Любі друзі, ангели Божі - це такі ж сотворіння, як і ми, отже, подібно як і ми, вони не можуть осягнути повного вдоволення, виключаючи своє власне особисте щастя - злуку з Богом Творцем, і роблячи себе самих нещасними й жалюгідними. Вони, подібно як і ми, самі мусять сягнути поза себе, щоб охопити красу й доброту, яка завжди залишиться домаганням їхньої волі за щастям і радощами. Єдиний Господь Бог є повністю вистачаючим для себе самого, бо Він єдиний є безмежним добром - самим добром, і тому не потребує й не може шукати щастя поза собою. В Ньому немає кінця ані мети, щоб до них стреміти, але, будучи безграничною добротою сам у собі, може лише участкувати в своїй безмежній красі й доброті. Що Господь і робить, даючи участь у своєму Божому безмежному щасті своїм найвищим сотворінням - ангелам і людям. Тому ми й кажемо, що Господь Бог створив ангелів і людей, щоб вони участкували в Його Божому житті, яким сам живе, і Його безмежному щасті, яким Він від віків втішається.
Так-то Господь Бог є місцем любови ангелів, як також і нашої. Тому, сотворюючи вселенну, Господь Бог призначив усе до найвищої й найпіднесенішої мети - до себе самого. Бо, будучи найвищою й найдосконалішою Істотою, не міг мати іншої, досконалішої мети, як Себе самого. Він є найвищим добром і самим добром, воднораз же найдосконалішою красою - самою красою. Отже, з конечности мусив призначити все твориво до себе самого як до найдосконалішої мети. Тому ніхто ані ніщо не зможе осягнути досконалости або знайти спочинку, аж доки не осягне призначення й мети всього сотвореного - Господа Бога Творця. Чи як Господь Бог сам визначає себе - тим спочинком всього, що існує, доки не дійде до того остаточного супочинку, до свого Творця, який воднораз є й метою всього сотвореного. А щоб увійти в той спочинок Божий, конечною є віра, про яку згадується в Листі до Євреїв: "Кому ж Він клявся, що не ввійдуть у Його відпочинок, якщо не тим, що були неслухняні? І бачимо, що не могли ввійти через невірство" /Євр. З, 18-19; 4, 1; З/. Ця віра, яка є умовою входу в Божий спочинок, - це послух Божому Законові, як Боже Слово, Ісус Христос, заявляє на іншому місці: "Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей" /Мт. 19,17/. Бо "Той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене любить... "Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме, і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло" /Ів. 14,21; 23/.
Як жиди після їхнього звільнення з єгипетської неволі були виключені від входу в обіцяну землю і з причини непослуху Божій святій волі каралися протягом 40 літ, аж доки всі ті з них, що згрішили не вимерли на пустині: "Коли почуєте сьогодні Його голос, не твердійте серцями вашими, як то було на місці бунту". Хто були ті, що, почувши, збунтувалися? Хіба не всі ті, що вийшли з Єгипту під проводом Мойсея? На кого Він гнівався сорок років? Хіба не на тих, що згрішили, які лягли кістьми в пустині? Кому ж Він клявся, що не ввійдуть у Його відпочинок, якщо не тим, що були неслухняні? І бачимо, що не могли ввійти через невірство" /Євр. 3,15-19/. Так само й ми, подібно як і ангели, мусимо проходити нашу дорогу до Господа Бога й до нашого постійного відпочинку або навіки оставатися ізгоями-вигнанцями, постійними мандрівниками у пустому й холодному світі, наче в'язничій келії. То правда, що ангели вже осягнули їхню небесну домівку, успішно відбувши пробу, на яку поставив їх Господь, щоб пізнати, чи вони є гідними Його нагороди, тобто участкування в Його Божому житті й безмежному щасті. Його супочинок осягнули також усі святі, які повмирали в стані освячуючої Божої ласки й заплатили Божій справедливості за свої гріхи, яких допустилися протягом свого життя на землі, перебуванням у чистилищі, місці дочасних терпінь. Ми ж, що ще живемо й прямуємо до Господа, до Його остаточного супочинку, мусимо безустанно працювати, підкоряючись Божим святим Заповідям. Так, на землі немає для нас місця відпочинку й тому немає вічного щастя. Про що запевняє нас св. Августин, кажучи: "Ти сотворив мене для Себе самого, й неспокійним є моє серце, аж доки не спочине в Тобі, о Боже!" Спитаєте: Чому? Бо всі ми спраглі любови. А єдиним полум'ям любови для всіх розумних Божих сотворінь є Боже полум'я, що дає тепло й щастя всім, які зможуть його осягнути!
Розважмо:
Якщо справи так маються, то нам не залишається нічого іншого, як постійно прямувати до того Божого полум'я, до Господа Бога, аж доки Його не осягнемо. Інакше ми можемо пропасти й повіки горіти в пекельному вогні. Бо всі ті, які є непослушними Божій святій волі, будуть виключені від Його супочинку й від Його любови. До них усіх скаже Христос Господь - Суддя на Страшному Суді: "Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і ви не навідались до мене" /Мт. 25, 41-43/. На їхнє запитання, коли вони відмовили Йому в тих послугах, відповіддю Судді буде: "Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших, - мені також ви того не зробили. І підуть ті на вічну кару, а праведники - на життя вічне" /Мт. 25. 45-46/. Воно означає, що всі ті прогрішилися проти Заповіді любови ближнього: "...Люби ближнього твого, як себе самого" /Мт. 19,19; Мк. 13, 31/. Ті ж, що зберегли цю Заповідь любови ближнього, зберегли також і першу найважливішу Заповідь любови Господа Бога, згідно зі словами Спасителя: "Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, - ви мені зробили" /Мт. 25, 40/.
Молитва:
Спасителю, мій Господи, Ти дав нам Заповідь любови, найперше Господа Бога, а опісля другу Заповідь любови ближнього. Тому що нашу любов до Творця можемо явно виявити, люблячи наших ближніх чи, як Спаситель їх називає, Його найменших братів, цю Заповідь любови ближнього дав нам Спаситель, як свою власну, словами: "Нову Заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я любив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати" /Ів. 13, 34-35/. Про цю любов ближнього Спаситель пригадує нам і на іншому місці словами: "А ось його Заповідь: Вірувати в ім'я Його Сина Ісуса Христа й любити один одного, як Він дав був нам Заповідь. Хто Його Заповіді зберігає, той і перебуває в Нім, а Він у ньому; і ми знаємо, що Він у нас перебуває" /І Ів. З, 23-24/. Мати Пречиста, вимоли мені в Твого Божого Сина ласку любови ближнього. Зберігаючи цю Заповідь, я не тільки сповнятиму вимогу Твого Сина, але й воднораз буду виявляти мою любов до Господа Бога Творця. Прошу Тебе, Пречиста, вимоли мені ласку любови до наших ближніх, у першу чергу, наших рідних, свояків, нашого терплячого народу, нашої Церкви й держави. Допоможи нам своїми молитвами до Твого Божого Сина, щоб захоронив наш народ і Церкву від зазіхань усіх ворогів наших, які знову хочуть їх поневолити. Твій Син, Пречиста, висячи на хресті, віддав усіх нас Твоїй материнській опіці, а передусім тих нещасних та терплячих, між якими найбільш нещасним є наш народ і наша Греко-Католицька Церква. Не відвернись від нас, Твоїх грішних і нещасних дітей, але послухай нас і вислухай. Амінь