Любі друзі, коли ми споглядаємо на вселенну, твориво Божої всемогутности, дійсно відкритими очима та глибоко застановляємось над нею, то пізнаємо, що кожна найдрібніша річ у ній об'являє нам Господа Бога Творця. В тих сотворіннях бачимо, як кожне з них участкує в Божій безмежній доброті. Сотворіння самі в собі - це лише дуже недосконалі й неконечні речі чи істоти. Через те їхня краса, їхнє існування й життя не є їхньою власністю, тому ті всі речі, які вони мають, і якими ми захоплюємось, мусять походити від когось іншого, когось, хто є абсолютно конечною Істотою. Далі ця Істота мусить бути безмежно досконалою, яка ніколи не почалась, але завжди була, завжди є та буде цілу вічність, що є єдиною конечною Істотою у вселенній - Господь Бог, Творець вселенної. Господь Творець - це Божий Архітектор, який уложив плани всесвіту до найменших деталей. Пречудний порядок у всесвіті свідчить про незмінні закони, які Він вложив у природу, об'являє безмежне знання й безграничну міць та силу Творця, бо тіла небесні, помимо своєї величі, помимо майже безмірних мас, із шаленою швидкістю порушуються в просторах, де все проходить так упорядковано, без жодних зударів все прямує до свого призначення.
Господь Бог, дивовижний Архітектор-Будівничий, є воднораз остаточною досконалістю, яка порушує всією дією у всесвіті, так що кожне сотворіння в ньому може, згідно зі своїми обмеженими спромогами, осягнути свою остаточну мету. Виглядає, що кожне сотворіння спішить безустанку, без відпочинку до своєї мети, щоб її осягнути й у ній остаточно спочити. Лише цар усього сотвореного у всесвіті - людина - нерішуче вагається на шляху до свого призначення. Здається, що вона не дбає про те, щоб послідувати за іншими сотворіннями, які прямують невпинно до їхньої мети - до Господа Бога. Людина стає й оглядається, розглядає оточуючі її сотворіння, начеб вона бажала вибрати їх за свою ціль, злучитись із ними і залишитися в них. Спонукана безустанним Божим покликом прямувати до Нього, вона бажає заспокоїти спрагу свого серця за щастям при помочі туземних сотворінь. Та й помимо того, що стільки разів уже переконалась, що на землі в сотворіннях не може заспокоїти тої спраги за щастям, вона все-таки не хоче зрозуміти й старається пристати до недосконалого віддзеркалення Божої краси, до сотворіння, замість знайти й прилягти до самої краси й доброти, до Господа Бога.
Щоб розбудити царя всіх сотворінь, людину, зі сну, увесь всесвіт сповнений безустанним щасливим голосом усіх сотворінь, кличе до неї з глибин своєї природи: "Бог дозволив нам участкувати в своїй красі й доброті, все, що маємо, це Його, й тому ми всі спішимо до Нього". Та цар творіння, людина, є глухою на ті всі кличі сотворінь, вона сліпа й не бачить, чи, може, не хоче бачити того поспіху, з яким кожне сотворіння спішить, щоб чимскоріше дістатись до їхньої остаточної мети, до Господа Бога Творця. Виходить із того, що людина зрадила Творця в Його бажанні, який сказав: "Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі" /Бут. 1, 28/. Та людина, замість панувати над сотворіннями й спрямовувати їх до їхнього призначення - до Бога, своїм первородним гріхом усе знищила для них. Про що звітує св. Апостол Павло: "Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих. Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через Того, хто його підкорив, у надії, що й саме сотворіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках" /Рм. 8, 19-22/. Так, це людина вчинила землю злою, з причини прокляття, що його кинув Творець на землю, кажучи до Адама: "За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох" /Бут. 3. 17-19/.
Розважмо:
Виглядає, що первородний гріх мститься на людині, яка, не зважаючи на свій інтелект, не спроможна пізнати й зрозуміти свого призначення й, прямуючи до нього, старатись його осягнути. Земля, проклята Господом, стала карою для людини, обіцяючи їй щастя, ніколи його не дає! Так-то людина, розчарована й заведена, йде від одного сотворіння до другого, завжди шукаючи щастя, якого ніколи в них не знаходить. Та й саме твориво Боже страждає разом із людиною: "...у надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках" /Рм. 8, 21-22/. Помимо того, Що людина своїм первородним гріхом та своїми особистими гріхами спричинила знищення Божих планів, Господь не відвернувся від неї, але терпеливо очікує її каяття й повернення до Творця. Зі свого боку, улегшує їй той поворот, як запевняє Спаситель: "Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним - світ спасти. Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, - той уже засуджений, бо не увірував в ім'я Єдинородного Сина Божого" /Ів. З, 16-18/.
Молитва:
Господи мій і Спасителю Ісусе Христе! Ти прийшов на землю лише з тою метою, щоб мене визволити з неволі гріха й привести до Твого батьківського дому. Дай мені ласку каяття за мої гріхи й сильну волю від них відвернутися й уже більше не ображати Тебе й Твого Небесного Отця. Пречиста Мати, що привела нам наше спасіння, Твого Божого Сина Ісуса Христа, вимоли в Нього для мене ласку зрозуміти, яким великим лихом є кожний гріх, а передусім гріх важкий, бо він ображає безмежну Доброту й Святість Бога Творця, який заради мене не пожалів Сина Свого Єдинородного віддати на муки й ганебну смерть на хресті, щоб рятувати мене - грішника. Вимоли в Нього для мене щирий жаль за гріхи й сильну волю їх уникати, й ніколи більше ними не ображати мого Творця й Господа. Амінь.