Любі друзі, нам важко осмислити собі маєстат і красу ангелів, ані не можемо зобразити їх собі на підставі слів чи описів Святого Письма, бо вони в ньому представлені в тілі, що його прибрали, щоб бути видними людям, до яких були послані. Їх посилав Господь, щоб людей хоронили чи об'являли їм волю Бога Творця. Та ті представлення ангелів як людей у людських подобах не є правдивими. Тіла, що вони в них появлялися нам, на себе взяли з конечности заради нас, бо інакше ми не могли б їх бачити ані чути. Вони так появлялись заради нас, людей, які одержують інформації про зовнішній світ при помочі наших органів чуття. Отже, ще раз повторюю, ангели такими не є! Вони є невидимими духами й наче брали на себе людське тіло, щоб нам полегшити спілкування з ними, щось на подобу матері, яка до певної міри наслідує спосіб говорення немовляти, щоб воно її зрозуміло. Й так само, як дитячий спосіб не є мовою матері, так само появи ангелів людям в людському тілі не є згідними з дійсністю. Бо вони - невидимі духи, але являються нам у такій формі, щоб ми могли їх бачити й із ними спілкуватись.
Ангели, не сотворені на те, щоб оживляти тіло, щось на подобу наших душ, метою яких є оживляти наші тіла, й наші душі, хоч самі й невидимі, існують у наших тілах і їх оживляють. Тіла, назвім їх сповидні, в яких ангели появляються людям, є, як уже згадано, сповидними - тобто не правдивими, але прийнятими, щоб ми могли їх бачити. Бо ми, змислові люди, можемо бачити, відчувати, доторкатись чогось тілесного, тобто чогось, що підпадає під наші змисли, зору, слуху тощо: те все можемо розуміти легше, тому що підходить під наш спосіб пізнавання. Тому й не дивно, що ангели, приймали сповидні тіла, які підпадають під наші відчуття, щоб передати нам прикази чи слова Творця, й тим способом спілкуються із нами, подібно як це робили з іншими людьми, до яких були Господом послані. Маючи лише сповидні тіла, які наче на себе вдягнули, вони не можуть виконувати всіх речей, що їх ми виконуємо, маючи правдиві тіла. Тобто вони не можуть їсти, не можуть мати зносин статевих, народжувати дітей. Вони також не мучаться, як ми, тілесні люди, та й тому не потребують сну чи відпочинку, щоб відсвіжитись і покріпити своє тіло. Для нас утрата нашого змислового тіла була б важкою трагедією, бо наступила б наша смерть, оскільки наше тіло є інтегральною, нерозлучною частиною нашої істоти, до якої належать наше матеріяльне тіло й наша духова душа. Без нашого тіла ми не були б ні жінками ні мужчинами, але лише безтілесними душами, були б не комплектними істотами, лише половиною істот. Бо до повноти істоти людської належить, крім душі, також і її тіло.
То правда, що нам важко не жаліти ангелів, які не мають тіла, як ми люди, однак нам треба зрозуміти, що брак тіла в ангелів їх не понижує, але навпаки, якби вони мали тіло, що є неможливим, то воно б їх понижувало. Застановімось так над ангелами з правдивими тілами та з тими всіма потребами й боязню, що їх ми, тілесні люди, зазнаємо в нашому туземному житті. Їм, у першу чергу конечним було б мати свою землю, де могли б жити, державу, міста, доми й родини, до яких би належали й серед яких би жили. Потребували б одежі, харчів, засобів комунікації й усіх інших речей, що є конечними нам, щоб жити. Засоби комунікації були б потрібними, щоб порушуватися з місця на місце, подібно як цього треба нам. До неба, їхнього місця призначення, вони не могли б дістатися, тому що до нього, подібно як і нам, немає жодних засобів сполучення. До нього можна було б дістатися, подібно як і нам, при помочі смерти, тобто розлуки душі й тіла. Знання таких ангелів із правдивим тілом було б, як і наше, не в усьому правдивим, тому що залежало б від сприйняття зовнішнього світу при помочі відчуттів, які не завжди точно передають правдиве пізнання-охоплення зовнішнього світу. Поза тим приходила б конечність харчування, відпочинку, охорони від прерізних хвороб та випадків, які є небезпекою, а то й знищенням нашого тіла. З повищого виходить ясно, що людське тіло для ангела не було б якимось добром, але радше злом, невигідним, важким тягарем.
Розважмо:
Замість тіла з його всякими невигодами та недостатками, ангели Божі - безтілесні сили, мають повністю духову природу. В їхній незалежності й силі їм не треба тіла, бо без нього вони можуть довершити більше, ніж будь-який найсильніший чоловік чи будь-яка інша матеріяльна сила. Вони повністю вільні від будь-яких перешкод тіла, перевищують наші інтелектуальні снаги й нашу силу любови. Їхнє знання без порівняння вище від нашого, бо вони дістають його не від зовнішнього світу при помочі відчуттів, але від досконалого й непомильного джерела всякого знання - від Господа Бога. Їм неможливо помилятися в тому знанні, бо немає ніякої помилки в джерелі того знання, від якого вони одержують усю інформацію, - від Господа Бога. Немає жодних обмежень в об'ємі їхнього знання, бо воно в Бозі є безмежним. А тому що вони повністю вільні від усякого лінивства, від втоми чи розсіянь, які роблять наше знання таким скупим, вони мають змогу знайти все, що тільки захочуть, тому що Господь Бог не обмежує їхнього знання, хіба що його може обмежити їхній власний скінченний та обмежений інтелект. Він бо сотворений, подібно як і наш людський, а отже все-таки є замалим, щоб зрозуміти й обняти правди й Таїнства, які доступні єдино Божому безмежному й досконалому інтелектові. Вільні від розчарувань і недотягнень, у наших усіх намаганнях щодо злуки, з причини нашої слабкої віри, яка оберігає нашу любов від усякого безсилля, що є найбільш гірким овочем наших любовних намагань. Так що й під тим оглядом ми набагато нижчі від безплотних ангелів, яким вистачає лише звернутися до Творця, й у тому зверненні їм ніщо не перешкоджає. Він бо все готовий відповідати їм на їхнє любовне звернення.
Молитва:
Мій Божий Сотворителю! То правда, що, порівнявши себе з тими взнеслими небесними духами, я виглядаю справді малим та нещасним. Обтяжений моїм слабким тілом, а особливо звихнений первородним гріхом, мушу сказати, що я є мізерним образом людини. Ти ж, Господи однак, мусиш бачити щось добре в мені, коли так мене любиш і на всякі лади бажаєш моєго добра, хоч би тим, що Ти не пожалів Свого Єдинородного Сина, щоб мене спасти, як про те говорить Твій Син: "Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним - світ спасти. Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, - той уже засуджений, бо не увірував в ім'я Єдинородного Сина Божого" /Ів. З,16-18/. Тож допоможи мені, Господи, своєю ласкою, щоб я найперше жив праведним життям, заховував усі Твої Божі Заповіді й тим способом виявився гідним Твого Царства Небесного. Діво Пречиста, що завжди силою своєї матірної любови обнимала свого Єдинородного Сина та й, люблячи Його, любила воднораз і Бога Отця Творця вселенної, тому що Спаситель заявляє, що Він і Отець - одно: "А Филип каже Йому: "Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас. "Скільки часу я з вами, - каже Ісус до нього, - а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що я в Отці, і Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, - Він творить діла. Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені..." /Ів. 14, 8-11/. Випроси мені ласку в Твого Сина, щоб я також любив Його, так як Він того бажає, кажучи: "Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша Заповідь" /Мт. 22, 37-38/. А Ти можеш мені в тому допомогти молитвою до Твого Божого Сина. Амінь.