Любі друзі, нам треба зрозуміти оцю важливу правду, що Господь Бог і людина - це не вороги, які воюють проти себе, тому їхні дії себе взаємно не виключають. Знання Боже не нищить влади людини над її життям, а свобода людини не є доказом її наближення до всемогутности. Ті дві правди Бога й людини треба розглядати разом у їхньому властивому порядку, не як собі противних, але як таких, що себе гармонійно доповнюють. То правда, що людина залежить у всьому від свого Творця, тобто в своєму існуванні, в продовженні свого життя, в усіх її діяльностях та в усіх інших речах, що вона потребує, щоб могти існувати на землі. Та з другого боку, також правдою є, що Господь дав людині інтелект і свобідну волю. Щодо своїх рішень людина є незалежною від Господа Бога, бо, даючи людині свобідну волю, Господь начеб зобов'язався не втручатися в свобідні рішення людини, інакше її дії не могли б заслуговувати на життя вічне в Царстві Небесному. Тому ми не можемо нічого вислужити собі в Господа, хіба що діємо власними силами, тобто, коли наша дія є нашою власною. Так само ми не можемо згрішити, якщо ми самі свобідно не рішимо щось, що є проти Божого Закону - Заповідей.
Якщо б Господь Бог втручався в наші рішення й допомагав робити щось доброго, ті добрі й заслуговуючі діла не можна було б зачислити як діла людини, тому що рішення їх робити не було б її власним рішенням. Подібно й гріха не можна було б закидати людині, якщо б Господь до певної міри впливав на її волю, тому що людина в своїх рішеннях мусить бути повністю свобідною, тобто від нікого не залежною в своєму рішенні зберігати Божі Заповіді чи, з другого боку, також повністю свобідною ті Божі Заповіді переступати. Як за самостійне зберігання Божих Заповідей людина гідна відвічної нагороди, так за переступлення вона заслуговує на кару, дочасну в чистилищі за гріхи повсякденні, чи на кару вічну, коли переступила Заповіді Божі у важкій матерії, допускаючись гріха важкого - смертельного. Хоч людина є повністю залежною в своїй діяльності, вона воднораз є повністю незалежною в своєму виборі й рішенні - що робити й чого не робити, робити так або інакше.
Це також є правдою, що Господь Бог є всемогутнім і всезнаючим, але людина, з другого боку, хоч і в усьому від всемогутнього Бога залежна, є повністю свобідною осягнути небо або самостійно вибрати пекло. Хоча людина повністю залежна від Господа Бога Творця в своєму існуванні, житті й у всьому тому, що їй до життя є конечним, та в своїх рішеннях вона є повністю свобідною - від нікого не залежною. Цю правду ясно підтверджує Книга Сираха словами: "Це Він, від первоначала створив чоловіка - і лишив його в руці свого власного рішення, Якщо тільки побажаєш - Заповіді збережеш, і дотримати вірність - у твоїй добрій волі. Перед тобою Він поставив вогонь і воду: куди лиш захочеш, туди й простягнеш твою руку. Ось перед людьми - життя і смерть: що забажає, те йому й дасться... Нікому не велів Він бути нечестивим, нікому не давав Він дозволу грішити" /Сир. 15,14-17; 20/. З вищесказаного ясно виходить, що Небесний Отець не порушує нашої свободи, навіть у наших найбільших образах Його Божого Маєстату. Він це все допускає не тому, що не дбає про нас, але заради свобідної волі, яку нам дав, Він її постійно шанує. Треба знати, що без Його Божої підтримки ми не могли б нічого зробити, тож коли нашими гріхами виступаємо проти нашого Творця, Він це дозволяє, хоч, грішачи, ми наче змушуємо Бога з нами співпрацювати й тим способом нам у грісі проти себе допомагати. Так що в моменті гріха нам конечно треба Божої справедливости й милосердя, інакше ми перестали б існувати. Коли за образу короля чи якого іншого володаря держави карою була смерть винного, то за образу Божого Маєстату приходить нам на поміч безмежна любов Божа до нас, Його сотворінь, так що Він не тільки не нищить нас, але, як довго ми живемо, дає нам нагоду жалувати за наші гріхи, й то так довго, як довго ми живемо на землі. Що підтверджує пророк Єзекиїл: "Клянусь, як от живу я, - слово Господа Бога, — я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?" /Єз. 33, 11/.
Розважмо:
Господь Бог, Володар, повністю певний своєї сили, добровільно дає нам участкувати в праві діяти свобідно, згідно з нашим інтелектом і свобідною волею! В усіх наших позитивних ділах, тобто таких, що заслуговують на нагороду. Він - джерело всякої дійсности - мусить співпрацювати зі здійснюванням наших актів. Тут розуміємо слова Спасителя: "У мені перебувайте, а я — у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете" /Ів. 15. 4-5/. Тому роблячи добро, тобто творячи діла, заслуговуючі на Царство Небесне, поза нашим свобідним рішенням, нам треба конечно особливішої підтримки - співпраці Небесного Отця. У випадку переступлення Божих Заповідей нам також треба Божої співпраці, бо без неї ми не могли б нічого зробити, а в тому випадку ми наче змушуємо всемогутнього Бога допомагати нам Його ображати. Хоч у тому випадку ми творимо заперечення, тобто спричинюємо брак порядку, встановленого Божими Заповідями.
Молитва:
Мій Господи Боже, дякую Тобі за Твою щедрість, що даєш мені свобідну волю, так що я можу свобідно вибирати те, що згідне з Твоїми Заповідями, творити Твою волю. Дай мені зрозуміти це Таїнство, що Ти, даючи мені свободу вибору й рішення, робиш мене подібним до cебе самого! Однак, добрий Господи, не дозволь, щоб я вживав той великий привілей проти Тебе й наражав себе на втрату моєї мети, тобто злуки з Тобою. Мати Пречиста, яка ціле життя сповняла волю Твого Небесного Отця й ніколи ні в чому Його не образила, допоможи мені старатися в усьому заховувати волю мого Творця. Допоможи мені зрозуміти, що моїм обов'язком є в усьому сповняти волю Отця Небесного, як про те я прошу, в молитві: "Отче наш ... нехай святиться ім'я Твоє. Хай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі" /Мт. 6, 9-10/. Амінь.