Любі друзі, покора батьків перед лицем Божого дару у виді їхньої дитини може усвідомлювати кожну людину, яка зустрічає надзвичайний факт сотворення. Людина не здає собі справи, що вона, поглинена безмежною силою всемогутности Божої, воднораз же підтримує сповидне довір'я в свою власну самовистачальність. Ми, християни віруючі, знаємо, якими немічними й невистачальними ми є та як дуже ми залежимо від Господа Бога, нашого Творця. Ми знаємо, що Господь своєю життєдайною силою наче перевів нас із нічевости - світу можливостей - в дійсний, реальний світ. Тою самою життєдайною силою Він удержує нас в існуванні й у житті, як довго ми живемо, а після розлуки душі й тіла Господь підтримує саму нашу душу аж до того часу, коли прийде час, в якому Він знову злучить її з нашим тілом, у час Страшного Суду. За час нашого туземного життя Господь постійно співпрацює з нашою діяльністю так, що навіть на одну хвилину ми не залишаємося самі, але повсякчас ми є залежними, веденими й підтримуваними Божим Духом, Його всемогутністю. Відносно нашого тіла, подібно як і нашої духової душі, ми самі не могли б нічого чинити, як про те згадує Спаситель словами: "У мені перебувайте - а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви - гілки, Хто перебуває в мені, а я в ньому, — той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете. Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, - і вони згоряють!" /Ів. 15, 4-6/. Людина мусить відвернути свої очі від Таїнства Сотворення, де вона бачить дію всемогутности Божої, перш ніж зможе набути схильність до безжалісної амбіції, гіпокризи та самохвальної самонадійности. Своїм ділом Сотворення, показом своєї величної сили Господь Бог унеможливив засліпленій людині оставатися в тому засліпленні, помимо дії Божої всемогутности в ній і довкола неї. Все, що тільки живе й існує в цьому всесвіті, голосить і виявляє славу Бога Творця: "Небеса оповідають славу Божу, і діло рук Його проголошує твердь небесна. День дневі передає слово, ніч ночі об'являє вістку. То не слова, не мова, яких би голосу не було чути: по всій землі залунав їх звук, на край світу - їхні слова..." /Пс. 19, 2-5/. "Словом Господнім створене небо, і подихом уст Його - Його оздоба. Він, немов у бурдюк, збирає морські води, до зборищ кладе водяні безодні. Нехай шанує Господа вся земля; нехай Його бояться всі, що живуть на світі! Бо Він сказав, і сталось; Він повелів, і постало" /Пс. 33, 6-9/.
Оглядаючи й розважаючи Боже діло в оцьому сотвореному всесвіті, людина не може нічого іншого чинити, як тільки подивляти всемогутнього Творця, пізнавати й відчувати свою власну мізерність, свою неміч та повну залежність від всемогутнього Божого Духа. Все-таки в житті людини є такі моменти, в яких вона старається забути про Творця й намагається підсилити своє "я", уважаючи, що вона є також чимось у тому Грандіозному всесвіті. Вона бажає бути важливою й вартісною, але, стараючись показати себе, вона переступає границі, забуваючи, що вона є важливою особою навіть в очах самого Бога Творця. Псалмоспівець, розважаючи пречудну вселенну, звертається до Бога Творця такими словами: "Господи Боже наш, яке предивне Твоє ім'я по всій землі! Ти возніс славу свою вище неба. З уст дітей і немовлят учинив єси хвалу супроти Твоїх супостатів, щоб угамувати ворога й бунтаря. Коли на небеса спогляну, твір Твоїх пальців, на місяць та на зорі, що сотворив єси, то що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш. Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його. Поставив його володарем над творами рук Твоїх, усе підбив йому під ноги: вівцю й усю скотину, та ще й дикого звіря, птицю небесну й рибу в морі, і все, що морськими стежками ходить. Господи Боже наш, яке предивне ім'я Твоє по всій землі" /Пс. 8. 2-10/.
Розважмо:
Розважаючи оцей, такий могутній та величний всесвіт, вислід всемогутньої Божої волі, воднораз же Його батьківську опіку над людиною, нам треба разом із псалмоспівцем закликати: "Господи, що таке людина, що Ти піклуєшся про неї, син чоловічий, - що думаєш про нього?" /Пс. 144, 3/. Ти, Господи, міг був створити мільйони й мільйони кращих сотворінь над неї? Можливо, що відповіддю на це, чому Ти, Господи, створив людину, таку вперту, непослушну, немічну й лиху, є те, що вона своєю злою волею є постійним викликом для Твоєї терпеливости, милосердя й безмежної любови. Ти вдержуєш її в існуванні й житті, сподіваючись, що вона в кінці пізнає свій нерозум, навернеться й прийде до Тебе, як той блудний син у притчі, розкаявшись і жаліючи за свій нерозум. Сподіваєшся, Господи, що Твоя любов до грішника й постійна батьківська опіка все-таки переконає його впертість і він буде вдячним за Твою терпеливість і любов, добровільно поверне до Тебе й служитиме Тобі та любитиме за всі ласки, якими Ти осипав його. Ти остерігаєш людину всякими снагами й прикметами, які постійно пригадують їй Твою доброту й постійну опіку. Все те має на меті спонукати людину до повороту до Батьківського дому. І Богові Отцеві такий грішник є милішим, як дев'яносто дев'ять, які не згрішили; що ясно виходить із притчі Спасителя: "Що ви гадаєте? Коли хтось має сто овець, і одна з них заблудить, - чи він не кине дев'ятдесят дев'ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала? І коли пощастить знайти її знову, істинно кажу вам, що радіє нею більше ніж дев'ятдесят дев'ятьма, що не заблукали. Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих" /Мт. 18, 12-14/.
Молитва:
Господи, Отче Небесний, я звертаю Тобі все, що маю, бо я свідомий того, що Ти все мені дав, і бажаєш, щоб я те все Тобі віддав, і тим способом засвідчив, що будучи свідомим Твоєї доброти й любови, я хотів би якимось способом віддячитись Тобі. Очевидно, я не можу нічого Тобі дати, бо все, що маю, навіть моя особа й моє життя - це дар Твоєї любови до мене, грішника. Ті всі Твої дари для мене, грішника, Ти ввесь час захоронював, щоб я часом їх десь не втратив. Тепер бажаю Тобі те все віддати як мою добровільну жертву в заміну за Твою доброту й опіку надо мною. Прийми їх від мене, очисти їх Твоєю Божою ласкою і захорони в себе, щоб я часом їх не втратив. Мені ж дозволь увійти до Твого Царства Небесного. Пречиста Мати, що привела на світ Твого Єдинородного Сина й віддала Його на страждання й смерть хресну, бо такою була воля Отця Небесного, допоможи мені, грішному, каятися з моїх гріхів, відвернутись від них і старатись повернути до Твого Сина, а мого Господа, щоб служити Йому вірно аж до моєї смерти. Амінь.