Любі друзі, коли ми звернемо наші очі від Господа Бога, від Його Божого Маєстату й Божої краси до сотвореного світу й до сотворінь у ньому, то ми в дійсності не відвертаємося від Господа Бога. Наш сотворений світ не є чимось незалежним від свого Творця, та й Господь не потребує нашого запрошення, щоб до того світу увійти, бо він є творивом Господнім, у всьому від Нього залежним. Коли ж так добре розважимо, не є він нашим, але радше Божим. Бо ми його не створили, але Господь перевів його із світу можливостей у світ реальний, дійсний. Він-то, розважаючи свою Божу безконечно досконалу природу, бачив усі можливі світи й, полюбивши їх, хотів, щоб вони заіснували, й з тою ж ціллю своєю всемогутньою волею перевів їх з можливих у дійсні світи. Розважаючи свою природу, Бог Отець родить свою досконалу подобу, тобто свого Божого Сина, Бога Слово, як про те розказує Лист до Євреїв: "Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів Він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки. Він - відблиск Його слави, образ Його істоти, - підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині, ставши від ангелів остільки вищим, оскільки успадкував визначніше від них ім'я" /Євр. 1,1-4/. В своєму Сині Богові-Слові Бог Отець бачив незліченні світи, які віддзеркалювали Його безконечні числом і досконалі самі в собі Божі прикмети-досконалості. Так що ціла вселенна в своєму передіснуванні була лише можливим віддзеркаленням Божих атрибутів-досконалостей. Тому що Він, бачивши те все, собі його сподобав і силою своєї всемогутньої волі перевів із того можливого світу в світ дійсний - реальний. А пізніше, оглядаючи це все після сотворення, висловив свою апробату: "І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре" /Бут. 1,31/. Виходить, що світ, який ми називаємо нашим, нашим ніяк не є, бо ми його не створили, але разом із світом були сотворені нашим Творцем - Господом Богом.
Коли ж ми, не звертаючи уваги на Господа Бога, лише зосереджуємося на нас самих і на наших сотворіннях, ми не бачимо всієї краси, сотвореної Богом, бо її є багато поза нашою можливістю її охопити. Але візьмемо тепер під увагу нас самих, хто ми є та ким ми є? Ми лише ничтожні, немічні творива, які без постійної Божої помочі не могли б навіть існувати. Тому переводячи нас зі світу можливостей, в якому ми в Божій природі перед сотворенням існували як можливі віддзеркалювання Божих, безмежних щодо числа й безмірно досконалих прикмет-досконалостей, Він мусив нас своєю всесильною силою підтримувати в існуванні, інакше без тієї підтримки ми повернулись би в ніщо. Але навіть із тою всемогутньою Божою підтримкою ми не могли б нічого зробити, тобто не могли б порушуватися, Говорити, думати й бажати, якщо б Господь із усіма тими чинностями не співпрацював. Так-то бачимо, яким безсильним був би той сотворений світ без Божої підтримки та співпраці! Розважання про початки існування всіх сотворінь виявляє нам образ всемогутности, яка участкує в Божій безмежній доброті. Ті всі сотворіння існують, бо Господь хотів, щоб вони існували. Він вложив у них іскорку свого безмежного, надзвичайно інтенсивно палаючого вогню, щоб вони жили, існували й розмножувалися, як про це подає нам Книга Буття: "Тоді сказав Бог: "Нехай закишать води живими створіннями й нехай птаство літає над землею... І побачив Бог, що воно добре; і благословив їх Бог, кажучи: "Будьте плідні і множтеся та наповняйте воду в морях, і птаство нехай множиться на землі" /Бут. 1, 20: 21-22/. Тоді сказав Бог: "Нехай земля виведе з себе живі створіння за їхнім родом: скотину, плазунів і диких звірів за їхнім родом..." /Бут. 1,24/. Після свого сотворення вони й далі залежні від Божої доброти в підтримці, їхнього існування, як це подає Псалом 104: "Усі вони від Тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш Твою руку, вони насичуються благом. Вони бентежаться, коли ховаєш вид Твій; як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються в свій порох. Зішлеш Твій дух, - вони оживають, і Ти відновлюєш лице землі" /Пс. 104, 27-30/. Видно зі слів Псалма, що вистачає, аби Господь лише на хвилину відняв свою піддержуючу силу, тоді все, що існує й живе, могло б повернутися в ніщо, чи, як кажеться в Псалмі, "у свій порох". Та Господь посилає свою всемогутню силу й приводить знову все до життя, так що земля знов наповнюється численними існуваннями.
Розважмо:
Глядячи лише на сотворіння, мусимо подивляти чудо Божої творчости, досконалість деталей і симетрії та організації у виконанні плану Божого Архітекта. Та немає чого дивуватись, тому що кожне сотворіння, від найменшого віруса чи мікроба та їхніх складників, як атомів, нейтронів, протонів та електронів, аж до найбільших зір, сонць та небесних тіл, - це лише віддзеркалювання, і то дуже недосконале, Божої безмежної краси й досконалости. Так, дорогі, вони є витвором безмежної Божої мудрости, що одержують модель, узяту від Божої краси, будучи віддзеркаленням Божої природи перед зачудованими очима людини. Кожне твориво змагає до того, щоб кожна індивідуальна досконалість краще віддавала й віддзеркалювала досконалість тої єдиної й безмежно досконалої прикмети Божої. Тож тепер, може, краще зрозуміємо вислів св. Августина: "Ти сотворив мене для себе, й неспокійне серце моє, аж доки не спочине в Тобі, о Боже!" Кожне сотворіння спішить до Господа Творця, очищується і вдосконалюється по дорозі до Нього, що є єдиною метою і призначенням усіх сотворінь, які існують. Бог є також призначенням і остаточною метою царя всіх туземних сотворінь - людини.
Молитва:
Господи й Творче мій, який воднораз є й моєю метою та остаточним призначенням. Допоможи мені зрозуміти цю важливу правду, що ціллю мого туземного життя є постійне шукання й стремління до Тебе, мого Творця. Це постійне бажання за Тобою, що його вложив Ти в моє серце, завжди вказує мені, що я ніколи не знайду ні спокою, ні спочинку, аж доки не дійду до Тебе й не спочину в Тобі! "Він створив з одного ввесь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи й границі, їхнього оселення, щоб вони шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть Його, - хоч Він від кожного з нас недалеко. У Ньому бо живемо, рухаємося й існуєм" /Ді. 17, 26-28/. Господи, поможи мені в шуканні за Тобою, а Ти, Пречиста, навчи мене покори, щоб я не звертав надмірної уваги на себе самого, але завжди тямив Твої слова: "Ось я, раба Господня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову!" /Лк. 1, 38/ Навчи мене такої покори й відданости Божій волі, без огляду на те, що мені прийдеться переживати. Амінь.