Любі друзі, відкриваючи Книгу Буття. зустрічаємось із преважливою правдою: "На початку - в началі сотворив Бог небо й землю" /Бут. 1,1/. Напевно, ми з зацікавленням читали б оповідання про сотворення вселенної, навіть тоді, коли б ми не були певними, чи воно правдиве. Без сумніву, розповідь, як то Господь Творець без жодної натуги, одним словом творив сонця, планети, небесні тіла, світила, головно, коли ми знаємо, що вони зараз існують і заповнюють нашу вселенну; крім того, вночі на небозводі бачимо безліч тих світил, що їх всемогутність Божа не тільки перевела з нічевости, але поставила їх у їхніх місцях, де вони виповняють Божу волю згідно із планом, що Його Господь намітив. Впродовж багатьох літ не тільки численні філософи, але й богослови мали труднощі, як це сотворення зрозуміти, а тоді, як його пояснити. Деякі думали, що ціла вселенна завжди була, тобто була вічна без початку, як сам Господь Бог. Інші знову пояснюють постання вселенної якоюсь певною еволюцією з нічого, тобто, що вона прийшла до існування сама собою, своєю власною силою. Навіть деякі католики шукають якогось іншого пояснення постання вселенної, начеб їм важко було прийняти цю правду, що всемогутній Господь Творець своєю всесильною волею створив вселенну, наче кидаючи її зі світу можливостей у дійсний, реальний світ. То правда, нам важко зрозуміти, як можна щось створити без попередньої матерії, без особливих планів чи моделей, покласти те все у просторах і так все впорядкувати, що ці всі світи існують і виконують свою, Богом призначену їм мету. Чому ж люди мають такі труднощі в прийнятті історії сотворення як факту, тобто, що Господь Бог Творець покликав усе, що існує, з нічого до існування? Причиною цього є те, що ця правда така незвичайна й велика, а крім того, в нас немає жодного прикладу такого сотворення чогось із нічого. Ми привикли, що щоб щось зробити, треба мати матеріял, що з нього щось робимо. Треба мати модель або плани, після чого ми щось будуємо. Під кінець треба вміти це робити, треба мати різні знаряддя, які нам у праці помагають. Відносно Господа Бога, то Йому найперше не треба матерії чи матеріялу для сотворення, бо сотворюючи будь-що, Він створює разом з тою річчю матеріял. Богові не треба планів, бо Він усі можливі речі бачить у своїй Божій природі, воднораз бачить, як ті Його Божі безконечно досконалі прикмети можуть бути здійснені у сотворіннях. Господеві не треба знаряддя, бо Його всемогутність все доконує, як про те звітує Псалом: "Хваліте Його, ви, небеса небес, і води, що понад небесами, нехай ім'я Господнє хвалять! Бо Нін повелів, і створились" /Пс. 148,4-5/. Так само голосить книга Буття: "На початку сотворив Бог небо й землю. Земля ж була пуста й порожня... І сказав Бог: "Нехай буде світло!" І настало світло. Тоді сказав Бог: "Нехай посеред вод буде твердь, і нехай вона відділяє води від вод!" І зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю. Тож сталося так" /Бут. 1,1-3; 6-7/. Нам важко зрозуміти силу Божої всемогутности, для якої немає нічого неможливого, як вже сказав Спаситель: "У людей це неможливо, Богові - все можливо" /Мт. 19, 26/. Нам важко прийняти за правду спосіб Божого створювання, й тому наш упертий розум не хоче прийняти за правду те, чого він не розуміє. А Боже сотворювання є якраз понад спромогу нашого зрозуміння, й тому людина має труднощі цей факт прийняти. Тож, хоч людина знає, що Господь є добрим, безмежно люблячим Батьком та доброзичливим Творцем, ця Божа всемогутність є все-таки для нас пригноблюючою та пригнічуючою й каже нам держатися здалека від Господа.
Причиною тої відстані від Господа Бога є усвідомлення Божого Маєстату й Величі, воднораз же нашої нічевности й гріховности. Як запевняє св. Апостол Павло: "Щоб ти зберігав Заповідь без плями, без догани - аж до появи Господа нашого Ісуса Христа, яку свого часу з'явить блаженний і єдиний Володар, Цар царів і Владика владик; єдиний, що безсмертя має, що в світлі живе неприступнім, якого ніхто з людей не бачив, ані бачити не може. Йому честь і влада вічна!" /І Тим. 6, 14-16/. Супроти Божого Маєстату й сили, що є понад нашу можливість розуміння, ми нічого іншого не можемо відчувати, як страх. Та не лише ми, люди, але навіть найвищі ангели: Херувими й Серафими стоять тремтячи перед Божим Маєстатом. "Того року, коли помер цар Узія, бачив я Господа на високім і піднесенім Престолі; поли Його риз наповнювали храм. Над Ним стояли Серафими. Кожен мав по шість крил: двома закривав собі кожен обличчя, двома закривав ноги, а двома — літав, і кликали один до одного: "Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна Його слави!" /Іс. 6, 1-3/.
Розважмо:
Віч-на-віч з Божим Маєстатом та Його всемогутньою силою приходить упокорення для гордої людини, бо ця правда така велика, що перевищує всі спромоги людського розуму. Без огляду, як дуже вона старається охопити цю правду, їй це не вдається, оскільки вона не хоче її сприйняти, бо її інтелект є замалим, та й немає порівняння між висотою Божої Істоти, Божої дії й спроможністю людського інтелекту те все охопити. Але для розумної й покірної людини є потіха знати, що є правди зависокі й завзнеслі, щоб людина своїм розумом могла повністю їх охопити. Розумна, але горда людина перестрашена видом тієї простої правди: "На початку сотворив Бог небо й землю" /Бут. 1, 1/. Стосовно тієї неспроможности для людини зглибити правди Божі розказують таку легенду про св. Августина: одного разу, проходжуючись при березі моря, він старався зрозуміти Таїнство Пресвятої Трійці. Побачив він хлопчину, що вижолобив ямку в піску, а опісля пригорщами носив воду з моря й вливав до тієї ямки. "Що ж ти робиш, хлопчино?" Той у відповідь каже: "Хочу воду моря помістити в оцій ямці". "Чи ж ти не розумієш, що це неможливо?" Тоді хлопчина йому каже: "Августине, мені легше помістити всю воду моря в оцій маленькій ямці, ніж для тебе зрозуміти Таїнство Пресвятої Трійці!" Після того хлопчина зник. Св. Августин зрозумів, що то для нього був знак Божий не мучити даремно свого ума старанням зрозуміти взнеслу правду Божу.
Молитва:
Спасителю добрий, допоможи мені пізнати й зрозуміти обмеженість моїх сил, щоб я не старався сягнути по щось, що є понад мої спроможності. Дай мені ласку бути покірним і задоволеним тим, що я маю та й що я знаю. Дозволь мені пізнати Тебе, наскільки воно в моїх обмежених силах, щоб я знав, як поступати, аби Тобі сподобатися. Дай силу моїй волі, щоб вона завжди старалась зберігати Твої Божі Заповіді, бо то єдина дорога, щоб осягнути мою мету - Царство Боже, як Ти сам сказав до молодця, що Тебе спитав: "Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне? Ісус сказав до нього: "Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрим є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19, 16-17/. Чому так воно є? - Бо: "Той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене, любить" /Ів. 14, 21/. А найважливішою заповіддю в Законі є: "Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша Заповідь" /Мт. 22, 37/. Пречиста Мати, вимоли мені в Твого всемогутнього Сина ласку правдивої любови до Нього, щоб я справді полюбив Його з цілого серця, не тільки тому, що Він цього вимагає, але передусім тому, що Він такої любови гідний. Він же ж заради мене підкорився волі свого Небесного Отця, зіступив на землю, взяв на себе нашу природу, жив в убожестві мандрівного вчителя, щоб не тільки словом, але й своїм прикладом повчити нас, як треба нам жити, щоб Богові вгодити! А щодо Твого, Господи, убозтва, то Ти прийшов на світ у стайні, пристановищі звірят, жив як член бідної родини ремісника - столяра св. Йосифа. Пізніше, вже як Учитель, Ти не мав свого дому, як сам підкреслюєш: "Лисиці мають нори й птиці небесні - гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити" /Мт. 8, 20; Лк. 9, 58/. Мати Божа, дай мені ласку наслідувати Твого Божого Сина в усьому, наскільки мені це можливо. Амінь.