Любі друзі, ангели Божі, помимо їхнього могутнього розуму-інтелекту, помимо їхнього великого знання й легкого доступу до джерела всякого знання - до Господа Бога, все-таки не є всезнаючими істотами. Їхнє знання, помимо своєї досконалости, є все ще обмеженим. Вони, подібно як і ми, люди, мусять покірно схиляти голови в численних справах віри святої, тож навіть і для них існують численні Таїнства віри. Про те свідчить наш Спаситель, Ісус Христос, словами: "Все передане мені моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити" /Мт. 11,27/. Або при іншій нагоді Спаситель об'являє іншу правду, яка залишається тайною для ангелів: "А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, - лише один Отець" /Мт. 24, 36/.
У справах віри кожна правда Божа є тайною, що її ніхто об'явити не може, за винятком Господа Бога; хіба, що Він сам бажає об'явити своїм сотворінням. Так, наприклад, Спаситель називає свого Апостола св. Петра блаженним, бо Небесний Отець об'явив йому одну зі своїх Тайн: про Синівство Боже Христа Господа: "У відповідь Ісус сказав до нього: "Щасливий ти, Симоне, Сину Йони, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій Небесний" /Мт. 16,17/. Ця правда віри, була відповіддю св. Петра, на запит Спасителя: "Хто я?" /Мт. 16, 15/. Відповідь св. Петра на питання Спасителя була його визнанням віри: "Ти - Христос, Бога живого Син" /Мт. 16,16/. При іншій нагоді дякує Отцеві Небесному за те, що Він об'явив свої взнеслі правди невченим Апостолам: "Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам. Так, Отче: бо так Тобі було до вподоби" /Мт. 11, 25-26; Лк. 10, 21/.
Так-то ті правди про життя в Бозі, повні найвищих Таїнств, можливо були об'явлені Господом тим, які, живучи на землі, цінили й заховували Заповіді Божі, тим способом сповняючи святу Божу волю. Це участкування в Божому житті, що є життям інтелекту й Божої волі є привілеєм для тих, які тут, на землі, навчилися підкорятись Богові, сповняючи Його святу волю, помимо всіх труднощів і нещасть, що їх мусіли в своєму житті переносити, тому що такий послух і вірне виконання Заповідей Божих - це служба Богові, що заслуговує на нагороду. Господь Бог - Небесний Отець, вимагає такого досконалого послуху його Законові, як про те навчає Спаситель у своїй Господній молитві "Отче наш", кажучи: "Хай прийде Твоє Царство, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі" /Мт. 6, 10/. Відмовляючи Господню молитву "Отче наш", ми запевняємо Господа, що нашим бажанням є творити й сповняти Божу волю так вірно й досконало, як це роблять ангели й святі угодники Божі в небі.
Розважмо:
Коли ми так розважаємо ті слова Господньої молитви: "...нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі" /Мт. 6, 10/ і спитаємо себе, як сповняємо цю волю в нашому житті, тоді зі встидом мусимо признати, що ми її не сповняємо, бо скільки то разів у нашому житті ми переступаємо Заповіді Божі. Дуже часто ми свідомо й добровільно нехтуємо Божою волею, ставлячи нашу волю й наші бажання чи наші розкоші вище від волі всемогутнього Господа Бога. Помимо того, що ми знаємо й свідомі того, що ми порох і ніщо в порівнянні з всемогутньою Божою Істотою, без огляду, що ми добре знаємо, що Господь бажає лише нашого добра й нашого щастя, ми все-таки не підкоряємось Божій волі, уважаючи, що ми маємо щось кращого робити. Ми бажаємо бути повністю вільними й звільнитись від наставлень нашого Творця. Щось на подобу "блудного сина", ми також не бажаємо зоставатись під оком Небесного Отця, залишаємо Його опіку словами: "Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає" /Лк. 15, 12/. Подібно й ми звертаємось до нашого Творця словами: Господи, не кажи мені, що мені робити з моєю душею. Ти дав мені її, щоб я нею опікувався, тож дозволь мені робити з нею, що я собі бажаю. Не давай мені своїх Заповідей, щоб її зберігати, бо я знайду собі кращу й легшу дорогу, як з нею поступити.
Молитва:
Так, Господи, я пригадую собі, скільки то разів я думав собі в моєму серці, особливо в часі, коли спокуси представляли мені різні розкоші, а ангел мій хоронитель звертав мені увагу, що вони є Тобою заборонені. Та що я, призволяючи на них, виставляв себе на втрату моєї безсмертної душі, призначуючи її на кару вічного пекельного вогню. Ще й тепер пригадую собі, коли спокуса тягнула мене, щоб на неї призволити, наче той диявол у раї, розмовляючи з Євою, запевняв її: "Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його (овочу забороненого дерева), то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло" /Бут. З, 4-5/; я думав, що можу розкошувати спокусою і не тратити Твоєї Божої ласки й любови. В таких випадках я напевно не заховав Твоїх Заповідей, бо я бажав зазнати розкоші, що її обіцяла мені диявольська спокуса. Думаючи тепер про те, мені дуже прикро, що я Тебе, Господи, так тяжко образив! Прости мені ті гріхи й не дозволь, щоб я ними знову в майбутньому Тебе ображав! Діво Пречиста, Мати Слова, випроси мені в Нього ласку завжди сповняти волю Небесного Отця, та не тільки мені самому, але й нашим українським родинам. Зглянься, Пречиста, над нашим народом, який через десятки літ оставався під владою безбожного комунізму. Він терпів не тільки з причини браку волі, але також тому, що не можна було йому вірити й молитися до Господа Бога. Так-то він до певної міри здичів і не відчував Божої опіки й відчужився від Нього. Вимоли йому, Пречиста, повне пізнання Божих правд, а передусім ласку любови до Твого Божого Сина, щоб, нею скріплений, він одержав прощення своїх гріхів та їх на майбутнє уникав. Амінь.