Любі друзі, розважаючи випадковість світу, тобто його неконечність, а з ним і всіх сотворінь у ньому, треба з конечністю прийняти, що всесвіт і всі речі в ньому сотворив із нічого єдиний, конечний і безперечно досконалий Господь Бог - Творець. Ми не маємо можливості вибору, можемо лише заперечити, що всесвіт і ми в ньому існуємо, або прийняти факт сотворення світу, бо лише тим способом всесвіт почав існувати. Застановімось над будь-яким сотворінням, що живе, та спитаймо себе, як воно прийшло до існування? Візьмімо будь-яку рослину чи дерево й спитаймо, звідкіля вони постали? Відповіддю буде; постали з насіння чи рослини, чи дерева, що перед тим існували, із того насіння вони почались і виросли. Та й коли ми так будемо питати, звідкіля постали ці дерева чи рослини, яких насіння дали життя іншим, тоді остаточно дійдемо до одного дерева чи рослини, яка вже не має попередника, з чийого насіння воно постало; тепер мусимо визнати за причину його існування Творця, що те дерево чи рослину сотворив із нічого, інакше неможливо було б пояснити його існування. Так само можемо доходити до існування кожної речі, сотворіння чи навіть людини. Так від існуючих речей, звірят, птиць, риб чи трав, які є неконечними, остаточно мусимо дійти до того самого заключення, що їх усіх сотворив єдиний, конечний, безмежно досконалий Бог-Творець. З причини таїнства, неможливості зрозуміти правду, бо її прикладу не маємо, мусимо заключити, що єдиною відповіддю на питання, звідкіля всі речі у вселенній постали, є: їх створила єдина конечна, безконечно досконала Істота - Господь Бог - Творець вселенної! Цю правду зустрічаємо в першій книзі Святого Письма, в Книзі Буття: "На початку сотворив Бог небо й землю" /Бут. 1,1/. І тому Господь Бог може згідно з правдою сказати: "Я - Альфа і Омега, початок і кінець - говорить Господь Бог, хто єсть і хто був, і хто приходить, Вседержитель" /Од. 1. 8/.
Це велика правда, що Господь Творець є Альфою і Омегою, початком і кінцем усього, що живе й що існує, бо все зачалось від Нього Його сотворенням із нічого, все, що існує, Господь призначив до себе, зробивши себе метою всього. Словом: "Хай буде" Господь покликав усе з нічого, тобто зі світу можливостей у світ дійсний, реальний. Творець воднораз є й кінцем - метою всього, бо Він усе призначив до себе як остаточної мети, й тому лише в Ньому усе, що існує, може знайти своє сповнення - свій остаточний спокій.
Новонароджене дитя є, можна б сказати, образом і подобою своїх батьків, прикмети тіла й духа яких успадкувало. Таїнство початку життя відкривається перед очима батьків, які дивляться на їхнє новонароджене дитя. Та вони, хоч його привели на світ, не розуміють, як воно прийшло до життя й до існування, хто йому те життя дав? Не розуміють, звідкіля в нього є сила рости, розвиватись, асимілювати харчі й плини в своє тіло. Вони дивуються, як це мале дитя може жити в своєму малому, обмеженому світі, як може набувати знання й розуміння всього, що його оточує. Так воно є, що це мале дитя, людська істота, своїм існуванням змінює світ, що кругом нього. Навіть чужі люди, які проходять побіч тої маленької істоти, відчувають тепло любови, що промениться від дитяти й викликає незнане почуття любови в їхніх серцях.
Батьки дитини є завжди готові до найбільших жертв, щоб лише хоронити й боронити те маленьке життя їхньої дитини, зробити її існування безпечним і приємним, наскільки це їм можливо. Й спитаймо тепер, хто є той, хто в серцях батьків заклав інстинкт захорони їхньої дитини? Та й не лише в серця людей, але також інстинкт охорони є у всіх живих сотворінь, тобто в усіх птиць, риб, звірят. Той сам Творець заклав у них той інстинкт охорони їхніх малят, бо без нього вони не вижили б, полишені самим собі. А так, постійна дбайливість батьків про добро своїх малят не лише захоронює їх від небезпек, але й годує, так що вони не лише живуть, але й розвиваються й пристосовуються до самостійного життя під наглядом батьків. В той спосіб Господь подбав не лише про помноження живих сотворінь, але також про їхнє індивідуальне життя. Виходить із того, що в тому сотвореному світі немає нічого припадкового, непланованого, але все є належно наперед упланованим для кожного сотворіння від його початку, аж до його остаточного кінця. Так-то Господь є справді Альфа й Омеґа, початок і кінець усього, що існує, та всього, що лиш у цьому світі живе.
Розважмо:
Ми тратимо ці всі вищеназвані речі, перемінюючи таїнство створення й розмножування, говорячи лише про гордощі батьків на вид їхнього потомка. Вони в дійсности не є гордими, бо вони остаточно нічого надзвичайного не зробили, лише слідували за покликом природи, який силував їх зійтися разом, щоб дати життя їхньому потомству, співпрацюючи з Божою життєдайною силою, джерелом усякого життя. Батьки, без огляду хто вони, люди чи звірята, не є гордими, але покірними віч-на-віч з містерією-таїнством сотворення при помочі Божої життєдайної сили, яка довершується через них. Батьки розуміють, що самі зі себе вони не могли б спродукувати того чуда, коли вони навіть не свідомі того, як дитя зачинається й розвивається в лоні матері: головно, коли справа йде про звірят, птахів чи риб. Люди, однак, розумні сотворіння, які розуміють, що це всемогутня сила Творця, який на самому початку покликав до життя всі роди звірят, а опісля, при помочі першої пари, наповняє світ їхніми нащадками. Бог втілив у тіла перших прародичів ту життєдайну силу словами: "Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі" /Бут. 1,28/. Так-то Божа життєдайна сила творила сотнями літ, творить тепер і творитиме так довго, як того Господь Творець захоче.
Молитва:
Господи мій Боже, я вірю сильно, що Ти єдиний правдивий Господь Творець. Я без жодного сумніву приймаю Твої слова: "Я - Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі. Нехай не буде в тебе інших богів крім мене" /Вих. 20, 2-3/. Ця Твоя, Господи, життєдайна сила покликала мене до життя й співпрацює з усією моєю діяльністю, без неї я не міг би ні кроку зробити, ні слова сказати, ні одного віддиху повзяти. Вона одного дня покличе мене також до себе та скаже покинути те все земне, щоб злучитися з Тобою в Твоєму Небесному Царстві. Допоможи мені, Господи, щоб я любив Тебе з цілого серця, як Ти собі того бажаєш: "Люби Господа, Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша Заповідь" /Мт. 22, 37-38; Мк. 12, ЗО; Лк. 10, 27; Втор. 6, 5/. Я знаю, що мені треба так Тебе любити, щоб якось принаймні відплатити Тобі за всі Твої ласки й за Твою Божу любов до мене, але Ти, Господи, знаєш, який я немічний, що навіть не спроможний Тобі відплатити за всі Твої добродійства, тож дай мені силу й спромогу бути Тобі вірним, тобто заховувати Твої Божі Заповіді аж до кінця мого життя! Мати Пречиста, яка цілим Твоїм серцем любила Твого Божого Сина, не тільки любов'ю матері до свого Сина, але також любов'ю раби, як про це Ти сказала до Архангела Гавриіла: "Ось я раба Господня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову!" /Лк. 1, 38/ Дай мені ласку зрозуміти, що я лише грішник і ніщо супроти Божого безмежного Маєстату, й відповідно до того знання жити аж до смерти. Амінь.