Любі друзі, сотворюючи ангелів, Господь обдарував їх усім, що тільки їм належалося. Конкретно це означає, що від першої хвилини їхнього життя їхній розум мав повне природне ангельське знання. Їхня воля від самого початку обняла й прилягла до добра. Вони в хвилині свого сотворення мали все знання, яке належалось їхній ангельській природі, тому що їм не було потрібно, як нам, людям, пізнавати при помочі вражень, сприйнятих органами чуття зі зовнішнього світу, бо вони не мали відчуттів для того конечних. Зате все їхнє знання вони одержували безпосередньо від джерела правди й усякого знання - від Бога Творця при помочі влитих ідей-знання, бо черпати знання від зовнішнього світу вони не могли, не маючи жодного контакту з ним, з причини відсутности чуттів, які допомагають нам у пізнанні зовнішнього світу, а з ним і нашого знання. Ангели, напроти, при помочі влитих ідей в одній хвилині одержали повне й непомильне знання від джерела всякого знання й премудрости - від всемогутнього Творця. Господь мусив зарадити, вливаючи в їхні уми вже готове й непомильне знання, яким вони від того часу користуються. Отже, як ми вже згадали, їхнє знання походить прямо від Божого знання, яке при помочі влитих ідей прямо дає їм те знання, якого вони потребують. Тому що це знання ангелів походить від Божих непомильних ідей, влитих у їхні уми, воно є непомильним, так що вони знають те все, що їм треба знати, й то без жодних помилок чи сумнівів. Його вони набули чи дістали від Бога Творця без жодного труду, без праці. Все приготував для них Бог Творець, а вони можуть його вживати, будучи певними згідно з волею й метою Творця, коли Він від них того зажадає. Так-то Божі ангели від першої хвилини їхнього життя мали постійно в повному посіданні їхнє природне щастя, їм нічого не бракувало, не потрібно було зводити боротьбу проти нікого, щоб дістати те, чого їм бракувало; не потребували працювати, щоб щось набути, бо все повністю мали, навіть кроку не потребували зробити, щоб будь-що дістати, все мали повністю, що їм було потрібно, чи те, що належалось їм згідно з їх ангельською природою. Це була весна всесвіту, й від того часу не було вже більш такої весни у вселенній, як оця перша весна. Щодо їхньої ангельської природи вже не було нічого, що Господь міг би їм дати, всі природні добра і дари були спрямовані й злучені з їхніми природніми снагами, які обнімали й виповняли повністю їхнє щастя й природні радощі, так що вже не було місця для побільшення того природного щастя. Коли вже наші прародичі в раю були незрівнянно природно щасливими, то що ж можна було сказати про ангелів, які своєю природою перевищували людську природу й людські спромоги сприйняти природне щастя. Людина мусіла працювати, щоб набути потрібне знання, шукати матеріялу для своїх відчуттів і з того матеріялу висновувати їй конечне знання, а крім того, вона постійно мусіла працювати, щоб те, набуте своєю працею знання побільшити та вдосконалити, хоч треба сказати, що ця праця не була важкою чи обтяжливою. бо пізнання нових правд приносило їй задоволення й бажання далі працювати. Праця ця, як уже було згадано, не була важкою, але була радше розвагою, наче забавкою. Все-таки знання не було дане людям, як ангелам, уже готовим, вони мусили його, хоч і з невеликим трудом, власною працею здобувати. То правда, що знайшовши знання, людина мала задоволення, як кожен, хто шукає й знаходить те, що шукав. Все-таки її знання, в порівнянні зі знанням ангелів, не було досконалим, бо вони діставали його від Господа Бога, правди абсолютної - самої правди, людина ж такого запевнення непомильности не мала. Під тим оглядом ангели, напроти, не потребували тратити свого часу на здобуття знання, його вони відразу ж після сотворення від Творця одержували. І то не частиннно, як ми, люди, мусимо набувати наші частинні здобутки, їх складати «й тим способом звільна доходити до остаточної правди. Ангели діставали повне знання відразу, без жодної праці з їхнього боку. Їхні природні снаги й сили інтелекту були відразу наповнені всім матеріялом, що їм був конечним, аби його пізнати й у своїй діяльності вживати. Навіть почуття й свідомість, задоволення й щастя з того приводу були такими повними, що не могли навіть бути побільшеними. Вони все дістали з рук свого доброго Творця у власність, без жодних обмежень, щоб його вживати, наскільки лише могли. Він зробив ангельську природу такою досконалою, ще навіть, хоч їхні природні снаги не можна було ні вдосконалити, ні збільшити, вони не були границями своєї природи зв'язані. Як безгранична доброта й краса Божа, безгранична під кожним оглядом сама в собі. Господь бажав, щоб і Його ангели могли розширятись понад спромоги їхньої природи в тій цілі, щоб збільшити все, що вони вже мали таким досконалим. І те все, що Господь вже їм дав, ще не задовільняло Божої щедрости. В своїй Божій безмежній любові й мудрості Божий Творець підшукав способи дати їм ще щось багато більше, щоб завершити чашу їхнього природного щастя. Господь Бог рішив дати ангелам участь у своєму Божому житті й у Божому безграничному щасті. Для ангелів ця сама хвилина повного природного щастя була воднораз першою хвилиною їхнього надприродного життя, тому що вони були сотворені в стані Божої освячуючої ласки.
Розважмо:
Розважуючи ті природні й надприродні дари Божі, що ними Господь обдарував своїх духовних сотворінь - ангелів Божих, ми з конечности мусимо подивляти Божу безмежну щедрість відносно них. Він-то накопичує для них свої небесні дари й ніколи не є задоволеним їхньою досконалістю й їхнім щастям. Господь бажає, щоб вони не лише були сповнені повнотою своїх природних дарів, але також і дарів надприродних, які перевищують спромоги навіть найвищих ангелів. Спитаєте чому? Тому що Бог Творець бажав, щоб вони були якнайближче до Його Божої природи й тим способом якомога досконаліше втішалися щастям, що його повністю зазнавати могла безконечно досконала Істота Бога Творця. Господь Бог у своїй доброті був готовий збільшити свої Божі дари не тільки ангелам, Божим духам, але також і нам, Його тілесним сотворінням. Глядіть лише, як близько Господь приступає до нас, про що запевняє нас Його Божий Єдинородний Син словами: "Той, у кого мої Заповіді, і хто іх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об'явлю себе. Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме, і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло" /Ів. 14. 21-23/. Господь Бог вже тут, на землі, готовий прийти до душі віруючої людини й перебувати в ній, як довго вона зберігає Його Заповіді. Що більше, Христос вимагає, щоб ми дозволили Йому ввійти до наших душ та участкувати в Його власному житті, а таке участкування в Його житті запевнить нам вічно щасливе життя: "Я - хліб життя. Батьки ваші манну в пустині споживали, - й померли. Це ж хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. Я - хліб живий, що з неба зійшов. Коли хто цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це Тіло моє за життя світу" /Ів. 6, 48-51/.
Молитва:
Спасителю мій Ісусе! Навіть хоч я є набагато нижчим від ангелів, Ти не робиш між нами жодної різниці, як довго ми послушні Твоєму слову, тому що ми всі - Твої сотворіння. Ти приходиш до душі навіть найнижчого людського сотворіння, якщо воно вільне від важкого гріха й дійсно любить Тебе, зберігаючи Твої Святі Заповіді. Допоможи мені завжди втішатися Твоєю присутністю, зберігаючи Твої Святі Заповіді. Дай мені ласку любити Тебе з цілого серця, з усіх сил та з цілої душі. Мати Пречиста, Опікунко всіх грішників! До Тебе прибігаю й благаю Твоєї помочі в справі моєї душі й душ моїх рідних, Ти можеш нам у тому такому важливому ділі допомогти, заступаючись за нас перед Своїм Божим Сином. Ми свідомі того, що, здані на власні людські сили, нічого осягнути не зможемо, бо вже Син Твій виразно сказав: "У мені перебувайте, а я - у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете. Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і він усохне; їх бо збирають і кидають у вогонь, - і вони згоряють" /Ів. 15, 4-6/. Випроси, Пречиста, нам ласку в Твого Сина, щоб ми перебували в Ньому, зберігаючи Його Божі Заповіді, Випроси ласку для нашого народу, що його Він таким чудесним способом визволив із неволі, щоб Він далі опікувався ним та дозволив нам скріпити нашу волю й навернути наш народ до Нього, зробивши його своїм правдивим стадом. Амінь.