Любі друзі, наш розум не хоче зрозуміти й прийняти тайну початку вселенної. Він крутиться й вертиться, бореться й бунтується, наче те дитя, яке не хоче прийняти поживи, що єдина може зберегти його життя й розвиток. Без огляду на те, скільки століть люди старалися розв'язати це питання, скільки вчених намагались його зрозуміти, все даремно, до ніякої згоди не дійшли. Вони старалися устійнити час його початку, на мільйони й мільйони літ, означити початок життя на землі чи на інших планетах. Але тут не справа в літах, чи то було мільйон літ чи менше, тут йдеться про таїнство, як оця вселенна постала. Не помагає також почати зісередини й від неї йти дальше, приймаючи, начеб початку й не було, а також не буде й кінця, не звертаючи уваги на початок, що на гадку деяких людей є лише неістотною річчю в порівнянні з тим, як всесвіт зараз представляється і працює.
Це є потішною річчю, але не успішною - ховатися за протиріччя, наче дитя, яке старається сховатися за своїми руками, пояснюючи собі самому, що вселенна кілька мільйонів років назад сама собою разом зібралася, і всесвіт таким способом постав. Адже з другого боку, ніхто не повірив би навіть найбільшому вченому, який старався б нам пояснити, що звичайний годинник перед тим не існував, ніхто його не зробив, а він сам від себе почав існувати. Та мимо того, було й є багато людей, навіть інтелігентних, розумних філософів та науковців, які стараються доказати, що вселенну не сотворено, але вона постала сама зі себе. Чому таке розумування включає в собі протиріччя? Бо, щоб вселенна чи будь-яка річ могла сама зі себе постати, вона найперше мусіла б не існувати, щоб заіснувати. Далі вона мусіла б воднораз же заіснувати, щоб себе створити - спродукувати. Виходить, що мусіла б існувати й не існувати в тому самому часі. А неможливим є те, щоб щось існувало й воднораз не існувало; тобто щоб не існувало, аби бути спродукованим чи створеним, але воднораз щоб мусіло існувати, аби себе з нічого створити. Виходить, що продукція себе самого з нічого є неможливою річчю! Це не лише великий учений, а навіть звичайна людина легко може зрозуміти.
Очевидно, Божі дороги - це не наші дороги, як каже Господь: "Думки бо мої - не ваші думки, і дороги ваші - не мої дороги, - слово Господнє. Бо так, як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших і думки мої вищі від думок ваших. Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, за чим я його вислав" /Іс. 55, 8-11/. Ми є лише звичайними кухарями, й наше куховарство не є кращим від харчів, що їх варимо чи приготовляємо; деколи, однак, наші справи є багато гіршими, з тої причини, що ми не знаємо, як варити, чи приготовляти харчі. Наша праця є лише обробкою якогось матеріялу, бо нам конечно треба матеріялу, щоб з нього щось утворити. Мусимо мати далі якусь модель, щоб на неї орієнтуватись, знаряддя, які конечні до праці, а під кінець, ми мусимо мати знання, як зробити те, що бажаємо зробити. Для Господа того всього не треба: не треба матеріялу, бо, сотворюючи якусь річ, Він створює й її матеріял. Не треба моделі, бо в своїй природі бачить всі способи, якими сотворіння можуть віддзеркалювати Його безмежні досконалості. Не треба знаряддя, бо Його всемогутність є знаряддям, яке все може зробити. Так-то виконується праця Божого сотворювання, що його ми навіть наслідувати не можемо. Ми також можемо дещо спродукувати, коли маємо всі вичислені речі; а коли ми маємо артистичний хист, то можемо навіть гарні речі зробити, а тоді перед іншими вихвалятись, кажучи: "Я це зробив!"
Розважмо:
Коли ми бажаємо похвалитися якимось ділом, то мусимо признати, що воно є радше Божим, ніж нашим, бо ми не є творцями, лише працівниками. Для всього нам треба матеріалу: дерева, каміння чи що іншого, а він є Божим, бо Господь його з нічого сотворив. Нам треба моделі, щоб її в нашій праці наслідувати чи то будуть дерева, трави, звірята чи люди. В нашому наслідуванні різних сотворених моделей ми вживаємо знаряддя, як і практику чи знання інших людей. Того всього Господеві не треба, навіть знаряддя, бо єдиним Божим знаряддям є Його всемогутність, яка може вчинити все, що Господь захоче: "Бог наш на небі; усе, що захотів, сотворив Він". /Пс. 115, 3/ Або як про це говорить Спаситель: "У людей це неможливо, - але не в Бога; у Бога бо все можливе" /Мк. 10, 27/.
Молитва:
Господи Боже мій, допоможи мені все подивляти пречудне діло Твоєї всемогутности - цілу вселенну, яку Ти з нічого привів до існування. Те все Ти сотворив для мене, щоб при помочі усіх сотворінь я міг пізнавати Тебе, Твою безмежну силу, красу й доброту. Все, що тільки існує, все, що живе, проголошує Твою славу, воднораз же заохочує й мене, щоб також прославляти всемогутнього й доброго Творця вселенної й кожної найменшої речі. Псалом заохочує нас хвалити Господа: "Хваліте Господа з неба... Хваліте Його, всі ангели Його... Хваліте Його, ви, сонце й місяцю, хваліте Його, всі ясні зорі! Хваліте Його, ви, небеса небес, - і води, що над небесами... Бо Він повелів, і сотворились... Хваліте Господа з землі, кити і всі морські. безодні! Вогонь і град, сніг і туман, і буйний вітер, який виконує Його слово. Царі землі й усі народи, князі й усі земні судді. Хлопці, а й дівчата, старі разом з юнацтвом. Нехай ім'я Господнє хвалять, - високе бо ім'я Його єдине..." /Пс. 148, 1-13/. Допоможи й мені, Господи, долучитись до голосу всього сотворіння Твого, щоб прославляти Тебе й тим способом дякувати за всі ласки, які на нас усіх зсилаєш. Хвалити Тебе нам треба, бо хвала - це єдина річ, яку Тобі можемо віддавати. Нічим іншим віддячити Тобі не можемо, бо все, що маємо, все Твоє, бо Ти все з нічого сотворив. Пречиста Діво, допоможи нам хвалити Твого Божого Сина й Господа. Ти всім своїм безгрішним життям прославила Його, сповняла якнайточніше Його Божу волю, згідно з Твоєю відповіддю Архангелові Гавриїлові: "Ось я, раба Господня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову!" /Лк. 1, 38/. Таке повне віддання на Божу волю Ти, Пречиста, виповнила аж до остатку, коли бачила Твого Божого Сина, серед страшних страждань умираючого на хресті. Допоможи й мені також додержувати мою обітницю бути Йому послушним у всьому. Амінь.