Любі друзі, страшна сила ненависти має змогу змінити навіть найвищих духів - ангелів Божих. Вони були світлими духами, жили близько Божого Маєстату, і ненависть їх звела, й із них, духів світла й найближчих слуг Божих, зробила Божих найбільш запеклих ворогів. Вона Люцифера, ангела світла, що носив світло перед Господом Богом, зробила ангелом тьми, завзятим ворогом свого Божого Творця. Почавши від нього, що був одним із найвищих Божих ангелів, та з його поклонників, завдяки їхній гордості та ненависті до Творця, ненависть та впертість зробила їх противниками Господа й предметом Його Божої кари. Вони, вдивляючись в свою красу, забули, що ця краса їхня була лише ласкою Божою, а не їхньою власністю. Й ця їхня зарозуміла любов до себе самих осліпила їх так, що, замість любити Творця й бути вдячними Йому за Його дари, вони звернулись проти Нього й захотіли усунути Його й самі разом зі своїм провідником Люцифером засісти на Престолі. Ця ненависна самолюбна любов до себе самих, що виключала всіх ангелів поза ними, обернулась у ненависть проти тих добрих Божих духів, які поза величчю їхнього Творця бачили Його любов та Його доброту до всього сотвореного. Духи тьми зненавиділи своїх братів, добрих ангелів, тільки тому, що вони любили Творця за Його доброту й із тої причини були Йому вдячні за все добро й ласки, якими їх осипав. Злі ангели, духи тьми, навпаки, замкнені в своїй самолюбній любові, зненавиділи всіх і все поза собою.
Ця ненависть довела їх до ненависти до Господа Бога, їхнього Творця, до всього, що тільки доброго Він для них учинив, а від Творця їхня ненависть звернулась і до всіх людей, які також віддзеркалюють образ і подобу Божу, яку Він витиснув на їхніх душах. Зробивши їх образом і подобою своєю, своєю ласкою підніс їх до гідности прибраних дітей Божих, а затим призначив до тієї самої величі й щастя, які були давніше власністю збунтованих ангелів. Коли ми так розважимо над тою зміною, яка наступила в ангелах, побачимо й у нашому житті приклади такої самолюбної ненависти, яка замінює добрі в ненависні та злі діла наших ближніх у наших очах. Хоч би вони не знати що доброго чинили, ми завжди будемо добачувати в них щось злого. Не тому, щоб ми мали якусь причину для такого осуду, але тому, що ми ненавидимо їхні особи, а з ними ненавистю обнімаєм все, що тільки вони роблять. Подібно й ангели - духи тьми - зненавиділи й ненавидять Господа. їхнього Творця, який може робити тільки добро й не може нічого злого зробити. Тож і не дивно, чому Спаситель наш Христос у Святому Письмі в багатьох місцях напоминає нас увільнитися від тої страшної хвороби - ненависти, яка спроможна повністю знищити нас, як уже знищила найвищих духів Божих - ангелів і з них, духів світла і дітей Божих, зробила духів тьми - дияволів.
Святий Іван Богослов і Євангелист звертає нам увагу на страшну небезпеку ненависти, кажучи: "Хто каже, що він у світлі, а ненавидить брата свого, той у темряві й досі. Хто ж любить брата свого, той у світлі перебуває, і в ньому нема причини до падіння. Хто ж ненавидить брата свого, той у темряві, і в темряві він ходить, і куди йде, не знає, бо темрява у нього засліпила очі" /1 Ів. 2, 9-11/. Хто ненавидить брата свого, є вже грішником і ніколи не осягне свого призначення, тому що в ньому немає любови Бога. Тут також св. Іван Богослов запевняє нас, кажучи: "Коли хто каже: я люблю Бога і ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить. І таку ми Заповідь одержали від Нього: "Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого" /II Ів. 4, 20-21/. Як ми вже не раз згадували, для любови когось чи чогось конечним є пізнати предмет нашої любови. А тому що Господа Бога ніхто не бачив і бачити не може як довго живе, про що запевняє нас Іван Богослов, кажучи: "Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас пробував, і Його любов у нас досконала" /II Ів. 4,12/. Або на іншому місці: "Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - Той об'явив" /Ів. 1,18/. Чому ж воно так є? "Що ми пробуваємо в ньому, і Він у нас, ми пізнаємо з того, що Він дав нам від Духа Свого. І ми бачили і свідчимо, що Отець послав Сина - Спаса світу. Хто визнає, що Ісус - Син Божий, Бог у тому пробував, і він - у Бозі. Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той пробуває в Бозі, і Бог пробуває в ньому" /II Ів. 4, 13-16/.
Розважмо:
Цю велику і важливу правду Господь Бог об'являє нам у Святому Письмі, спонукаючи нас любити Господа Бога, люблячи нашого ближнього. Це є дуже важливим для нас, відчуттєвих людей, бо без особистого чуттєвого розуміння Господа Бога важкою річчю було б вознестися до любови Господа Бога, нашого невидимого Отця Небесного. Заради того Господь Бог витиснув у нашій душі свій образ і свою подобу. З тієї причини Спаситель наш Ісус Христос так гаряче запрошує нас до любови свого ближнього, кажучи: "Нову Заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так і ви любіте один одного! З того всі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати" /Ів. 13, 34/. А хто ж міг би краще показати свою любов до нас, грішних людей, як не Ісус Христос, віддаючи своє життя за спасіння наших безсмертних душ: "Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" /Ів. 15,13/. Такої любови до наших ближніх вимагає від нас Ісус Христос, щоб ми допомагали нашим ближнім, наскільки можемо, бо тим способом найкраще наслідуємо Ісуса Христа, послідуючи за Його слідами.
Молитва:
Господи мій Спасителю! Ти вимагаєш від мене, щоб я йшов за Тобою, тобто наслідував Тебе в моєму житті, якщо я бажаю стати гідним Тебе. Коли ж я того не зроблю, не буду гідним Тебе, згідно з Твоїми словами: "Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем. Хто не несе хреста свого і не йде слідом за мною — не може бути моїм учнем" /Лк. 14, 26-27/. З того виходить, що моїм завданням є віддатись повністю Тобі, забуваючи про свою найближчу родину, навіть не зважаючи на моє власне життя, й мені треба брати на себе всі мої хрести, тобто прикрості й страждання, й так послідувати за Тобою, Господи, інакше я не буду гідним Тебе. Очевидно, що я бажав би те все зробити, чого Ти від мене вимагаєш, але Ти знаєш, як я боюсь усяких зусиль, терпінь, тож допоможи мені, щоб я не тільки піднявся до моїх хрестів, але також увесь час ніс їх слідом за Тобою. Я свідомий того, що коли бажаю виявити Тобі мою любов, мені треба любити моїх ближніх, тож дай мені ласку це робити. Мати Пречиста, Ти прийняла нас, грішних, за своїх дітей, коли того вимагав від Тебе Твій Єдинородний Син, висячи на хресті. Допоможи мені також приймати всі противенства й терпіння заради любови до Твого Сина. Він бо віддав своє Боже Тіло на рани, допоможи ж мені, щоб я також дещо терпів заради Нього. Я свідомий того, що не люблю терпіти ані переносити наруги, але коли згадую, скільки різних терпінь Син Божий переніс заради мене, то мене встид бере, що я, грішний, не хочу йти слідами Твого Божого Сина, хоч Він мене до наслідування себе запрошує: "Прийдіть до мене, всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" /Мт. 11, 28-30/. Амінь.