим для нас, будемо негідними призначення нашого - злуки з Творцем. Господь Бог напоминає нас словами пророка Ісаї: "Ходіть же й розсудимось, - говорить Господь. Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин були червоні, стануть, як вовна. Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни. А як затнетеся й бунтуватиметесь, то меч пожере вас, бо уста Господні так говорять" /Іс. 1, 18-20/. Так-то Господь обіцяє обходитись із нами, коли ми підкоримося й слухатимемось Його Заповідей, коли ж ми спротивимось, тоді спаде на нас страшна, але справедлива Божа кара.
Молитва:
Господи мій Боже, дай мені розуміння й покору. Дай мені ласку зрозуміти, що я сам від себе є нічим. Без Божої підтримки я не міг би існувати, порушуватися, говорити чи думати, таким немічним я є. Все, що маю, і все, чим я є, - це Твоє, Господи, бо Ти мені це все дав. Добре говорить св. Апостол Павло: "Хто бо тебе вирізняє? Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначеб не одержав?" /І Кор. 4, 7/. Коли над тими словами Апостола застановлюся, мушу признати, що не маю нічого мого власного! Моє життя, діяльність, мої фізичні чи інтелектуальні снаги - це Твої дари, Господи. Через те ними ніяк не можу хвалитися, Бо вони від Тебе, мій Творче. Тож дай мені ласку покори або повчи мене. Господи, щоб я пізнав правду й не чванився, щоб я міг спасти свою душу. Бо коли я далі буду про себе так високо думати, тоді Ти можеш відняти в мене Твою ласку, згідно зі словами св. Апостолів: "Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать" /Як. 4, 6; І Пт. 5, 5/. Пречиста Мати, повчи мене покори, щоб я також зрозумів цю правду, що я тільки раб Божий, що в усьому залежний від мого Творця, й у мені немає нічого, чого б я від Господа Бога не одержав. Тому не можу чванитися тим, що не є моє, але дар Божий. Дай мені це зрозуміти, щоб моя гордість часом не довела мене до пекла. Амінь.